Мітинґ [Іван Керницький] (fb2) читать онлайн

Іван Керницький

МІТИНҐ

Комедія з совєтського побуту в одній дії

Дійові особи:

Колтун — голова сільради.

Поперечний — аґітатор.

Товариш Пейсатий — секретар райпарткому.

Товариш Свиненко — начальник райземвідділу.

Іван Пиріг — 1-й делеґат.

Параня Цебричок — 2-й делеґат.

Сенько Байстрюк — комсомолець, 3-й делеґат.

Селяни, молодь.

Дія відбувається в галицькому селі під час більшовицької окупації.

Режисерські завваги: де сцена невелика і не може помістити більшої кількости осіб, частину акторів (другорядні ролі) можна розмістити теж і між глядачами.

Сільська школа. В лівому куті залі стоїть поміст, на якому стіл і крісла, місце для «президії». Вздовж залі поставлені лавки — місце для учасників мітинґу. Двері, одні праворуч — ведуть у сіни, другі ліворуч — до шкільної канцелярії. На стінах — портрети Леніна, Сталіна, Молотова та інших «більшовицьких богів», червоні прапори, льозунґи, плякати. Вечоріє. На столі президії світиться лямпа. Знадвору чути, як грає трубка, скликаючи людей на мітинґ.

ЯВА 1

До кляси входить перша група селян.

1-й селянин. А щоб тобі в ухах грало, гаспиде проклятий! Розносила їх дідьча мама з мітинґами, і ради нема. Не встиг чоловік з поля прийти, крижі випростати, ложку страви хлепнути, а тут уже лети стрімголов, як би де, борони Боже, горіло.

Селянка. І то так день у день, ні свята, ні неділеньки Божої в них нема. Гей, татунцю небесний, а то-с для нас кару винайшов, а то-с нас покарав! Визволили нас, роззули, обдерли, а тепер ще тими мітиками дихати не дають.

1-й парубок. Не журіться, тіточко, запишетесь до колгоспу, от тоді вам буде щасливая жизнь! (Деклямує):

У колгоспі — добре жить,

Десять робить, сто лежить,

А як сонце припече,

То й тих десять утече!..

Селянка. Тьфу!.. А щоб ти подавився своїми словами, шибенику один ходиш! Та я щоб без соли їла, щоб раз у тиждень скірку хліба вкусила, то до колгоспу не піду!

Голоси: Тссс!.. Тихо…

ЯВА 2

Вбігає агітатор Поперечний, низенький худенький чоловічок, увесь захеканий, спітнілий.

Аґітатор. Люди! Люди! Товариші! Швидше, швидше, ради Бога! Вони вже тут. Вже приїхали!

Г о л о с. Хто такий? Кого там знову принесло?

Аґітатор. Ой, Господи! Та тоті — з району… «Товариші!»… А з ними — делеґати-колгоспники, що їздили до Росії. Товарищі, товарищі! Пожалуста! Поспішіться немножко. Вот, садітесь, садітесь, де хто може, і щоб кожному було харашо. (Сходиться щораз більше людей).

1-й селянин. Гей, гей, милий Боже! Побули рік большевики, і вже чоловікові язик перекрутило: сам не знає, по якому бесідує… А що станеться, як вони довше побудуть?

2-й селянин. Тоді нам усім голови покрутять.

Голос. А може, їх самих скоріше дідько візьме.

Голоси. Тсс!.. Тихо!.. Йдуть «гнані і голодні!»

ЯВА 3

Входять: попереду голова сільради Колтун, рослий дядько в кожусі, лисий, пуцуловатий, з хитруватою усмішкою на обличчі. Поруч із ним іде товариш Пейсатий, високий, худощавий жидок, в ґімнастьорці і в кашкетці, підперезаний ременем. В нагрудній кишені у нього автоматичне перо, під пахвою шкіряний портфель. За ними котиться присадкуватий і товстенький малорос Свиненко, круглий, рум'яний у вишиваній косоворотці. В нагрудній кишені в нього двоє автоматичних пер, під пахвою — шкіряний портфель. Далі надходять делеґати-колгоспники: дядько Іван Пиріг, у полотнянці і в кудлатій кучмі, розгубленим і ніби з переляканим видом. Параска Цебричок, колгоспна свинарка, здорова сільська дівчина, прибрана вже з-більшовицька в червону беретку на підстриженій голові та в куценький плащ совєтського фасону. Наостатку йде, спотикаючись, комсомолець Сенько Байстрюк, сильно напідпитку.

