Том на фермі [Мішель Марк Бушар] (fb2) читать онлайн

Мішель Марк Бушар Том на фермі

Від автора

Раптова втрата — це як обірвана нитка. Були якісь стосунки, стосунки з тим, кого вже нема. Розтріпані життєві кінчики Тома, матері і брата померлого інстинктивно, щоб вижити, шукають, такий самий обтріпаний кінчик іншого, щоб з’єднатися. Інший стає синонімом того, кого вже немає: брата, сина, коханця. Для Тома ця жалоба — втрата орієнтації, брехня стає істиною, а стусани перетворюються на ласки.

Коханець, товариш, син, брат ­— цей безіменний мрець не залишив у спадщину нічого, окрім нестійкого плетива неправдивої істини, яка, згідно з його власними записами, була неодмінною умовою для виживання. Якось у цьому селі один молодий хлопець розчавив іншого молодого хлопця, який кохав іншого. Ось така антична трагедія, яка багато років по тому наздогнала і втрутилася в безневинну долю Тома.

Підлітковий вік — той період, коли особистість дитини розвивається в особистість дорослої людини. Розвиток починається зі статевої зрілості і завершується зрілістю соціальною. Саме на цьому вирішальному етапі існування диктат нормальності найбільш спустошливий для тих, хто знаходиться на її узбіччі.

Щодня молоді гомосексуалісти зазнають нападів на шкільних подвір’ях, вдома, на роботі, під час заняття спортом, як у місті, так і в селі. Щодня стають жертвами образ, остракізму, насильства, знущань, принижень, поборів, ізоляції. Їх б’ють, ранять, ганьблять, топчуть, знищують. Деякі витримують, інші — ні. Дехто стає містифікатором власного життя, а дехто — посміховиськом. Презирство до гомосексуалістів не залишилось у минулому, як декому хотілось би думати, особливо тим, хто втомився про це чути, або тим, хто, як і більшість, переконані, що якщо проблему обговорюють в медіа, то хтось нею займається.

Цим перекладом українською я хочу віддати належне усім тим, хто зробив можливим політичний і соціальний поступ цієї великої країни у справі захисту прав ЛГБТ. Знаю, ще багато належить зробити. Повсюди залишаються глибоко вкоріненими забобони. Мені відомо, що радикали і консерватори скоюють акти фізичного та вербального насильства над особами та об’єднаннями геїв і лесбіянок. Цим виданням п’єси я хотів би нагадати читачам про відвагу тих героїв, які перебувають в тіні, і завдяки кому Україна стала єдиною пострадянською країною, що змогла досягти такого рівня захисту прав людини.

Я довго шукав назву для п’єси. «Виробництво синонімів», «Наречена смерті», «Ліс для койотів», «Краса брехні», «Хлопець-вдова». Врешті-решт, я зробив вибір на користь «Том на фермі». Легка назва, але, як і вся п’єса, вона оманлива.

Я пробував різні щасливі кінцівки, але твори, що несуть примирення у своєму вирішенні, роблять нас безвідповідальними перед лицем рішень і конфліктів. Вони складені з висновків для одноразового вжитку.

Ось, приміряйте, таке речення: Дослухаймося до любовних страждань, кожен здатен зробити щось, трішки, дещо, щодня.

Перш ніж навчитися кохати, гомосексуалісти вчаться брехати. Ми всі — мітомани.

Мішель Марк Бушар

Персонажі

ТОМ

Молодий містянин, публіцист, вишуканий. Близько двадцяти п’яти років. Коханець загиблого.

АҐАТА

Фермерка, віруюча і любляча. Мати Франсіса і загиблого.

ФРАНСІС

Фермер, одинак і бешкетник. До тридцяти років. Брат загиблого.

САРА

Стиліст і колега Тома.

Місце дії

Молочна ферма десь у провінції. Дія відбувається в наші дні, восени.

