Шульгин Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ШУЛЬГІН Василь Віталійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, правник, політичний діяч.

З дворянської родини. Батько, Шульгін В., – історик, викладач Київського університету св.

Володимира.

Народився 1 (13) січня 1878 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 13 лютого 1976 р. в м. Володимирі СРСР (нині – адміністративний центр однойменної

області РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив 2-гу Київську гімназію (1895), юридичний факультет Київського університету св.

Володимира (1900).

Був редактором газети «Киянин» (1913-1914), начальником земського передового

перев’язувально-годувального загону (1915-1917), керівником «Руського національного союзу»

(1917), редактором газети «Росія» (1918-1919), керівником Комісії з національних справ при

Верховному командувачеві Добровільної армії (1919-1921).

Добровольцем пішов на фронт (1914), зазнав поранення.

Депутат Державної Думи Російської імперії від Волинської губернії. Виступив проти скасування

смертних вироків (1908).

Був в числі тих, хто готував і редагував «Акт відмови Михайла Олександровича від престолу».

Ш. – один з лідерів монархічної групи націоналістів.

Провідний ідеолог «білого руху». Його газета «Киянин» мала антиукраїнський напрям.

Жовтневої революції не сприйняв, створивши в Києві секретну організацію під назвою «Абетка».

Сповідував боротьбу з більшовизмом, вірність союзникам і монархії. Брав участь у формуванні

Добровольчої армії. Після закінчення Громадянської війни – емігрував: спочатку до Болгарії,

Німеччини, Франції (1922-1931), а потім Югославії (1931-1944).

Поступово відійшов від політичної діяльності (1937).

Після входу радянських військ до країн Західної Європи, заарештований «за антирадянську

діяльність» і доставлений до Москви (1944). Засуджений до 25 років позбавлення волі.

Звільненого достроково з в’язниці Ш. відправили в заслання до м. Володимир (1956).

Наш земляк – автор книг «Донедавна» (1910), «В країні свобод» (1914), «Дні» (1925), «1920»

(1921), «Три столиці» (1927), «Що нам в них не подобається. Про антисемітизм в Росії» (1929),

«Пригоди князя Воронецького» (1934), «Листи російським емігрантам» (1961).

Його перу також належать розвідки «Дещо фантастичне», «Досвід Леніна», цикл оповідань

«Містика».

Що стосується особистого життя, то Ш. рано втратив батька, котрий помер у рік народження сина

(1878). Під час громадянської війни загинули брати і сини. Перша дружина, колив він її залишив,

звела рахунки з життям.

Нашого земляка реабілітувала Генеральна прокуратура РФ (2001).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – П. Столипін, П. Мілюков, М. Родзянко, О. Солженіцин,

І. Глазунов М. Касвінов, Л. Нікулін, С. Колосов, Д. Жуков, Д. Піхно, М. Алексєєв, О. Гучков, О.

Керенський, А. Денікін, В. Степанов, І. Романовський, Є. Климович, Д. Андрєєв, П. Долгоруков,

П. Врангель, І. Демидов та ін.

***

ВІДВЕРТА УКРАЇНОФОБІЯ,

з

життєвого кредо В. Шульгіна

Це (Україна – авт.) край російський, російський, російський! ...Я заявляю, що ми (малороси), як і

300 років тому, жителі цього краю, бажаємо мати з Москвою міцний і непорушний союз.


ПРЕПАРУЮТЬ ІСТОРІЮ, з книги В. Шульгіна «Ті, хто сповідує українство, і ми»

Ті, хто сповідує українство, треба віддати їм в цьому належне, не дуже цікавилися «Божественною

комедією», прерафаелітами, Джокондою, королевою Марго, Валуа і Бурбонами, Тюдорами,

Стюартами, Томасом Мором, Еразмом Роттердамським, Лютером, Кальвіном, тобто всім тим, чим

захоплювалася російська інтелігенція. Ті, хто сповідує українство, зосередили свою увагу на

своєму рідному краєві й історію своєї землі деякі з них добре знають, бо вивчають її з спеціальною

метою.

Вони вишукують в цій історії всі свідоцтва, котрі незаперечно доводять, що в нашому краю жив і

страждав російський народ. У всіх цих випадках вони перекреслюють слово «росіянин» і зверху

пишуть «українець». І це не лише у фігуральному сенсі, а й в буквальному. І зараз можна знайти,

напр., в Белграді, в публічній російській бібліотеці твір Костомарова, де рука невідомого

фальсифікатора, що сповідував українство, вносила» виправлення».

...Я виявив наступне. Надруковано: «Велике князівство російське». Закреслено «російське»,

зверху написано «українське».