Дана і дракон [Олеся Чертова] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (24) »
Олеся Чертова Дана і дракон
Дана і дракон
Двері відчинила мама. Дана переступила поріг, недбало жбурнула в куток наплечник і почала знімати куртку. Мама уважно спостерігала за донькою із ледь помітною посмішкою. — Ну, що сьогодні в тебе сталося? — запитала вона. Дана не відповіла, підхопила наплечник і попрямувала до своєї кімнати. Мама пішла за нею. — Дано, може, все-таки поговоримо? Дівчинка сіла на ліжко і знизала плечима. — Чесно кажучи, то й говорити нема про що, — знехотя промовила дівчинка. — Знову той Сергій… На маминому обличчі з’явилася усмішка: — І що ж знову накоїв той Сергій? Дана зітхнула, полізла в наплечник і дістала звідти невеличкий букетик пролісків. Ніжні білі квіти трохи зім’ялися, проте в кімнаті відразу запахло весною. Дівчинка жбурнула букетик на ліжко. Мама його обережно підняла, торкнулася тендітних пелюсточок, вдихнула свіжий аромат весни. А потім поглянула на доньку — Дана сиділа, наїжачившись, піднявши догори худенькі плечі та опустивши очі додолу. Її золотаве густе волосся розкішною хвилею спадало на спину та плечі. — Не розумію я тебе, Дано, — сказала мама. — Хлопець так упадає коло тебе, квіти щодня носить, а ти… Дану наче хтось укусив. — А що я?! — крикнула вона. — Він мене перед усім класом соромить, усі дівчата сміються. Он, кажуть, твій жених іде! Хлопці з нього ввесь час кепкують, а він навіть не може дати їм відсіч. Стоїть, з ноги на ногу переминаючись. Отакий-то хлопець! З ним увечері в кіно піти страшно, бо, боронь Боже, перестрінуть хулігани, так він і втекти не зможе, не кажучи вже про те, щоб відбитися. — А ти з ним у кіно вдень піди, навіщо ж вечора чекати? Дана так зиркнула на маму, що та знову розсміялася і обійняла доньку. — Дивна ти — хіба ж можна соромитися того, що людина виявляє до тебе симпатію? І що з того, що він не забіяка? Зате відмінник, вчиться краще за всіх у класі. Розумний… — Розумний! — перекривила Дана. — Тільки й щастя! Довгий, худий, як та жердина, ще й в окулярах! Сміх та й годі! Інша справа — Денис, що з Наталкою дружить, або ж Павло… Ото хлопці, а це… — У тих хлопців тільки одна перевага — м’язи великі, але в голові вітер, сама розумієш. Вам, доню, тільки по тринадцять, а років через десять подивишся, де твої мускулясті Денис та Павло опиняться. А от Сергій точно гарною людиною стане. — Та хай собі стає ким завгодно, тільки мене облишить! — Дана нервово крокувала кімнатою. — Не можна критикувати зовнішність людини. І принижувати людину теж не слід. Він, до речі, має право дарувати квіти всім, кому захоче. Дана нічого не відповіла. Стояла спиною до матері, зіпершись на підвіконня. — Насварила ти його за ці проліски? — тихо озвалася мама. — Насварила… — голос Дани затремтів, вона раптом заплакала. — Піду квіти у воду поставлю, — мама вирішила залишити доньку наодинці з її думками. — Ой, донечко, хто ж тебе зрозуміє, якщо ти сама себе зрозуміти не можеш?.. Раптом пролунав телефонний дзвінок. — Алло! — Добрий день, Тетяно Олександрівно! Це Сергій. Покличте Дану, будь ласка. — Ні, Сергію, не покличу. — Чому? Вона через ті квіти на мене образилася? Але ж я хотів як краще. — Та розумію я, що ти хотів, — усміхнулася мама. — Їй у собі розібратися треба, а потім поговорите. Завтра. Добре? — Добре, — сумно промовив Сергій. — До побачення! — До побачення, — зітхнула мама. Підійшла до кімнати Дани, прислухалася — тиша. Кожному іноді треба побути на самоті. А особливо, коли людині тринадцять років. Пізно увечері, коли всі у квартирі вже поснули, Дана ще читала. Вона понад усе любила книги про епоху Середньовіччя, особливо про прекрасних принцес, які чекали в найвищих баштах кам’яних замків на своїх відважних лицарів у залізних латах. Дівчинка читала, і їй подих перехоплювало від хвилювання: скільки тут було пристрасті, відваги, на які героїчні вчинки були здатні лицарі заради коханих! Дана заплющила очі — о, як би їй хотілося жити в ту епоху, коли магія була буденною справою, в епоху драконів і чарівників! Дівчинка відклала книгу, підвелася з ліжка і навшпиньки підійшла до дзеркала. У напівмороці кімнати її нічна сорочка здавалася прозорою білою сукнею, довге золотаве волосся вільно розсипалося по плечах, а карі очі загадково сяяли із темряви. Дана критично себе оглянула. Так, зовні на роль принцеси вона підходила ідеально. Та тільки де ж той замок та справжнього лицаря узяти? З лицарями було особливо скрутно. Дана мимоволі поглянула на проліски у скляночці, мама все-таки принесла їх до кімнати дочки (мовляв, твої квіти, хай у тебе й стоять!), взяла в руки букет, вдихнула аромат, надзвичайно п’янкий і свіжий. — Ех, Сергію!- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (24) »
Последние комментарии
2 часов 7 минут назад
2 часов 48 минут назад
2 часов 49 минут назад
4 часов 49 минут назад
10 часов 54 минут назад
11 часов 6 минут назад