Каменецкий Осип [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КАМІНЕЦЬКИЙ Осип Кирилович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Медик. Перший не іноземний (Україна входила до складу Російської імперії – авт.) лейб-медик

при дворі російського царя.

З міщанської родини.

Народився 4 квітня 1750 р. в с. Семенівці Стародубського повіту Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер 14 червня 1823 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Навчався в Чернігівському колегіумі, Петербурзькій медичній школі при генеральному

сухопутному шпиталі.

Служив лікарем в низці військових підрозділів (1780-1793), працював лікарем Петербурзького

генерального сухопутного шпиталю (1793-1798), інспектором міського управління Медичної

колегії (з 1798), викладачем Петербурзької медико-хірургічної академії.

Дійсний член Петербурзької академії наук.

Член Медико-хірургічної академії.

Кавалер орденів св. Ганни і св. Володимира.

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Коротка настанова про лікування хвороб

простими засобами» (1803), «Коротка настанова про лікування простими засобами хвороб, які

сталися внаслідок отруєння» (1806), «Настанова про те, що робити з хворими там, де немає

лікарів» (1813).

Зазначимо: книга, названа в списку першою, витримала 9 (!) видань, останнє з яких вийшло у м.

Петербург (1864).

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Мартос, Я. Саполович, М. Мудров, Г. Угрюмов та ін.


***

СВІЙ ЧАС, з життєвого кредо О. Камінецького

Свій час на всяку справу.

ПАТРІАРХ РОСІЙСЬКИХ ЛІКАРІВ, з розвідки О. Тимошка «Лейб-медик із Семенівки»

Упродовж 13 років Осип Камінецький легко переносив тягар військової служби, не раз брав

участь у бойових діях, під час яких виявив себе як умілий лікар і організатор медичної допомоги

пораненим. В 1793 р. його відкликали з військ для подальшої служби в Петербурзький сухопутний

госпіталь. Нова робота сприяла поглибленню теоретичних знань і збагатила практичний досвід.

Через відносно короткий термін наш земляк стає одним з найвідоміших лікарів Росії. Сучасник,

відомий терапевт Матвій Якович Мудров називав колегу «патріархом російських лікарів».

В 1798 р. Камінецького призначають інспектором Петербурзького фізикату (міський орган

управління медичною справою, що підкорявся Медичній колегії), а в 1799 р. обирають до складу

Медичної колегії. В 1814 р. йому присвоюють ступінь доктора медицини без захисту дисертації.

Ще через два роки Камінецький першим з вітчизняних лікарів удостоюється звання лейб-медика

(до цього лікуванням царюючих осіб опікувалися винятково лікарі-іноземці).

Останні роки життя Осип Кирилович провів у Москві.

Літературних публікацій про життя й діяльність лікаря Камінецького в радянський період майже

не було. Досить скромна інформація про нього й у Семенівському краєзнавчому музеї на

Чернігівщині. У той же час, ім’я це можна зустріти у всіх солідних дореволюційних виданнях

довідково-енциклопедичного характеру, а також у деяких мемуарних записках.

Знайомство з петербурзьким оточенням О. К. Камінецького доводить, що він підтримував зв’язки

зі своїми земляками, вихідцями із Чернігівщини, які жили й творили в північній столиці. Одним з

них був Іван Петрович Мартос, уродженець містечка Ічня. Без сумніву, він, члени його родини,

друзі й знайомі користувалися послугами лікаря Камінецького.

У це коло входив і колега Мартоса по Академії мистецтв, відомий історичний живописець і

портретист, професор Григорій Іванович Угрюмов. Обидва вони разом чергували в класах

Академії, обидва мали звання академіка.

Угрюмов впродовж останніх кількох років свого життя страждав водянкою й, можливо, за

порадою Мартоса, звернувся за лікарською допомогою до Камінецького. Між художником і

лікарем склалися дружні стосунки, що, очевидно, знайшло своє відбиття у творчості художника. У

всякому разі, портрет О. К. Камінецького, написаний близько 1816 року, – одна із кращих робіт

Угрюмова як портретиста.

Який же цей портрет? На полотні зображена людина літнього віку, сповнена доброти й спокою.

Торкнуте сивиною волосся обрамляє високе відкрите чоло, очі уважно й в той же час привітно

дивляться на глядача. М’яко стислі повні губи, ямочки на щоках. Не сильно виражене подвійне

підборіддя свідчить про доброзичливість,