Пейсатий (звертаючись до людей). Драстуйте, товариші!

Дехто з гурту. Трястя на вас, трястя.

Колтун, як предсідник зборів, розсівся за столом, решта начальства сідає поки що в перших лавках на залі. Селяни, парубки, дівчата також примощуються, де хто може, хто на лаві, хто на підвіконні, хто на порозі, а хто під стіною. Дехто зразу укладається спати. Чоловіки розпитують за тютюном, за паперцями, прикурюють один в одного, зрезиґновані, байдужі.

Колтун (кашлянув). Кхм!.. Товариші!.. Як би то мовити… Ну, зійшли-сьмо ся тут нинька, як звичайно, на той мітик, дай ми на то, та й треба б нам си вибрати якусь президію, так чи ні? (Дивиться запитливо на Пейсатого).

Пейсатий (киває головою). Давай, давай. Колтун. Ага, давай…

Колтун. Ну, як давай, то давай, дай ми на то… Ну… Слово для президії… те!.. Тьфу!.. Як його там… Пропозицію для слова… ні, не так!.. (До аґітатора). Федьку! А відчитай там з тої карточки, що тобі пан товариш Пейсатий написали!

Аґітатор (пропихається наперед). Товариші! Наступило предложеніє обрати президію нашого собранія в такому качестві. Перше — Колтун Григорій Гаврилович, голова сільради. (Плеще в долоні).

Колтун. То це ніби я. (Теж плеще в долоні, на залі гамір, сміх).

Аґітатор. Друге: Пейсатий Іцко Мойсейович, секретар райкому партії! (Плеще з усеї сили в долоні, на залі знову гамір). Третє: Свиненко Тарас Ігнатович, начальник рай… рай… рай… (Зацокався).

Свиненко. Райземвідділу.

Аґітатор. …Земвідділу (Плеще в долоні). Відтак — Пиріг Іван Микитович, голова колгоспу ім. Сталіна, то є раз. Цебричок Параска Процевна, заслужена свинарка колгоспу «Даремний труд», то є два. І накінець Байстрюк Семен Павлович, колишній батрак, а тепер комсомолець…

Байстрюк (проснувся, схопився з лави і кричить на все горло). Гур-ра!

Пейсатий (смикає його за полу). Ну, што за безобразіє?! Садісь!

Байстрюк (слухняно сідає). Пожалуста, пожалуста.

Колтун. Ну, то вже всі-сте чули, яка має бути тота президія?.. Чули? Ну, хто за тим, хай підійме руку. (На залі ніхто не підіймає руки). Одноголосно. Ну, а тепер прошу товаришів на ґрадус, дай ми на то.

Члени президії підводяться і повагом крокують на поміст. Байстрюка, що ледве тиняється і плентає ногами, піддержують Пейсатий і Свиненко.

Пейсатий (поштовхує Колтуна). Тепер давай почесну.

Колтун. Га?

Пейсатий (тицьнув пальцем на стіну). Нада іщо почесну президію, понял?

Колтун. Ага! А мені якби заорало. А, певно, що понял. (До людей). Отож, товариші, не сталося на тому, що-смо си вибрали одну пропозицію, але треба ще вибрати другу, гонорову. То я маю таку пропозицію, щоб до тої гонорової пропозиції вибрати таких товаришів (перераховує за чергою на пальцях всі портрети, які висять на стіні). Товариш Ленін… Товариш Молоток… Товариш Хрущик… Товариш… Товариш… (До Пейсатого). Ну, як його звати, того найстаршого від НКВД?

Пейсатий. Товариш Берія. Скорей, скорей!..

Колтун. Ага, Товариш Берія, скорей, скорей.

