Люди та зорi [Радій Радутний] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Радутний РадійЛюди та зорi

Вони зустрілися, вони просто не могли не зустрітись. Це сталося на вокзалі. Як завжди, юрмилась черга, стояв гамір й одурілі від спеки та шуму люди настирливо проштовхувались до каси.

Він - хлопець років за двадцять, високий, м'язистий, - стояв ближче до заскленого віконечка. Вона - непримітна з першого погляду білява дівчина, гарненька, струнка, трохи молодша - на двое людей далі.

Іх познайомила муха - звичайна муха-зеленуха, що іх безліч роілось на вокзалі тим спекотливим червневим днем.

Ось така звичайнісінька муха сіла на рукав хлопця. Він недбало здмухнув іі. Комаха перелетіла на дівчину. Але й там на неі чекав такий самий прийом. Тоді вона повернулась. Хлопець знову дмухнув й кивнув на дівчину - лети, мовляв, туди. Муха послухалась. Дівчина віддячила тим самим.

І посміхнулась, звабливо опустивши очі.

- Нам, здається, іхати одним потягом? - почула вона, вибравшись, нарешті, з черги.

Здаеться, так, - кивнула вона, ховаючи пом'ятого квитка до сумочки.

- Тоді чому б нам не познайомитись? - з посмішкою запитав хлопець. Я Юрій. А...

- А я - Їлена! - теж посміхнулась дівчина. - А ви теж до кінця?

- Ні, кілометрів на триста ближче. Але хіба я схожий на якусь поважну персону - дипломата або замміністра?

- Ні, не дуже. А що? - трохи здивувалась дівчина.

- Тоді чому ми на "Ви"?

- Ну... А й справді!

І обое засміялись. Справді - ні вік, ні легкий одяг, ні чудовий настрій аж ніяк не сприяли й найменшій офіційності.

Вже через п'ять хвилин вони вже мали цілком достатню інформацію один про одного - як для перших хвилин знайомства, а ще через півгодини іхали на диво безлюдним тролейбусом на околицю міста, бо Їлені чомусь здалося, що поблизу не може бути не те що річки, а хоча б якогось ставка.

Вони зайшли в гуртожиток інституту, Юрій перекинувся кількома словами з Сергіем, колишнім однокурсником, Їлена швиденько одягла купальника, потім іхали маленьким, неймовірно стрибучим автобусом, і іх кидало, а Юрій обережно притимував дівчину за талію, отримуючи сторожко-кокетливі погляди у відповідь.

Він привів Їлену під міст, де невелика річка розливалась на пару кілометрів, воду була прозорою, теплою й лагідною, а вітер ледь ворушив нагріте сонцем повітря.

Людей було мало, води - багато, дівчина жартома пробувала топити Юрія, той слухняно йшов вниз, аж вона лякалась, а потім знизу хапав Їлену за ніжки, обережно тяг до себе й виштовхував нагору, ледь-тільки та встигала злякатись, потім легко тримав іі на поверхні, вислуховував жартівливі докори й знову робив те саме.

- Ой, моя косметика!.. Ой, все потекло! Буду тепер негарною, й ти перший дивитися не захочеш! Чи захочеш?

Дівчина досить скоро втомилась й трималась за плечи Юрія, спочатку одною рукою, потім обома, обійнявши його за шию, він невтомно відкидав назад воду, під гладенькою шкірою ворушились потужні, наче гідроциліндри м'язи, Їлена захоплено гладила іх невеличкими ніжними долонями й все міцніше притискалася до спини Юрія.

Непомітно, як течія, спливав час, все менше й менше хотілося вилазити з річковоі прохолоди на сухе, гаряче й повне хмар пилюки повітря, й все дужче й дужче відчувалось дивне напруження, аж поки темні непроникні хмари не вкрили зненацька небо й не бризнули великими, холодними, важкими краплинами з громом та блискавками на додачу.

Їлена перша вискочила з води, Юрій, підхопивши одяг, теж заскочив під міст, вони одягались, спираючись один на одного, - звичайно, опора з дівчини була суто символічна, а дощ все йшов і йшов, і вже скоро з мосту полилась змита водяними цівками грязюка, а жінка, на яку потрапив такий струмінь, з вереском вискочила під дощ й за секунду повернулась, викручуючи поділ плаття.

- Пішли?

Так і залишилось невідомим, хто запропонував це пиршим, але, оскільки заперечень не було, то через хвилину Юрій з Їленою вже йшли, перестрибуючи свіжі калюжі, по вузеньким тротуарам, а дощова вода стікала з мокрого наскрізь одягу й втхлюпувалась з черевиків хлопця.

Дівчина йшла босою, перед особливо велкими калюжами Юрій легко підкидав іі на руки й "забував" відпустити, коли калюжа лишалась позаду, а Їлена, щасливо посміхаючись, навіть не намагалась пручатися, а тільки воркувала, приплющуючи очі:

- Ой, постав, тобі ж, мабуть важко!..

Вони повернулись до гуртожитку, Сергій довго посміявшись з вигляду "парочки мокрих курок", залишив ім кімнату й десь пішов, дівчина трохи змерзла й куталась в свою благеньку кофтину, а дощ все лив та лив, перетворюючи світ за вікном на безформну сіру порожнечу.

- Брр, холодно! - із сміхом сказала Їлена.

- Бо мокро! - відгукнувся Юрій. - Знімай одяг, застудишся.

Трохи повагавшись, дівчина скинула блузку й штанці, залишившись у самому купальнику. Юрій теж роздягся, натягнув поперек кімнати якийсь мотузок, розвішав на ньому й стільцях мокрий одяг й увімкнув телевізор.

Стільці виявились зайнятими, він впав на ліжко. Їлена тремтіла, роздивляючись, де б його присісти.

- Йди до мене, - мовив Юрій. - Тут тепліше.