Приписи

Та частина реплік, де Том звертається до самого себе або до загиблого, не повинна бути спрямована на глядача, як того й вимагає традиція апарт. Том подає свої репліки у постійній взаємодії з іншими персонажами.

Англійська Сари — це приблизна англійська, вона робить помилки в синтаксисі, у виборі слів і часів дієслова. При цьому її вимова і легкість висловлювань створює ілюзію, що вона англомовна.

Картина 1

Вечір. Кухня. Знадвору долітає музика румби. Том сидить, одягнутий в шикарне чорне пальто.

ТОМ: Масло. Масло на столі. Пляма. Жовта, брудна, м’яка. Не можу дивитися деінде. Лиш одне бажання, щоб вона зникла. Нема мух. Це осінь. Я уявляю одну на ножі. Потім думаю про інше. Просто сказати, що я думаю про інше, це як наче те інше повернеться, щоб переслідувати мене. Заволодіє мною. Мучитиме мене. Муха, що повертається. (Пауза). Я уявляю тебе, коли ти був маленьким. Ти пробуєш видертись на тумбу біля раковини. За склянкою молока. За печивом. Ти вилазиш на тумбу. Твоя мати тобі каже: «Ти ще малий! Ти зробиш собі боляче! Злазь! Ти зробиш собі боляче!» (Пауза). Ні. Ні. Не складається. Я в тебе, а нічого не складається.

АҐАТА, входить: Чи можу я взнати, що ви робите в моєму домі?

ТОМ, заскочений зненацька: В мене була тільки ваша адреса. Я проїхав увесь шлях без зупинки. Це набагато далі, чим я думав. Мій GPS-навігатор казав: Перерахунок! Перерахунок! Перерахунок!

АҐАТА: То ви один із його друзів?

ТОМ: Я — Том. Том, якому не вдається підвестись, здійнятись на ноги, відновитись. Том, пригвинчений до стільця. Прив’язаний, прикутий, прибитий цвяхами, приклеєний до свого стільця. Том, який повинен був би простягнути йому свою руку. Том, який повинен був би обійняти його.

АҐАТА: Вибачте, що брудно. Зараз ми не зовсім у собі. Його смерть ніхто ж не міг передбачити. Обід після церемонії. Треба зараз вирішити, на скільки осіб.

ТОМ: Я не знайшов готель.

АҐАТА: А, готелі тут працюють лише влітку. І коли я кажу влітку, то це з восьмої години 2-го липня до восьмої години 3-го липня. Не вистачає туристів. Вони пробували робити екскурсії на ферму. Та коли ти вже бачив одну, то ти вже бачив усе. У вас гарне авто.

ТОМ: Я надто молодий для цього. Траурні жести. Занадто молодий. Я занадто розніжений. Ніжний. Витончений. Я ненавиджу страждати. (Том підводиться і простягає їй руку.) Мої співчуття, пані! Я повинен був із цього почати. Мої щирі співчуття.

Аґата машинально потискає руку.

АҐАТА: Зви мене Аґатою. Я рада, що ти тут, Томе.

ТОМ: Вона звертається на ім’я. Вона мені тикає. Відстань між мною і нею скорочується.

АҐАТА: Він ніколи не згадував про тебе.

ТОМ: І відстань між нею і мною відновлюється. «Ніколи не згадував про мене?» Скажи щось. Я уник зіткнення з лосем. На дорозі. Самець з великими рогами.

АҐАТА: Знімай пальто!

ТОМ: Сказала б: «Вертайся туди, звідки взявся! В’їдь в лося. Здохни на дорозі!» Я знімаю пальто.

АҐАТА: Це добре, що ти приїхав, Томе.

ТОМ: Ніколи не згадував про мене?

АҐАТА: Ми нічого не знаємо про інших його друзів. Я навіть думала, що їх у нього взагалі нема.

ТОМ: Лось взявся нізвідки.

АҐАТА: У таких розумних, як він, завжди є заздрісники. У нього їх, мабуть, було багато.

ТОМ: Міг би врізатись.