Свиненко (дає знаки людям, щоб плескали). Давайте, давайте, отак, отак.

Колтун. Що, не плещуть? Ну, пождіть, ви мені! Всіх повиганяю завтра на шарварок, дай ми на то.

Пейсатий. Без разґаворов, Ґригорій Ґаврилович. Коньчай ето дєло.

Колтун. Коньчаю, коньчаю, аякже. (Відкашлює). Кхм!.. А за почесну голову наших зборів я маю пропозицію вибрати нашого батька… нашого тата… нашого брата…

Пейсатий (штовхає Байстрюка, що хропе, схиливши голову на стіл). Не спи, ти, сукін син.

Байстрюк (схопився, спросоння). Урра!

Колтун. Хай живе наш батько Сталін!

Аґітатор (бігає поміж людьми). Оплески! Бійтеся Бога, давайте оплески! Всі встають, всі встають!

Голоси з президії. Урра!

В залі великий гармидер і метушня, люди поштовхуються і ліниво встають, дехто спереду плеще, позаду чути сміх і хіхикання.

Селянин (що задрімав біля печі). Що? Вже по всьому?

Парубок. Спіть, спіть, татуню. Тепер щойно був Великий Вхід.

Пейсатий (до Колтуна). Січас я попрошу слово.

Колтун. Аво! Або я вам бороню, дай ми на то!..

Пейсатий. Ех, ти, дурак, понімаєш!.. Ти пред’яви: слово для доповіді предоставляється товаришу Пейсатому! Вот!

Колтун. Ага. Слово для проповіді приставляється товаришу Пейсатому. Вот, дай ми на то.

Пейсатий (встає, обтягає гімнастьорку, запихає руки в кишені штанів). Товарищі! Непереможная красная армія асвабаділа народи Западной Укгаїни і Западной Бєлогусії от панського іґа. Вот. Наш укгаїнський нагод об’єдінілся січас в єдиную сем’ю, он ідьоть плєчо в плєчо з веліким русскім нагодом, со всєма нагодамі велікаво Совєцкаво Союза к вершінам людского щастія, к комунізму. Вот. Но єто іщо не всьо, товарищі. Канєшно. Товаріщ Сталін сказал: «Нам надо догнать і перегнать капіталістічіскіє страни!» Вот. У нас єщо осталісь враґи народа, усякії, понімаєте, буржуазнії націоналісти, петлюровци, бандіти, ґерманскії шпіони. Вот. Ми етіх ґадов сотрйом з ліца землі! Ми їх усєх унічтожім! Ми їх усєх… (Давиться їддю і власними словами).

Колтун. До Казахстану.

Пейсатий. Вот правильно! Ми не іспуґаємся нікакого враґа. Товариш Ворошилов сказал: «Будем бить любого враґа на його власній теріторії!»

Байстрюк (раптом прокинувшись). Урра!

Колтун. О, видиш. Тепер ти в сам раз добре трапив.

Байстрюк (збентежений, сідає). Пожалуста, пожалуста.

На залі гамір, сміх.

Свиненко. Тепер я заберу слово.

Колтун. Слово для проповіді має товариш Свиненко. Прошу, товаришу.

Свиненко (втирає в «традиційний спосіб» ніс рукавом). Товариші! Під мудрим керівництвом радянського, так сказать, уряду, комуністичної партії і товариша Сталіна особисто, да, і товариша Сталіна особисто, щасливий рядянський народ іде до вершин осяйного щастя, до комунізму. Да, до комунізму. Колгоспники Рядянського, та ска-ать, Союзу після сталінських п’ятирічок добиваються рясних сталінських врожаїв. Так, сталінських врожаїв. Колгоспники живуть заможно, багато, культурно і весело. Да, культурно і весело. Колгоспні лани колосяться золотою сталінською пшеницею! Колгоспні, та ска-ать, комори — повні сталінського хліба!

В залі дехто значуче покашлює. Притишений сміх.

Пейсатий (схопився з крісла). Кто смейотся?

Колтун. Ну? Кому там так весело?

В залі знов настає тиша.

