Трансгалактичний розвідник [Єжи Брошкевич] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (52) »
Малював Анатолій Дев’янін
Восьме березня
1
Прокидаємося ми, як відомо, кожен по-своєму. Одні тяжко, наче видираються з глибокого замету; інші, навпаки, легко, радісно, мов несподівано здіймаються в повітря. Саме так майже завжди прокидався Йон Сого, темно-русий, кароокий, кирпатенький, цибатий хлопчисько, з якого ми й почнемо свою розповідь. Не встигав він розплющити очі, як уже всміхався — тішився собою, життям і світом, хоча, врешті, сміятися й не було чого. Проте він з перших днів свого життя й аж до нинішнього — а сьогодні йому сповнилося рівно чотирнадцять років і три місяці— дуже любив сміятися. Така була в нього весела вдача. От тільки Йонів сміх, як казали його батьки, більше скидався (цитуємо) “на кашель засапаної, тяжко хворої на грип зозулі”. Признаємося: років шість тому якийсь Йонів товариш зловтішно записав його сміх на плівку. Потім зненацька ввімкнув магнітофон. Почувши дивні звуки, Йон спершу зареготав і лише згодом збагнув, який подібний його регіт до тієї музики. Він перестав сміятися, але чудернацьке хрипіння не припинилося. З хвилину хлопець слухав дуже уважно. Далі спокійно визнав: “Звучить жахливо”. І дуже щиро усміхнувся. Згодьтеся: найкраще свідчить про його веселу вдачу те, що він і далі любив сміятися, ніколи не втрачав доброго гумору, тішився життям. Того ж ранку, від якого починається наша розповідь, Йон прокинувся ще радісніший, ніж завжди. Розплющивши очі, він зразу побачив Робика, що схилився над ним. Той усміхнувся йому у відповідь, підніс руку й промовив: — Пів на восьму. Доброго ранку, Йоне! Хлопець схопився з ліжка й почав робити гімнастику. Він робив її щодня, бо це, мовляв, забезпечувало йому добрий гумор на цілий день. Улад своїм рухам він приказував: — Має-бути-дуже… три, чотири… добрий-і-веселий-коли-ми… три, чотири, присідання… такого-ранку-собі-бажаємо… вгору, вниз, стрибок… то-постараємося… стрибок… задовольнити-своє-бажання… щире-бажання. — Те, що ти кажеш, не має глузду, — мовив Робик. — Не має, — погодився Йон уже з ванної кімнати, де він мився під душем. — Ну й що з того? — Нічого. — Ох, як приємно! — вигукнув Йон, орудуючи рушником так, наче хотів стерти з себе не тільки воду, а й шкіру. — Лови! — гукнув Робик. Спочатку він кинув Йонові сорочку, потім штанці, далі одного тапка, другого тапка, куртку і шкарпетки. Хлопець упіймав сорочку, штанці, лівого тапка й куртку. Правого тапка й шкарпетки він пропустив у двері ванної, як м’яч у футбольні ворота. — Два нуль, — сказав Робик. — Згинь з моїх очей, — мовив Йон. — На жаль, не можу, — відповів Робик. За хвилю обидва вже вискочили через вікно на моріжок, і Йон загукав: — Гей, близнята! З найближчого вікна здивовано визирнули дві чорнявих, синьооких голови. То були Алик і Алька Рої. Вони, як і Йон, приїхали сюди до своїх батьків, Йон жив тут уже два тижні, а близнята прибули щойно вчора, пізно ввечері. Тож і не дивно, що Йона вони страшенно цікавили. Побачивши Йона й Робика, Алик радісно замахав руками. — Гей, гей! — крикнув він у відповідь. Алька натомість примружила очі. — Даруйте, хіба в цих місцях “гей” означає “добридень”? — спитала вона дуже ввічливо. Йон не відповів. Мовчав, бо захоплено придивлявся до дівчини. Щоправда, вони познайомилися ще вчора, але тільки мимохідь. До того ж близнята були зморені дорогою і сонні. Та все ж Алька, хоч і втомлена, поводилася надзвичайно ввічливо — видно, була неабияк вихована. “Нудна, — подумав Йон, — як вірші про місяць”. Тепер же обличчя в неї неприємно скривилося, в очах поблискував глум, на устах грала посмішка, і водночас вона була гарна, зваблива і якась зовсім нова. Тож не диво, що Йон замовк і тільки лупав на неї очима. На щастя, Робик був не такий вразливий. — Ні, люба дівчинко, — поважно пояснив він. — “Гей” зовсім не означає “добридень”. Але як захотіти, то можна вважати його за привітання. — Дякую за пояснення, — холодно усміхнулася Алька. — Добридень, — пробурмотів Йон. — Ти не сказав учора, що вас аж двоє. Це твій брат? Старший чи молодший? Як його звуть? — питав Алик, стоячи перед Робиком. — Ви зовсім не подібні один до одного. Наслідуючи брата, Алька вистрибнула у вікно — легко і, як здалося Йонові, надзвичайно граційно. Робик засміявся — теж майже так, як “хвора на грип зозуля”. — Рівно восьма. Пора снідати. Ми зовсім не брати. Близнята здивовано перезирнулися. Якусь мить вони не могли й слова сказати з подиву. — Це неможливо! — врешті скрикнув Алик. — Абсолютно неможливо, — сказала й собі Алька. Йон гордо глянув на Робика. Так майже завжди траплялося, коли прибульці з далеких планет, де люди жили зовсім інакше, ніж на його батьківщині, починали розуміти, хто Робик є- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (52) »
Последние комментарии
23 часов 37 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 15 часов назад
3 дней 2 часов назад