АҐАТА, торкається його обличчя: Тільки не кажи мені, що ти поїдеш завтра. Він завжди так казав, коли приїжджав: «Я їду завтра!» Але ти, ти ж залишишся?

ТОМ: Не знаю.

АҐАТА: Ти скажеш пару слів на похороні. Ти гарно говориш. І якщо ти щось скажеш, то місцеві знатимуть, що мій син,.. він був гарним.

ТОМ: Я приготував кілька слів.

АҐАТА: Ти гарний хлопчик, Томе.

ТОМ: Вона повторює моє ім’я, наче хоче впевнитись, що я реальний!

АҐАТА: Є чудова форель. Тобі скільки підігріти: одну чи дві?

ТОМ: Я не голодний. Дві. Якщо ваша ласка.

АҐАТА: Це його брат наловив.

ТОМ: Хто?

АҐАТА: Його брат.

ТОМ: Музика більше не грає.

АҐАТА: Закінчив доїння.

ТОМ: У нього був брат?

АҐАТА: Франсіс?! Він їздив за тілом, на упізнання.

ТОМ: Так, для цього треба «когось із членів сім’ї».

АҐАТА: Я їх розігрію в мікрохвильовій пічці. Шум цей, він тобі не заважає? Франсіс займається фермою. Після смерті мого чоловіка.

ТОМ: Зосередитись на ній.

АҐАТА: Сорок вісім дійних корів.

ТОМ: Зосередитись на ній.

АҐАТА: Корови — це щодня, щоранку і щовечора, навіть на Різдво.

ТОМ: Віднайти нитку. Корови?

АҐАТА: Якщо хочемо кудись піти в неділю, то треба подоїти раніше. Увечері, коли повертаємось, так само.

ТОМ: Ніколи не згадував про мене.

АҐАТА: А чим ти взагалі займаєшся, Томе?

ТОМ: Відповісти.

АҐАТА: Томе?

ТОМ: Відповісти.

АҐАТА: Томе?

ТОМ: Художній помічник в рекламній шарашці. Сказати так на кухні на молочній фермі, сказати так під звуки мікрохвильової пічки, сказати так, це ж прозвучить смішно. Рекламна шарашка. Салонна музика, перестук високих підборів, запахи Ґальяно і Міяке. Салон, високі підбори, Міяке. Мої слова одне за одним розбиваються на стінах кухні. Салон, високі підбори, Міяке. Я працював з ним.

АҐАТА: А, так?

ТОМ: Колеги.

АҐАТА: Ви були колегами?

ТОМ: Співробітниками, побратимами, товари­шами.

АҐАТА: Ви товаришували?

ТОМ: Товаришували. Почнемо з цього.

АҐАТА: Ти хочеш на маслі чи паніровану?

ТОМ: Паніровану! На маслі! Як вам краще!

АҐАТА: Ти спатимеш в його ліжку.

ТОМ: Не знаю.

АҐАТА: Постіль чиста.

ТОМ: Я не знаю.

АҐАТА: Я перу її щомісяця, навіть якщо ніхто й не спить.

Агата витирає масну пляму.

ТОМ: Пляма щезла. Мені залишається лось. На дорозі. Перший сніг. Великі роги. Я ще довго не зможу говорити про лося.

АҐАТА: Не знаю чому, та коли я тебе побачила, то не закричала. А повинна була б. Жінка заходить до себе і бачить незнайомця.

ТОМ: Чому б мені не підвестися, вийти звідси і знову стати незнайомцем. Ти ніколи при ній не згадував про мене?

АҐАТА: Єдина людина, яка повинна була б приїхати, не з’явилась.

ТОМ: Це хто, «людина, яка повинна була б приїхати»?

АҐАТА: Ти чому нічого не кажеш, Томе?

ТОМ: Тут стільки плям.

АҐАТА: В тебе його парфум.

ТОМ: Тут стільки плям на стінах.

АҐАТА: Франсіс завжди хапається за все своїми брудними пальцями.