Свиненко. Да. Так значить — в колгоспі щасливая жизнь. Да, щасливая жизнь. Про це турбується повседневно наша партія, рядянський уряд і товариш Сталін особисто. Да, і товариш Сталін особисто. Вот сьогодні приїхали з ескурсії по Україні ваші, та ска-ать, люди, колгоспники, вони бачили на власні очі ті великі досягнення, яких добився щасливий рядянський народ під мудрим керівництвом партії Леніна-Сталіна. Да, Леніна і Сталіна. Вони бачили це культурне, заможне і щасливе життя, яким живуть ваші брати вже 23-й год під ясним, та ска-ать, сонцем Сталінської конституції. Сейчас вони поділяться з вами своїми вражіннями, розкажуть вам, що вони бачили, щоб ви наочно від них переконались, яке це незмірне щастя спільно, та ска-ать, жити і спільно роботати в щасливій колгоспній сім'ї. Да, в колгоспній сім’ї. Хай живе великий радянський народ! Хай живе славна комуністична партія большевиків! Хай живе нам наше сонце, наше світло, наше життя, наша надія, наш ясний день, наш рідний батько, друг і учитель, вождь трудящих всього світу, геній людства, мудрий Ійосиф Віссаріонович Сталін! Урра!

Аґітатор (метушиться поміж людьми). Оплески! Оплески! Всім вставати! Всім вставати!

В залі знову метушня, оплески й оклики «ура!».

Колтун. Хай живе наш батько Сталін!

1-й селянин (тихо). Та най жиє, най го шляк трафить.

2-й селянин. Най жере, най, най уже раз нажереться, то, може, го скоріше розтріскає.

Селянка. Гай, татунцю небесний, і ти собі сидиш там, угорі, і на те все дивишся і нічого не кажеш!..

Пейсатий (до Пирога). Ну, старічок, сейчас твайо виступлєніє.

Пиріг. Га? Як кажете?

Свиненко. Тепер ваша очередь говорити.

Пиріг. Ой, так, так. Всюди та очередь. Гм! А що ж я буду говорити?

Свиненко. А ми ж вам, та ска-ать, на бумажці все точно списали.

Пиріг (б’єруками по полах). На бумажці… От тобі і на! А я в тоту бумажку оце щойно скрутив решту махорки і скурив…

Пейсатий. Ех, дурак ти, дурак! Какой же ти дурак, понімаєш.

Пиріг. От тобі і на! Дурак… А нащо ж ви такого дурака всюденінька возили і за нього платили?

Пейсатий. Ну, нічево. Будеш говорити, що у нас всього много, понімаєш? І що всьо харашо. Понял?

Пиріг. От тобі й на! А чому ж би не понял?..

Пейсатий. Ну, вот. Так давай.

Пиріг (нерішуче виступає наперед). Слава Ісусу Христу!

Голос з залі. Слава навіки.

Пиріг. Га, що ж. Як уже на таке пішло, то я скажу: там всього много і всьо харашо.

Голос з залі. Де?

Пиріг. От тобі й на! Як то — де? Та же в Росії. Там, де нас возили. Ти собі гадаєш один з другим, що там люди ходять голі-босі?.. Неправда. Що рихт, то рихт. Що босі ходять, того не перечу, але так — цілком голого я там нікого не бачив.

Пейсатий. Іван Никитовіч! Ізвінітє… А в Києві ви були?

Пиріг. От тобі й на! Конечно, що був.

Свиненко. І що ж ви там, та ска-ать, бачили?

Пиріг. Та що? Завезли нас до одної церкви, а там жид гейби за старшого брата, гейби за паламаря…

Пейсатий. Што такоє? Какой — «жид»?!

Пиріг. Вибачайте: єврей, єврей.

Пейсатий. Ну, вот.

Пиріг. Отож, кажу, завезли нас до одної церкви, а той єврей, що то, ніби, за старшого брата, ніби — за паламаря, що то нас всюди впроваджував, каже, що тут — мазей. А я сам бачу, що бреше, що то церква — не мазей, бо ж християнин — не кальвін, розуміє річ. Клякнув я собі отак коло одного вівтаря, та не встиг ще змовити «Помилуй м’я, Боже, по ялиці милости твоєй…», як тут кажуть: вставай!..

