Лис Микита [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично, страница - 20

вам служить.

Все робитиму для тебе,

Всякий труд прийму на себе,

Не доїм і не досплю,

А тобі гусей, качаток,

Риб, і раків, і курчаток

Повну кухню наловлю.

Га й згадай, чи то я бою

Іменно хотів з тобою?

Як я довго вагувавсь!

І тепер як дбав я пильно,

Щоб тебе не вдарить сильно,

В своїй силі гамувавсь!

Що лиш хочеш, хоч як трудно,

Все я вчиню! Хоч прилюдно

Підлим брехуном назвусь!

Ой, болить! Рідненький стрику!

Милість покажи велику,

Най надарма не молюсь!»

«Ні,- гарчить Неситий, годі!

Знаю я, який ти злодій,

Бреха і крутій єси!

Обіцяєш злота мірку,

А по тому завше дірку

Із обарінка даси.

Та тепер хоч присягни ти

Нас усіх озолотити,

Віри я тобі не йму!

Гамувавсь ги в бою ладно,

Що мені у очі зрадно

Впер піску чортівську тьму!

Ні, хоч як бреши й ввивайся,

А з життям уже прощайся!

Я здурить себе не дам.

Помолися швидко богу.

Кайся всіх гріхів - в дорогу

Мусиш нині йти к дідам!»

Так гарчав Неситий гордо,

Рад би Лиса взять за горло,

Але ногу мав в зубах.

А Микита, поки рюмав,

Хитрість вже нову обдумав,

Як минувся перший страх.

Ніби молиться він богу,

А тим часом задню ногу

Всунув Вовку під живіт…

Як нараз запоре жмінку

Попід саму селезінку,

Вовкові змінився світ.

«Ай!» - ревнув, згадавши бабу.

Фіть! Лис з пащі вирвав лапу,

Задньою ж ще раз потис:

Вовк зомлів і повалився -

Гульк, наверху опинився

Й хап його за горло Лис.

«Га, тепер проси пощади!

Тут заплату за всі зради

Ти дістанеш!» - Лис кричав.

Вовк, запінений, заїлий,

Лиш метавсь, мов ошалілий,

І, слабіючи, гарчав.

Та Микита, вже не глупий,

Силу всю зібрав докупи,

Мов кліщами, горло тис;

Тягне, шарпає, термосить,

Аж Лев крикнув: «Досить! Досить!

Побідив сим разом Лис!»

Лис на тес царське слово

Вовка відпустив здорово.

«Царю,- каже,- я корюсь!

Я хотів лиш пляму стерти,

Вовчої не хочу смерти,

На безсильнім я не мщусь».

Тут піднявсь утіхи галас!

Малпа крізь юрбу пропхалась

Із лавровим вже вінцем.

Всі приятелі зійшлися,

Славили й вітали Лиса.

Що таким явивсь борцем.

Не один, що ще недавно

Був би з'їв його, вив: «Славно!

Жий, Микито, много літ!»

Лис подякував уклоном,

Потім клякнув перед троном,

Щоб чуть царський заповіт.

«Встань, Микито! - цар озвався.-

Славно, сину, ти списався,

Честь свою оборонив.

Що було, нехай минає!

Цар дарує і прощає,

Що коли ти завинив.

Днесь конець сварні і зваді,

І віднині в царській раді

Ти про спільне благо радь!

Честь прийми від мене тую:

Канцлером тебе йменую,

Віддаю тобі печать.

Як ти мудро вмів держаться,

Від біди обороняться,

Так державу борони!

Що порадиш - цар прикаже,

Що напишеш - цар не змаже,

Лиш сумлінно все чини!»

Каже Лис: «Мій царю й тату,

За так щедру і багату

Ласку чим я відплачусь?

Сил у мене є не много,

Але весь для блага твого

Й для держави посвячусь.

Ще лиш на однім прости мя!

На деньок домів пусти мя:

Жінка й діточки десь там

Плачуть, тужать… Най же нині

О щасливій переміні

Сам я звістку їм подам».

Цар сказав: «Іди, мій друже!

Я й цариця раді дуже,

Щоб весь смуток їх пропав.

Маєш дозвіл на три днини,

А вертай же разом з ними,

Щоб я тут їх привітав».

Тут кінчиться наша казка.

Всім, хто слухати був ласка,

Дай же боже много літ!

Най і наш весь сум пропаде!

А тим, хто нам коїть зради,

Най зійдеться клином світ!

____________________

(* Кождий рядок треба читати взадгузь.)

This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

25.06.2008