Як стати щасливим (збірка) [Валентин Лукич Чемерис] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (69) »
Валентин Чемерис
ЯК СТАТИ ЩАСЛИВИМ
Гуморески
Весела повість
ДНІПРОПЕТРОВСЬК
«ПРОМІНЬ»
1981
ВЕСІЛЛЯ У ДІЇВЦІ
А ТОМУ, ЩО БУЛИ ЄДИНІ...
Заліризована усмішка
... Іноді Адама кудись манило. Голос, досі нечуваний, у його душі бринів — тихий, ласкавий, вабливий, тривожний... Таємничий такий, незбагненний... А що хоче той голос куди кличе-надить — піди розберися... Із жонатими чоловіками, які надто щасливі, таке зрідка буває. Адам же не в комуналці жив, а — в раю, тож і находило на бідолаху... У такі дні він робився сам не свій, безпричинно задумувався, часом допізна, з відчуженим виглядом блукав райськими садами, дивився на місяць уповні та все зітхав... зітхав... А чого зітхав, чого блукав та чого виглядав — і сам не знав. Коли ж мокрий від нічної роси повертався до свого райського куреня, Єва насторожено зиркала на нього і сердито питала: — Ну де ото до півночі пройенадив? — Та-а... гуляв у саду. — А чого це тебе, чоловіченьку, на природу почало тягти? — підозріло доскіпувалась Єва. — Чи ж, бува, не назнав яку? — Ну, що ти говориш, Єво?.. — ледве стримувався чоловік. — У раю ж, крім тебе та мене, більше нікого й немає. — Знаю я вас!.. — загадково говорила вона і його це страшенно дивувало: звідки вона знає чоловіків, адже він у неї перший і, взагалі, у всьому світі перший, експериментальний, можна б сказати. — Вам тільки волю дай!.. А сама в розпачі думала: «Ой, назнав же когось!.. Бо чого б ото моціонив вечорами у саду та зітхав, на місяць уповні дивлячись?..» І хоч вона достеменно відала, що крім неї немає жодної жінки у раю, але солодкий черв'ячок підозри в душі ворушився, і вона щовечора влаштовувала Адаму перші сімейні сцени: чому так пізно прийшов?.. Де був?.. З ким ходив?.. І все прискіпувалася, прискіпувалася... — Та немає ж нікого в раю, — вкотре клявся чоловік. — Немає, — згоджувалась, — але по твоїх очах бачу, що про неї думаєш. Адам і справді про неї думав. Про ту, якої ще й на світі не було. І марилась вона йому такою, яка б розуміла його і ніколи б не бурчала, що він пізно до куреня повертається, не доскіпувалася б, з ким він буває, не докоряла б, що відбився від сім'ї... А Єва теж мріяла... Про того, якого ще й на світі не було. І марилось їй, що тільки б він розумів її душу і приходив би до сімейного вогнища рано, і допомагав би їй, беріг би її... У такі хвилини вона ладна була кинути в лице Адамові тяжке звинувачення: «Коли б не ти, то я знайшла б собі іншого і була б з ним щасливою!..» Але вона вчасно згадувала, що інших чоловіків поки що немає, і тому мовчала. І Адама тягло шпигнути її: «Авжеж, принца б ти собі заморського знайшла б!..», але принців тоді ще не було, і він мовчав. Оскільки ж він мовчав, Єва поглядала на нього просвітленими очима і розчулено думала: «Що б там не було, але мені повезло. Адже ж мені, тільки мені дістався перший у світі чоловік. І який він не є, а він у мене — єдиний!..» У такі хвилини Адам теж поглядав на Єву просвітленими очима і зворушено думав: «Що б там не було, але мені повезло. Бо тільки мені дісталася перша у світі жінка. І яка вона не є, але вона у мене – єдина». І в пориві досі невідомого почуття, що вперше почало прокльовуватися у його серці, він якось вигукнув: — Євочко!.. Світ обійди, а іншої такої, як ти, і не знайдеш! І то була чистісінька правда, бо у всьому світі білому була лише одна жінка — його Єва. І Єва вірила Адаму. І може, тому й пішов од них рід людський, бо Адам у Єви був єдиним, а Єва в Адама, повторюємо, теж єдиною була. А ось ми, їхні далекі-предалекі діти, іноді з легкістю кажемо: «Ну й що ж?.. Подумаєш, інші є!..» Інші й справді тепер є. І тому, коли хтось та комусь шепоче: «Ти ж у мене єдина», ох, як важко буває тепер повірити у щирість такого шепотіння. Але вірити треба. Бо коли б та колись наш праотець Адам та не шепнув праматері нашій Єві, що вона у нього єдина, то хіба б ми з вами з'явилися у світі білому?..
ЯК СТАТИ ЩАСЛИВИМ
Вона стояла на третьому поверсі біля дверей своєї квартири і, розгублено кліпаючи довгими віями, щось безнадійно шукала у себе в сумочці. — Це ж треба, га? — ніби дивувалась вона і розводила руками. — Нема-ає... А він піднімався східцями на свій четвертий поверх. Побачивши симпатичну і таку одиноку жінку біля зачинених дверей, він, як справжній мужчина, відчув, що не може байдуже пройти мимо. — Пробачте, що трапилось? — підійшов він ближче і злегка вклонився. — Григорій Петрович, ваш сусід по будинку. — Марія Іванівна, — відрекомендувалась вона тихо і, не підводячи
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (69) »
Последние комментарии
1 день 5 часов назад
1 день 9 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 19 часов назад