Лис Микита [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (20) »
Iван Якович Франко
Лис Микита
ПІСНЯ ПЕРША
Надійшла весна прекрасна, Многоцвітна, тепла, ясна, Мов дівчина у вінку; Ожили луги, діброви, Повно гамору, розмови І пісень в чагарнику. Лев, що цар є над звірами, Пише листи з печатками, Розсилає на весь світ: «Час настав великих зборів! Най зійдесь до царських дворів Швидко весь звірячий рід». Ось ідуть вони юрбами, Мов на відпуст з корогвами - Все, що виє, гавка, квака; Лиш один мов і не чує, В своїм замку, знай, ночує - Лис Микита, гайдамака. Ой, недаром він ховаєсь! Знать, сумління обзиваєсь: «Кривдив ти звірячий люд!» Тим часом в своїй столиці Цар засів поруч цариці, Щоб творити звірам суд. Перший вийшов Вовк Неситий. «Царю,- каже,- від Микити Вже мені хоч пропадать! Діток моїх б'є, кусає, А Вовчицю обмовляє Так, що й сором повідать! А й мене - хіба ж то чесно? - Як він хитро і облесно Мало в гріб раз не ввігнав! Се було ще того разу, Як я з царського указу Мировим суддею став. От до мене вбіг Микита: «Вовче, справа знаменита! Штири барани ось тут. Їм лишилася по батьку Гарна частка поля в спадку, І на твій здаються суд. Бачиш, почали свариться, Ані руш їм поділиться - Геометри в них нема. Я веду їх в сюю нетру: Будь їм ти за геометру,- Праця буде недарма». Втішивсь я - нема що крити. Бачте, баранів мирити Дуже я люблю над все: Як зроблю їм справу в поли, То вам жаден з них ніколи Вже рекурсу не внесе. От я швидко збираюся, З баранами вітаюся - Хлопці повні, як стручки! «Ну-бо, хлопці, поспішімо, На той спорний грунт ходімо! Маєте пальки, дрючки?» «Все є,- кажуть,- все готове!» Вийшли в поле Баранове, Стали мірять - ні, не йде! Тут замного, там замало, Вшир не хочуть, вздовж не стало, Бо тут ліпше, там худе. Далі каже Лис Микита: «Тут одна лиш стежка бита Вас до правди заведе. Вовче, стань на середині, A з них кождий в сій хвилині На ріг ниви най іде. Станьте й стійте там спокійно, Кождий уважай подвійно! Як я крикну: раз, два, три! - То з вас кождий без уговку Якнайшвидше к пану Вовку Що є сили просто дри! Хто найшвидше дочвалає, Вовка з місця геть зіпхає, Матиме найбільшу часть. Зрозуміли?» - «Зрозуміли!» - «Ну, ставайте ж, і до ціли Най вам бог добігти дасть!» Всередині став я радий, Не доміркувався зради, А Микита на межи Аж у собі радість тисне - Як не гаркне, як не свисне: «Раз-два-три! А враз біжи!» Ледве крикнув Лис Микита - Гей, як рушили з копита Барани у той сам час! А як збилися докупи, То, вам наче штири ступи, В мене гопнули нараз. Штири барани відразу Мої кості на логазу, Бачилося, потовкли; Я лиш зіпнув, закрутився Та й на землю покотився, Очі кров'ю заплили. Та прокляті бараниська Не вважають, що смерть близька, Що зомлілий я лежу: Сей рогами звідси пхає, Той в противний бік штовхає, Щоб посунути межу. Довго ще так правувались, Щохвилини розбігались Та й рогами в мене бух! А Микита, той собака, Реготавсь, аж лазив рака, Що так з мене перли дух. І були б за нюх табаки Там на вічну ганьбу таки Вовка вбили барани, Та, дав бог, моя Вовчиця Там надбігла подивиться,- Аж тоді втекли вони». Хоч як жалібно сю повість, Мов сумную дужу новість, Вовк цареві голосив, То цариця хихоталась, Та й цар, щоб не знявся галас, Ледве в собі сміх душив. Гектор, Цуцик, неборака, Став на лапки та й балака: «Царю, страже наших прав! Ковбаси я мав шматочок Та й сховав її в куточок,- Лис і тую в мене вкрав!» Кіт Мурлика скочив жваво: «Бач, яке собаче право! Ковбаса була моя! Що Лис злодій, я не спорю, Але ковбасу в ту пору В ковалихи викрав я!» «Чиста правда, що й казати,- Рись почав так промовляти,- Лис Микита злодій є. Він сумління, честь і віру За дриглі, горівки міру Без вагання продає. Таж то нехрист, таж то Юда! Патріот - у нього злуда! Хто ж добра б від нього ждав? Знаю я його натуру! Він царя б жидам на шкуру За свинини фунт продав. Заяць ось - душа спасенна, Як жиє, ні в ніч, ні денно Зла нікому не хотів. Ну, пішов він до Микити, Той, бач, мав його навчити Тропарів і кондаків. Ой, гірка була наука! Лис відразу взявсь до бука,- А прийшли на п'ятий глас, Він струснув Зайця, мов грушу; Був би витряс з нього й душу, Якби я його не спас». Аж ось виступив до трону, Щоб взять Лиса в оборону, Стрий його, Борсук Бабай. «Добре то старі казали: Жди від ворога похвали! Що тут наплели, гай, гай! І не сором вам, Неситий, Власну ганьбу розносити, Відгрівати давню пліснь? А ви краще б нагадали, Як ви з Лисом вандрували,- То правдива, свіжа піснь. Вірним другом був Микита, Але ваша злість несита Злом платить найліпшу річ. Раз ото степами йшли ви, Голод мучив вас страшливий, Хоч коліна власні їж! Аж тут чути: «Гатьта! Вісьта!» Їде шляхом хлоп до міста З рибою на торг, мабуть. «Гей,- Лис каже,- мисль щаслива! Брате, буде нам
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (20) »
Последние комментарии
9 часов 30 минут назад
15 часов 53 минут назад
16 часов 1 минута назад
16 часов 29 минут назад
16 часов 33 минут назад
16 часов 33 минут назад