Диверсія у гавані Фейюньган [Чжан Чжі-мін] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Чжан Чжі-мін ДИВЕРСІЯ У ГАВАНІ ФЕЙЮНЬГАН


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Переклад М. АРТЕМЕНКО

Малюнки художника А. Жуковського.

Перекладено за виданням: Чжан Чжи-мин. «Гавань Фэйюньган», Детгиз, 1959.



На березі


Туман глухий і густий. Тільки по гуркоту хвиль можна здогадатися, що море — поруч. Море дихає важко й поривчасто: здається, воно силкується вирватися з імли.

Вузькі киплячі язики пекучої солоної вологи б'ють по ногах. Чоловік у мокрій до нитки старій рибальській куртці йде берегом. Крім нього, навколо — анікогісінько. Навіть чайки давно сховалися в гніздах. Буревісник, закричавши наостанку, зник за низькими чорними хмарами. Підскакуючи, темні корпуси човнів, виринають з туману раптово і несподівано. Голі мокрі щогли гойдаються на вітрі, вклоняючись мало не до самих пінявих гребенів.

Чоловік скочив у човен, щосили відштовхнувся веслом. Водяний вал підхопив суденце і поніс його в туман.

Погода на узбережжі завжди зрадлива. Цієї весни вона особливо мінлива. Небо щойно було затягнуте хмарами, і ось уже широкий сонячний промінь, ковзнувши по вершині гори, розсуває пелену туману. Клапоть чистого неба далеко на заході починає зростати, ширшати, відтискує білясту імлу. Минають хвилини, і повітря стає таким легким і прозорим, що не віриться, чи можуть взагалі бути в бухті Літаючої Хмари тумани й негода.

Багато що має тут назву Літаючої Хмари — Фейюнь. На вершині гори Фейюньфин височить пагода Фейюньта, біля підніжжя рябіють покрівлі міста Фейюньші, а на сході довга біла коса сміливим помахом відтикає від затоки Фейюньвань гавань Фейюньган.

Гавань наймолодша серед інших членів великої сім'ї Фейюнь. 1949 року, коли під ударами Народно-визвольної армії гомінданівці котилися на південь, вони обладнали на березі кілька тимчасових пристаней.

Щонайбільше два-три місяці тому тут було чути ревіння пароплавних сирен, тріск катерних моторів, шум вантаження. Гавань була дверима з материка в океан, на острови. Армія, сповнена панічного страху, кинувши зброю і запаси, котилась крізь ці двері у море. Ширилися чутки, що, залишаючи Фейюньган, гомінданівці збиралися висадити в повітря гавань, але не встигли.

Відтоді так і лишилися притихлі темні будівлі, безлюдні причали, пірси, де вітер з моря розгрібає купи сміття. Рибалки не користувалися залишеним гомінданівським спадком. Човни стояли біля старих причалів, до яких усі вже звикли, ближче до селищ.

Якось у гавані з'явилися військові моряки. Вони щось вимірювали, змальовували, підраховували. Потім вони зникли так само раптово, як і з'явилися. Очевидно, гавань їм не підійшла. І тільки зовсім недавно про бухту знову заговорили в окрузі. Якось вночі жителі Фейюньші почули гуркіт зенітних батарей в околицях бухти. Чорне небо перехрестив бризкаючий слід літака, котрий впав у море. На ранок стало відомо, що в скелях розташувались артилеристи. Незабаром шляхами, які вели до бухти, потяглися колони грузовиків із солдатами, з ящиками боєприпасів. Машини на буксирах тягли гармати і польові кухні. Йшли загони морської піхоти, провозили капловухі звуковловлювачі і круглопузі прожектори. До пірса підійшов перший військовий корабель.

Гомінданівські літаки, котрі раніше залітали в глибину материка, тепер намагались кружляти над бухтою.

Неважко було догадатися, що все це означає. З недавнього часу гавань набула дуже важливого стратегічного значення: саме звідси частини Народно-визвольної армії мали почати воєнні дії по визволенню прибережних островів.

Погожої днини з вершини гори Фейюньфин відкривається чудовий краєвид. Як тільки проміння призахідного сонця діткнеться до сірого холодного каменю хаотично нагромаджених скель, цей камінь розцвітає. Найніжніші переливи дивовижних барв і відтінків падають на тиху зелену гладінь моря. Гірські сосни, виставивши над ущелинами пухнасті, м'які верхівки, погойдують ними, вдивляючися у воду. Здається, що скелі дихають. Це хвилюються од вітру щойно розквітлі рододендрони. Їхню спокійну скупу красу відтінює сусідство золотавих калюжок свиріпи.

За скелями, за переливчастою грою прибережних хвиль, за спокійним блакитним полотнищем, що впирається в тугий обруч далекого обрію, в дуже ясні дні видно синій, ледве примітний штрих: острів Давандао…

Він здається не більше від того човна, що відчалив під час туману від берега і загубився серед водних пагорків. Саме це неспокійне сусідство і привело в Фейюньган і зенітників, і моряків. Це через нього рухаються курними дорогами уроджені американські, котрі давно вже змінили господарів по першій службі чанкайшістські, а нині народні грузовики, танкетки, гармати,