Пейсатий. Довольно, довольно!.. А скажіте — вот город етот самий вам понравілся?

Пиріг. От тобі й на! Конечно.

Свиненко. А вулиці які в Києві, хороші?

Пиріг. Ну, вулиці широкі, що рихт, то рихт. Там вам такою, скажім, вулицею чотири танки поруч себе їдуть, а краями то ще є місце, куди жиди спацерують…

Пейсатий. Што ви?… Какіє — жиди?!

Пиріг. Вибачайте: євреї, євреї.

Пейсатий. Ну, вот. А скажіте, Іван Никитовіч, сільная і могучая наша красна армія, што лі?

Пиріг. Ум!.. Що могуча, то могуча. Та то така моцна армія! Її ніхто в світі не зачіпить.

Пейсатий. А якби враг напав на наш Совецький Союз…

Пиріг. Товаришу! Не нападе! Присяй Богу — не нападе!

Пейсатий. А почему?

Пиріг. А потому, що боїться. Та то така армія, що ну!

Пейсатий. Вот харашо, Іван Никитовіч. Продолжай.

Пиріг. Ви собі, може, гадаєте, що по колгоспах люди гинуть з голоду? Неправда, людоньки, неправда. Може, колись і гинули, а тепер вже не гинуть. В колгоспі всього доволі і все харашо.

1-й селянин. А хліб в колгоспі ви виділи?

Пиріг. Видів!

2-й селянин. А бараболю?

Пиріг. Видів!

Парубок. А Єрусалим?

Пиріг. Видів!.. Люди, там все є, що хочете.

Парубок. А комбайни яйця несуть?

Пиріг. Несуть!

Селянин. А шкіру на чоботи з чого деруть — з тракторів?

Пиріг. З тракторів!

На залі гамір, сміх.

Пейсатий (вдарив кулаком об стіл). Тіше! Што за безобразіє?

Пиріг (також сердиться). Тихо! Що то є? Ти собі гадаєш один з другим, що це так во просто… Та там всьо техніка робить. Там кожний господар опріч тої ворнарії, що дістає за трудодні, має одну свиню, одну вівцю, одну курку…

Свиненко. Курей має побільше, Іван Микитович, побільше.

Пиріг. Конечно. Курей мають декуди і по дві. А яке там збіженько росте! На три метри! А з пшениці хлопа не видно!

Голос. Ну, певно, як вивезли на Сибір, то не видно.

Пиріг. А коноплі, то там ростуть на яких сім метрів. То баби їх аж в Чорному морі мочать, бо в саджавку не влазяться. (В залі сміх). А тут ось я собі шпиціяльно взяв з одного колгоспу в жменю трохи зерна, щоб вам показати, що то значить техніка.

Голос. А чому ти свині не взяв?

Пиріг. Е, ба!.. (Іде поміж людьми і показує всім зерно на долоні).

Пейсатий (до Параньки). Січас твоя очередь, Параскевія Процевна.

Параня. Хі-хі-хі!

Свиненко. Знаєте, що вам нада говорити?

Параня. Хі-хі!.. Що наше тепер зверха…

Пейсатий. Правильно. (До Байстрюка, що далі куняє над столом). А ти, маладой чалавєк, знаєш, што тобі нада сказати?

Байстрюк (схопився на рівні ноги). Урра!

Пейсатий. Вот і харашо.

Свиненко. Нєт, товариш Пейсатий, я думаю, що воно слішком мало. Етих обоїх (показує на Параньку і на Байстрюка) треба взяти на сторону і здєлать їм ішо малінькую консультацію.

Пейсатий (встає). Правильно. Ну, пайдьомтє, Параскевія Процевна, здєлаєм вам малінькую консультацію.

Параня (заслонилась рукавом). Хі-хі-хі!.. Я ся встидаю!..

Колтун. Та, ти дурна дівче, чого тобі соромитись, дай ми на то? Товариші — люди партєйні, своє діло знають. Вони як тобі здєлають комасацію, то ти співатимеш, гей з книжки.

