Антагонізм і примирення у мультикультурних сере­до­вищах [Unknown] (fb2) читать постранично

Антагонізм і примирення у мультикультурних сере­до­вищах

Слово до українського читача

Вперше з українцями я зустрівся в Польщі, на жаль, не там, де вони проживали віддавна і де після виселення сумно вражав вид осамотілих сільських церковок, а над озерами західних і північних земель, які Польща отримала від Німеччини як компенсацію за втрачені східні землі, куди їх переселено і де вони вечорами тихенько співали свої пісні біля лісового багаття. Ще раніше вони з’являлись як грізний кошмар у родинних спогадах про воєнні часи. Вони також були в наших харцерських піснях, бо саме українці – соколи в улюбленій поляками пісні про зелену Україну. Наші найближчі родичі не мали в Україні ні маєтків, ні кам’яниць у Львові. Згадувалося, щоправда, про далеку й бідну кузену пані Юнділлову, яку спалили разом з обій­стям у 1939 році, але кожен із сусідів – німці та росіяни – вбили когось близького, тож якоїсь особливої неприязні я не відчував. Я належу до старшого покоління поляків, яке нарешті могло покласти квіти на відреставрованому цвинтарі Львівських Орлят і вважало природним принести квіти на могили Січових Стрільців, і не приховувати, що мене глибоко вразила братовбивча війна і несправедливість, із якою передвоєнна Польща трактувала прагнення українців до незалежності, глибокий жаль, що це призвело до кривавої помсти, що виходило за міру лицарської боротьби за границю.

Усе життя я вважав примирення як етично найвищий стан духу, який можуть осягнути люди, а оскільки я – соціолог, а не проповідник, то своє завдання я вбачав у тому, щоб сприяти науковому пізнанню процесу, який може привести до примирення. Цим зумовлений даний збірник, який ми опрацювали з моєю молодою колегою пані Олександрою Герман, як і попередня книга «Соціологія примирення», видана у Кракові польською видавництвом «Nomos» у 2012 році та пізніше англійською під назвою «Reconciliation in Bloodlands. Assessing Actions and Outcomes in Contemporary Central-Eastern Europe» в 2014 році у Франкфурті-на-Майні Петером Лянгом (обидва видання за моєї редакції). Наприкінці тієї останньої книжки я подаю нарис загальної теорії примирення, яку читач знайде уже в цьому томі. Теорій конфлікту існує багато, теорій примирення – жодної. Моя роль полягає в тому, щоб закликати до колективної праці над нею. Робота над такою теорією все ще залишається викликом, особливо для нас – соціологів і антропологів з Bloodlands, як каже Тімоті Снайдер.

Беручи на себе відповідальність за всі можливі недоліки цієї колективної монографії, перекладеної прекрасною українською мовою перекладачем паном Василем Саганом завдяки пані Аллі Киридон і панові Сергію Трояну та за сприяння пані Світлани Щудло і пані Ольги Зелінської, прошу сприймати її як заклик взятися за це завдання – пошуку теорії примирення – й успішно розв’язувати його для спільного блага.

Яцек Курчевський,

професор, доктор габілітований, кафедра соціології та антропології звичаїв і права, Інститут прикладних суспільних наук, факультет прикладних суспільних наук і ресоціалізації, Варшавський університет

Слово до українського читача

Від історії до пам’яті: пошук моделей примирення в Центрально-Східній Європі

Алла Киридон

Конфліктне минуле й труднощі «вгамування пам’ятей» парадоксальним чином реанімуються в ХХІ ст. Європа стала театром повторюваності «рухів пам’яті» в усіх напрямках, з півночі на південь і зі сходу на захід[1]. У цьому контексті, як зауважив Е. Лукас, правильно буде говорити про те, що в усьому світі не знайдеться країни, яка мала б беззастережно й наскрізно щасливе минуле. Всі відчувають чи то вину, чи то гнів, чи то і те, і те водночас. Хоча вибірковість пам’яті, амнезія та викривлення допомагають створити зручну й приємну псевдоісторичну ілюзію замість історії як такої[2].

Водночас така ситуація створює ґрунт для різного роду антагонізмів, які існують в полікультурних середовищах центрально- і східноєвропейських країн, а з іншого боку, пошуку способів примирення. Саме такому складному конгломерату проблем, які аналізуються крізь фокуси політичного, історичного, соціального, а також пам’яттєвого підходів, присвячене фундаментальне наукове дослідження міжнародної групи науковців під керівництвом Яцека Курчевського з Інституту суспільних наук Варшавського університету «Антагонізм і примирення у мультикультурних середовищах».

На думку професора Інституту політичних наук Польської академії наук А. Пачковського, якщо подивитися на історію в броделівських категоріях «довгого часу», можна легко побачити, що сусідні нації живуть із почуттям ненависті одна до одної та в стані тривалих конфліктів набагато частіше, ніж у стані взаємної поваги, шанування і співпраці»[3]. Суперечливі моменти можуть переростати в етнічні конфлікти, врегулювання яких не визначається площиною раціональних дій. Причиною вражаючої стійкості --">