Позивний Альфи Лебедя [Микола Дашкієв] (epub) читать постранично

Книга в формате epub! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


8_Позивні Альфи Лебедя
Юрій Нікітін Валерій Гужва Анатолій Стась Леонід Перов Володимир Михановський Григорій Філановський Леонід Шиян Юрій Лоцманенко Василь Павлович Бережний Ігор Маркович Росоховатський Юрій Дмитрович Ячейкін Андрій Всеволодович Дмитрук Микола Олександрович Дашкієв-Шульга
Cover
Title
No title
Микола Дашкієв
МІСТ ЧЕРЕЗ БЕЗОДНЮ
Василь Бережний
ОСТАННІЙ ШАНС
No title
No title
No title
No title
No title
Володимир Михановський
ІДУ НА ВОГОНЬ
No title
Григорій Філановський
ПІЩИНКА
Анатолій Стась
СРІБЛЯСТЕ МАРЕВО
No title
No title
No title
No title
No title
Василь Бережний
АПАРАТ ІНЖЕНЕРА СОКОРОКИ
No title
No title
No title
Андрій Дмитрук
НУЛЬ-БАР'ЄР
Валерій Гужва
ЗАПАХ СТАРОВИННИХ КНИГ
Юрій Ячейкін
СНИ
Леонід Шиян
ДЖІННЕ, З'ЯВИСЬ!
Володимир Михановський
ОСТАННЄ ВИПРОБУВАННЯ
Юрій Нікітін
СМІШНІ ПРИГОДИ З ПРОФЕСОРОМ ПРУТИКОВИМ
No title
No title
No title
No title
No title
No title
No title
No title
No title
Юрій Лоцманенко
ПРАВО ЖИТИ
ІГор Росоховатський
ВІЧНА КНИГА
ІГор Росоховатський
НА ОДНОГО МЕНШЕ
Микола Дашкієв
"ГАЛАТЕЯ"
(Зошит з мертвого зорельота)
Леонід Перов
ПОЗИВНІ АЛЬФИ ЛЕБЕДЯ
ЗМІСТ
Note_fn1
Note_fn2
Високо в горах загубилося озеро. Воно сховалося на дні величезної, схожої на гігантський
радіотелескоп, кам’яної чаші, оточеної з усіх боків неприступними скелями. Час від часу над
озером лунають якісь дивні звуки, що піднімаються від його гладенької, наче відполірованої
поверхні: сі-ло-на… сі-ло-на… Що це? Може, то голос мешканців іншої планети? Про цю та багато
інших таємниць ви дізнаєтесь, прочитавши збірку оповідань “Позивні Альфи Лебедя”.

Юрій Нікітін Валерій Гужва Анатолій Стась Леонід Перов Володимир Михановський Григорій Філановський Леонід Шиян Юрій Лоцманенко Василь Павлович Бережний Ігор Маркович Росоховатський Юрій Дмитрович Ячейкін Андрій Всеволодович Дмитрук Микола Олександрович Дашкієв-Шульга Позивні Альфи Лебедя



Малюнки ВІКТОРА КАВУНА

Микола Дашкієв

МІСТ ЧЕРЕЗ БЕЗОДНЮ



аходило сонце. Яскраво-жовті промені осявали засніжені верхів’я скель, чітко окреслювали
урвища й розколини, тугими струнами пронизували хмарки в долині. В отакі надвечірні години
суворий гірський край дивно змінювався. Він не ставав ласкавішим або теплішим, але в ньому
з’являлося щось таке величне, таке неповторне, чого не забудеш ніколи, якщо побачиш хоч раз.

Над закутим у сніг та кригу бескиддям, на вершині гострого Космічного піка, проти багряного
неба чітким ажурним силуетом вирізнявся новий радіотелескоп. Звідти він здавався іграшковою
спорудою, нікому не потрібною і не. вартою уваги. Важко було навіть повірити, що його стальні
опори підносяться більш як на двісті метрів, а мереживна металічна чаша — параболічна антена
телескопа — може вільно накрити найбільший океанський пароплав.

Скільки було хвилювань і тривог, доки змонтували цю велетенську споруду! І тепер велика
гордість обіймає професора Чухрая: надходить час, коли буде вперше випробувано найпотужніший у
світі прилад для вивчення зоряного Всесвіту.

Сонце вже сховалося за радіотелескоп. Воно дотлівало під ажурною чашею, мерехтіло, щораз
втрачаючи на силі. А високо над ним в усе ще рожевому небі розгорялася, яснішала вечірня зірка —
красуня Венера. Ще дві години — і настане урочиста мить. Пролунає команда, заклацають перемикачі,
завирують у циклофорах електронні вихори, і з антен радіотелескопа в безмежжя Космосу помчать
потужні “пакети” радіохвиль. Для них не існує перепон; вони подолають які завгодно простори,
пронижуть і міжзоряний газ, і розріджені туманності, дадуть можливість проникнути в найдальші
закутки Галактики. Варто було жити й боротися, щоб діждатися цієї миті!

І згадалася професорові та ніч, яка багато в чому визначила зміст його подальшого життя.

То було суворого й величного дев’ятсот дев’ятнадцятого року на одній з маленьких
залізничних станцій біля Курська.

Телеграфіст Микита Чухрай задрімав біля апарата. Власне, він міг би спокійнісінько
вмоститися на лаві, але не хотів цього робити, сподіваючись, що сапери ось-ось полагодять
пошкоджену лінію і можна буде зв’язатися з Курськом.

Чухрая збудило виразне татакання телеграфного апарата.

Ще напівсонний, нездатний проаналізувати що до чого, телеграфіст звично прошепотів:

— С… т… о… с… — і раптом схопився. — “Стос”?.. А може — “SOS” — сигнал лиха?

Він кліпав очима, не розуміючи, в чому справа, потім кинувся до приладів.

Ні, зв’язок не відновлено. Як і раніше, до апарата приєднано лише кілька кілометрів
телеграфного дроту, який нікуди не веде. То хто ж може телеграфувати?

А сигнали все одно не припинялись. Вони звучали то голосніше, то тихіше, але тепер в них не
можна було добрати жодного смислу, — так, ніби якийсь хлопчак заволодів телеграфним ключем та й
бавиться собі, вистукуючи казна-що.

Ось пролунали окремі уривчасті