Вишневі усмішки кримські [Остап Вишня] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (26) »
Остап Вишня
Вишневі усмішки кримські
Остап Вишня
Вишневі усмішки кримські
Державне Видавництво України
1925
ЗМІСТ:
Сімферополь — Ялта
Крим
Море
Гори
Там, де цар пішки ходили…
Алупка
Гурзуф
Ялта
Туристи
«Природа й люди»
Життя татарчине
Татаринове життя
На татарській виставі
На вітрилах
По камбалу!
Бережком!... Бережком!
«Діва» і «Монах»
Кримський місяць
Кримське сонце
Пляж
Сімферополь — Ялта
(Подоріж)
Узяли ви, значить, Перекоп і жарите до Сімферополя… До Сімферополя Кримський півострів особливого собою нічого не уявляє, і ви до того Сімферополя спокійно спите, лагідно похропуючи під тра-та-та-та пульманівського вагона. А вже з Сімферополя починається справжній Крим з його дивами дивними й чудами чудними, і в кожному, навіть скороченому, путеводителі усім — і екскурсантам, і простим людям — рекомендується гав не ловити, бо іменно в Сімферополі все й починається… Сімферополь — центр Криму, столиця його. Дуже старовинне місто, бо розкопки в ньому і біля нього свідчать, що ще в останні віки перед різдвом Христовим на цім місці було грецьке сельбище Неаполіс, де сидів скіфський цар Скилур… Чи довго той Скилур, цар скіфський, сидів у Сімферополі, чи недовго — про це ще не розкопано, але відомо, що приблизно за 22 століття після Скилура у Сімферополі сидів уже не цар, а Врангель, і сидів, як кажуть кримські легенди, дуже не довго… Зник він в напрямку на Царгород, і так «ґрунтовно» зник, що ніякими розкопками його ніколи не розкопаєш… Сімферополь вражає подорожнього своїми старовинними будівлями, пам'ятниками сивої старовини і чудесними краєвидами довкола, що про них можна писати, писати й ще раз писати… А як ви, невважаючи на його сивину, все-таки його проспали — виходить, що й писати про нього не будете… Далі йде Бахчисарай, резиденція кримських ханів, із знаменитим палацом останнього кримського володаря й не менш знаменитим бахчисарайським водограєм… Проспавши Бахчисарай, підлітаєте до Севастополя, крайнього пункту вашої подорожі залізницею… — Вставайте: вже! — Сімферополь? — Севастополь! — А Сімферополь? А Бахчисарай? — Уже й забули! — Шкода! Такі історичні місця! Як же це воно так? — Прохропли! — Дивись?! Севастополь — порт. Блиснула перед нами знаменита Севастопольська бухта, і вже вас упхнули в автомобіль, щоб їхати сошею па Ялту… Ви озираєтесь, крутитесь, щоб хоч одним оком позирнути на бухту, на набережну, а мадам, біла-біла й пухка мадам, що сидить праворуч попліч вас, закутана газовою хусткою, пояснює вам: — І що цікавого? Крутиться, як на шилі. І штовхається! Ну, бухта! Ну, море! Так навіщо ж штовхатися?! … Гррррр! Чок-чок-чок! Поїхали… Поїхали ви чудовою дорогою, що простяглася на 82 верстви од Севастополя до Ялти… Вискакуєте за місто. Машина рвонулась на простори, волю почувши, і мчить вас кудись отуди, де перед вами бовваніють сірі в тумані велетні… Тихо… Тихо… Ранок… Загойдані машиною, заворожені дивними обрисами височенних гірських кряжів, прозорим повітрям, сонячним промінням, травицею, водицею і всім, чим іще може заворожувати кримський Пан, — сидите ви, примруживши очі, придивляючись та прислухаючись… І ввесь ви увага, і ввесь ви зір, і ввесь ви слух, бо читали й чули, що дорога від Севастополя до Ялти повна дивних і зорових, і слухових несподіванок… Тихо… Тихо.. Раптом: — Ба-бах! Слухова несподіванка! Метнулися ви зором своїм гострим туди, вгору, де сірі велетні бовваніють… Може, вулкан заснулий рвонувся?! Може, скеля в мільйон пудів ринула до моря, змітаючи на шляху своїм усе живе й неживе?! Може…?! — Ех і йолки ж зельонії! — крічить шофер. — Говорив: підлатать слід! Не слухають, зарази! Шина лопнула! Слухова несподіванка, що потім переходить у зорову, у шлункову й, нарешті, у ногову й у спинову… — Вилізайте, граждани! «Граждани» вилізають… Оточують машину й пильно придивляються, де вони, оті самі «йолки зельонії», що висадили їх із автомобіля… (Зорова несподіванка!) Потім сідають на травиці біля соші, розмотують клунки й засмалюють, що в кого залишилось (шлункова несподіванка!), потім частина йде рве квітки над дорогою (ногова!), а частина лягає на траві горілиць і мугиче який-небудь відповідний до моменту й до настрою романс, на манір:
По дорозі жук, жук, По
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (26) »
Последние комментарии
42 минут 35 секунд назад
4 часов 57 минут назад
7 часов 15 минут назад
9 часов 5 минут назад
14 часов 50 минут назад
14 часов 56 минут назад