Пейсатий. Ну, пайдьомтє, пайдьомтє!

Пейсатий і Свиненко беруть під руки Байстрюка, встає Колтун, Параня, і всі п’ятеро під посмішки і приповідання залі йдуть до шкільної канцелярії.

ЯВА 4

Люди тісним колом обступили Пирога.

Парубок. То ви, дядьку, наймились у рабіна діти колисати?

Пиріг. Свят, свят, свят!.. Та які діти?

Парубок. А от як брешете по-стахановськи! Виробляєте норму на 100 процент.

Пиріг. Ой, людоньки, які ж бо ви! А якби так над тобою стали два злі духи, один з одного боку, а другий з другого, то ти що зробив би?.. А нинька кождому життя миле.

1-й селянин. А як то було з тою свинею?.. Правда воно, що кожний колгоспник має свиню?..

Пиріг. Ой, та яка там свиня!.. Підсвинок, підсвинок, та й то паршивий.

2-й селянин. То як же воно? Кождий колгоспник має паршивого підсвинка, чи як?

Пиріг. От тобі й на! Та де має! Чорта пухлого має, болячку має, кольку в боці має — не підсвинка. Що ж то я не бачив? На цілий колгосп був раптом один підсвинок і то паршивий, о!

1-й селянин. І що ж вони з тим підсвинком робили?

Пиріг. От тобі і на! А що мали робити? Переганяли з кучі до кучі, від одного двору до другого, щоб виглядало, що у кождого є свиня.

Голос. От техніка!

Пиріг (довірливо). А тої пшениці то я з дому набрав у пригорщу, з власного засіка, бо ж ніби треба щось показати…

Парубок. Ну, а та красна армія направду така моцна, як ви її вихвалювали?

Пиріг. От тобі й на! А ви самі хіба не бачили її, коли вона нас визволяла? Ет — могучая безонучая. То правда — мають того желіза, тих танків до хороби і трохи, але якби так німець надлетів та натеремкотів… (В тій хвилині відчиняються двері з канцелярії; Пиріг миттю вискакує на поміст і репетує). Най жиє красна армія! Най жиє наш Ярданський Союз!..

ЯВА 5

Входять: Колтун, Параня, Свиненко і Пейсатий, ведучи під руки Байстрюка.

Байстрюк (підспівує). «Три танкісти, всі три хочуть їсти…»

Пейсатий. Тіше! Што за безобразіє?

Байстрюк. Бе… бе… безобразіє?..

Свиненко. Товариш Байстрюк! Тільки культурно, культурно.

Байстрюк. Ку… ку… культурно?…

Свиненко. Да, да.

Байстрюк. Да, да?… Ага!… (Деклямує).

Да, да, да, харашо,

Їсти, пити нема що.

Ні корови, ні свині,

Тільки Сталін на стіні…

Пейсатий (лютий). Малчі, ти, сукін син, а то я тебе січас у допр!

Байстрюк (наляканий, сідає). По… пожалуста, пожалуста.

Свиненко (до людей). Товариші. От зараз ви заслухаєте, та ска-ать, виступ Параскевії Процевни Цебричок. Хто ж така Параскевія Процевна Цебричок? Да. Хто ж така Параскевія Процевна Цебричок! Про це ви, та ска-ать, всі знаєте, про це знає ціла наша країна, увесь Радянський Союз. Да, увесь Радянський Союз. Колишня батрачка і наймичка, а зараз — знатна людина Радянського, та ска-ать, Союзу, заслужена свинарка колгоспу «Даремний труд», ударниця і кандидат на всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москві. Будь ласка, Параскевія Процевна.

Колтун. Слово для проповіді надається товаришці Цебричок, дай ми на то. Ну, Паранька, починай.

Параня. Хі-хі-хі!.. Овва!.. А нам що?.. Нам тепер добре. Та нам тепер так добре! Хі-хі-хі!.. Ви собі гадали, що ваше все буде зверха? А коли ні! А коли ні?.. А тепер наше зверха… Та нам тепер так добре! Червона армія визволила всіх жінок з-під панів і поміщиків, і тепер всі про нас дбають, і Ленін про нас дбає, і Сталін про нас дбає, тепер ми маємо рівне право з чоловіками, а особливо жінки!

