Диверсія у гавані Фейюньган [Чжан Чжі-мін] (fb2) читать постранично, страница - 3

Машина з червоними зірками пірнула вниз і, безладно перекидаючись, почала падати на землю.

Генерал Ню Чжунь-фу — так звали начальника оборони — коротко зареготав і штовхнув у бік свого супутника, сухого старика у штатському френчі.

— Отак! — вигукнув генерал. — Отак їх! Давай, давай!

— Годі кричати! — скривився старик. — Дивіться он туди!

Ню підвів голову. Літака, котрий майже торкнувся землі, немов підкинула вгору велетенська пружина. Заревів мотор, і машина стрімко пом чала вгору. Ню не встиг промовити й слова, як знову за рокотали кулемети, і американський винищувач, коротко і жалібно прогудівши, почав перевертатися у повітрі. Над крилом шугнуло полум'я…

— Плигай! — крикнув Ню, немов льотчик міг його почути. — Плигай!.. Парашут…

Раптом старик із силою штовхнув генерала в бік. Ню не встиг ще збагнути в чому справа, як з брязкотом зачинилися масивні двері і майже в ту ж мить зовні щось охнуло, і град каміння загуркотів по важкому їхньому металу.

— Дякую вам, Сунь Кай, — насилу звів дух командуючий. — Певне, літак червоних знову вискочив з боку сонця і винищувачі завіси проґавили його…

— Або не схотіли зв'язуватися, — знизав плечима Сунь Кай.

— Звичайно, — зітхнув командуючий: — Хіба їм що? Адже це не їхня земля. Колі! б цим хлопцям довелося захищати свій власний дім, вони б стали моторнішими.

— Наш острів такий же важливий для Америки, як Лонг-Айленд або Манхеттен у Нью-Йорку, — повчально сказав старик. — Ми повинні пишатися тим, що знаходимось на найпередовішому посту фронту цивілізації проти варварства. Генералісимус^[1] нещодавно назвав нас «першою лінією оборони Сполучених Штатів на Далекому Сході».

Ню хотілося вилаятись і послати старого до дідька разом з генералісимусом. Але командуючий міг це зробити тільки в думці і, дивлячись на численні віспинки на обличчі Сунь Кая, сказав:

— Ви невірно зрозуміли мене. Я не менше од вашого усвідомлюю значення нашої місії для долі світу.

«Проклята служба! — подумав Ню. — Мало того, що кожну мить тобі на голову може впасти бомба червоних, ти ще змушений погоджуватися з базіканням цього стариганя. Можна подумати, що він сам вірить у генералісимуса або в цивілізацію!»

Вони зійшли кривими східцями у приміщення командного пункту. Гостро і їдко пахло вогкістю. Електрика світила тьмяно, то майже зовсім згасаючи, то додаючи на мить світла. Очевидно, зіпсувався генератор, і солдати крутили ручний движок.

А в усьому іншому командний пункт був навіть затишним: просторий письмовий стіл, глибокі крісла, диван, телефони, карти.

Ню зупинився біля великої карти Тайванської протоки і, машинально змахнувши з цупкого, глянсуватого паперу тонку калюжку води, вп'явся поглядом у кружальце з написом «Фейюньган».

— Звідси й прилетіли? — сказав він. — А пан Сунь Кай давно пообіцяв, що червоний аеродром переселиться в інші місця. — Ню знемагав від бажання хоч чимось дошкулити сухорлявому начальникові спецслужби.^[2] — Коли ви зволили прибути сюди, всім нам здалося, що ми напередодні великих подій… Але, як видно, наші надії були передчасними…

— Був у мене знайомий, — байдуже озвався Сунь Кай, — також визначний офіцер і також занадто цікавився строками наших операцій… Про те, що з ним трапилося, не варто говорити, щоб не зіпсувати вам настрою.

Ню спалахнув. Звичайно, краще не зв'язуватися з спецслужбою. Хтозна, на яку гидоту здатний цей старигань. Кажуть, у нього на совісті більше жертв, ніж віспинок на обличчі.

Від такого можна всього чекати. Візьме й подзвонить самому старику. Тоді доводь.

Сунь Кай, очевидно, зрозумів думки співрозмовника.

— Чи варто вам непокоїтися про долю нашої операції… Начальство спитає за неї тільки нас.

— Звичайно, звичайно, — хитнув головою Ню…

«О боже, — подумав командуючий, — невже колись настане день, коли за тобою не стежитимуть, очі цих проклятих шукачок! Нещодавно майор Чжан розповідав: він слухав доповідь про «досягнення» поліцейської служби гомінданівців. Нею керує син самого старика Чан Кай-ші Цзян Цзін-го. Щодня в катівні до нього потрапляє не менше як двісті п'ятдесят солдатів і офіцерів. На кожні п'ять солдатів припадає поліцейський або шпиг. Це, звичайно, не рахуючи таємної агентури. Хтозна-скільки у цього старого пройдисвіта Сунь-Кая своїх людей на острові. Не можна довіряти нікому! Навіть найкращому своєму другові!»

Ню не помітив, як Сунь Кай підвівся з місця і якось особливо безшумно вислизнув за двері.

«В-38»

На набережній, біля підніжжя горба, поряд з двома врослими в землю дзотами, видно низькі двері. На темній їхній поверхні виведено червоні значки: «В-38». До дверей ведуть двоє східців. На одному з них сидить вартовий, поклавши на коліна автомат Томпсона.

Якщо відчинити