Пейсатий. Вот, правильно.

Параня. Хі-хі-хі!.. Овва!.. А ви собі гадаєте, що до церкви конче ходити? Не конче. А ви гадаєте, що єґомость в церкві всю правду кажуть? А коли ні, а коли ні!.. Вони тільки так говорять, бо вони за це гроші беруть. А нам тепер так добре, так добре, за нас дбає червона партія, і Ленін за нас дбає, і Сталін за нас дбає, бо ми маємо рівне право з чоловіками, а особливо ми, жінки. Най жиє червоний Сталін!

Аґітатор (метушиться поміж людьми). Рясні оплески, рясні оплески!

В залі гамір, сміх.

Селянка. Гей, гей, татунцю небесний!.. І ти сидиш там угорі, і на те все дивишся, і нічого не кажеш?

Селянин. Ех, ти, ударниця!.. Вдарив би я тобі, але по 25 на кожду половицю, щоб знала, як Господа Бога за ноги лапати.

Селянка. Та ти, опуде, а тю на твою голову, чи ти Бога не боїшся, чи сорому перед людьми не маєш? І що ти з себе за чудовище зробила? А нащо ти цю червону ярмурку на кудли затягнула?

Парубок. Це, тіточко, на те, щоб і воші мали свій «Червоний куток».

Пейсатий. Тіше! Што за безобразіє!

Колтун. Ну! Буде там тихо, чи ні?

Свиненко. Товариші! От зараз ви заслухаєте, та ска-ать, виступ товариша Байстрюка. Да, товариша Байстрюка. Хто був колись товариш Байстрюк — про це всі знають.

Хтось із залі. Злодій та й пияк.

Свиненко. Да, точно. Батрак. Наймит, та ска-ать. Не було в нього змалечку ні батька, ні неньки, він остався круглим сиротою. Да, круглим сиротою. Куркуль, в якого він відтак найнявся на роботу, люто знущався з нього, висотував з нього усі жили, наживався, та ска-ать, його працею, немилосердно експлуатував його…

Байстрюк (розплакався). У-гу-гу-гу!..

Свиненко. От, бачите, товариші, отак страждала ця людина за панської Польщі. Да, за панської Польщі. А от зараз — товариш Байстрюк знатна людина нашої країни, робітник-стахановець, член Ленінсько-сталінського, та ска-ать, комсомола, кандидат на всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москві. Да, на виставку в Москві. Про товариша Байстрюка знає сьогодні вся країна, увесь Рядянський Союз. Будь ласка, товариш Байстрюк.

Колтун. Слово для проповіді має товариш Байстрюк, дай ми на то. (Штовхає Байстрюка). Ну, ти, не спи!

Байстрюк. Га?

Свиненко. Тільки серйозно, товариш Байстрюк, серйозно.

Байстрюк. Сер… сер… серйозно?..

Свиненко. Да, да.

Байстрюк. Да, да?

Пейсатий (визвірився на нього). Ну! ґаварі!

Байстрюк (наляканий). Пожалуста, пожалуста… (Встає, коливаючись на всі боки, прибирає поважний вигляд, надумується і нагло, серед німої тиші в залі — кричить): Урра!!

В залі метушня, гамір, регіт. Пейсатий і Свиненко, люті та сердиті, кидають Байстрюкові роздратовані, ненависні погляди.

Колтун (до Байстрюка). Кхм… Ну, то ти, Сеньку, вже все сказав, що мав сказати?

Байстрюк (сідає). Пожалуста, пожалуста.

Колтун. Га, як пожалуста, то пожалуста, дай ми на то. То тепер, люденькове, може, в когось будуть якісь, як той казав, вопроси?

Пейсатий. Вопросов в нікого нет, товарищі?

Свиненко. Давайте, товариші, давайте.

1-й селянин. Ой, Боже, що це за люди!.. Усе їм давай: давай вперед, давай назад, давай контингент, давай поставку, давай хліб, давай м’ясо, давай, давай і давай, і кінця тому не видко.

2-й селянин. Ой, та вже даємо, аж нас давачка болить, і не помагає.

Пейсатий. Ну, как? Всьо ясно, товарищі?

Голос. Ох, ясно, ясно, аж в очах темніє.

Пиріг (пригадав собі щось після довгої надуми). Маю!

Пейсатий. Што такоє?

Пиріг. Пригадав! Далебі, пригадав!.. От тобі й на. Про все я вам сказав, людоньки, як собі того товариші бажали, і про танки, і про свині, і про кури, а от про калічество — зовсім забув!

Пейсатий. Какое там калічество?

Пиріг. От тобі й на! Оце ж я зараз все документно розтолкую. (Висувається наперед). Отож і кажу, людоньки: про все я вам розповідав, як годиться, і про танки, і про свині, і про кури, а от про худобу — зовсім призабув!

Свиненко. Давай, давай.

Пиріг. Ну, не буду я казати так, чи сяк, але що рихт, то рихт. На свої власні очі, то я тої худобоньки багато не видів, але в одному колгоспі, то нам говорили, що в них худоба — велике калічество!

В залі вибухає регіт.

Пейсатий. Тіше! Што за безобразіє?

Свиненко. Товариші! Нада себе культурно вести.

Колтун. Буде там спокій, чи не буде, дай ми на то?

Аґітатор (просить, молить). Бійтеся Бога, що ви робите, люди!!

Регіт не вгаває.

Пейсатий (піниться). Малчать!

Колтун і аґітатор кидаються поміж людей, пробують їх уговкати, та все дарма, народ далі регоче.

Пейсатий (лютує). Малчать, сволочі! Што ето значіт? Контрреволюція! Я вас усєх скажу арестувати! Я вас усєх в Енкаведе! Вон! Вон!

Люди юрбою кидаються до дверей, висипаються на двір.

Селянин (що заснув був біля печі). Що? Вже кінець? Ну, слава ж тобі, Господи!.. (Вибігає останній з кляси).

ЯВА 6

Пейсатий (бігає по клясі, скаженіє). Сволочі! Бандіти! Петлюровци! Націоналісти! Я їх усєх в Енкаведе! Я їх усєх разстрелять скажу!

Колтун. Ой, товаришу Пейсатий, та ви заспокійтесь, ради Бога. Тут люди невинні, дай ми на то. Вони язика не понімають.

Пейсатий. Што такоє? Што ви ґаваріте?

Колтун. Невинні, товариш Іцко Мойсеєвич, присяй Богу, невинні. Темний народ, руського язика не понимає. Оцему старому дурневі (показує на Пирога) вимовилось «калічество», а вони не зрозуміли, дай ми на то, та й подумали, що в колгоспах вся худоба покалічена і почали реготатися здуру.

Пиріг (б’є руками об поли). От тобі й на!..

Свиненко. От воно що!

Колтун. Я ж кажу: темний народ, язика не понимає, дай ми на то. Через одно отаке кострубате слово — цілий мітинґ чорти взяли.

ЯВА 7

Парубок (вбігає знадвору до кляси). Гей, люди, слухайте: до кооперативи привезли мило!!

Оклики на селі. Мило! Мило привезли!!

Решта людей і ціла президія (Колтун, Поперечний, Іван Пиріг, Параня Цебричок і Байстрюк — крім Пейсатого і Свиненка) кидаються стрімголов до дверей і одне наперед одного вибігають на двір.

ЯВА 8

Пейсатий і Свиненко самі.

Пейсатий (вхопився за голову). Боже ти мой! Што за культура! Што за культура!?..

ЗАВІСА

Примітка

Текст представлено за виданням: Керницький Іван. Мітинґ. — Львів, Українське видавництво, 1942 р.

Оглавление

Іван Керницький

МІТИНҐ

Дійові особи:

ЯВА 1

ЯВА 2

ЯВА 3

ЯВА 4

ЯВА 5

ЯВА 6

ЯВА 7

ЯВА 8

Примітка