ТОМ: Я помилився будинком. Це тому нічого й не складається. Тут теж траур, але я помилився будинком.

Картина 2

Том роздягається. Він у фірмових трусах і майці. Спальня зі здвоєним ліжком.

ТОМ: «Спускай свої труси вниз по ногах». Ти любив це. «Ні, повільніше. А тепер майку! Через голову. Покажи пахви. Вище руки. Поклади долоню на живіт. Поволі. Пести живіт. Нижче». (Пауза. Він нюхає свою майку). «Запах лісу. Засіб від нежиті. Суміш пачулі, ветиверу й перуанського кедру». Продавець парфумів тобі підморгнув. Такий собі різновид скелету з жахливими манерами. Ти сказав: Він, його запах — це Відсутність Тестостерону. (Він усміхається). Це не ліжко. Це не ліжко, це могила. «Пести свою випуклість в трусах!» Ні. Ніхто не займається сексуальними пестощами в кімнаті мерця. Я чую, твоя мати плаче у ванній. Форель лізе назад зі шлунку. Вона торує собі шлях до блювання. Якби вона вирішила вибратись, таки-так, і якби я блював, таки-так, то у ванній кімнаті, таки-так, де якраз плаче твоя мати. Я розтягуюсь на твоєму ліжку. Я схрещую руки. Наче мертвий, як ти. Завтра я зроблю собі добре, останній раз, для тебе. Завтра я скажу їм: «Сьогодні вмирає частина мене, я не можу плакати. Я не знаю всіх синонімів для суму. Пустота, самотність, злість, злість і знову злість! Злість, знову злість». (Він вимикає невеличку лампу біля ліжка). Я скрутився на ліжку з твого дитинства, моя голова — в ямці, яку твоя продавила на подушці, і мені хочеться померти. (Пауза). Шарудіння. Біль у горлі. Сильний. Не можу більше дихати. Щось здавлює горло. Тіло. Пиво і тварина. Лампа! Світло! Я задихаюсь. Моє горло! Лампа! Увімкнути лампу. Увімкнути лампу! Запалити...

Тому вдається увімкнути лампу біля ліжка. Франсіс на ньому зверху й намагається задушити.

ФРАНСІС: Якщо ти скажеш моїй матері, хто ти, то тобою займуться койоти! Спробуй-но розтулити пащеку, і повір, від тебе нічого не залишиться. Зовсім. Якщо мати спитає тебе про дівчину на ім’я Еллен, ти скажеш, що знаєш її. Скажеш, що вона говорить лиш англійською і працювала разом із ним. Скажеш, що вона блондинка, їй двадцять років і ще вона багато палить. Повторювати треба? Блондинка, двадцять років, багато палить і не говорить французькою. Іще скажеш, вона любить макарони. Дуже. А, і на сам кінець, ти радісно скажеш, що мій брат її кохав. (Франсіс звільняє його). Ну, тепер можеш дихати. Дихай. Дихай! Я вже кілька років знав, що ти колись приїдеш. Я тебе не знаю. Не знаю, як тебе звати, та я знав, що ти колись приїдеш. В полі, в дальньому його кінці, є могильник для корів. Це туди ми скидаємо хворих померлих тварин. Одним скелетом більше — одним менше, ніхто не помітить, і, повір мені, ніхто не захоче в ньому копирсатися. А койоти все підчистять. А значить, ти зробиш все, як я тобі сказав. Не більше й не менше. Моя мати сумує і їй не треба знати, ким насправді був її хлопчик. Це стало б ударом для неї. Мій батько помер на роботі. Алергія через корів. Тепер ось її молодший помирає. Це важко для матері. Цього забагато для матері. Не треба їй добавляти страждань. Добре? Ти скажеш кілька слів у церкві. Щось гарне. Потім ти скочиш в свою колимагу і заберешся звідси. Потім моя мати забуде. Потім він справді стане мертвим. Потім все буде добре. Повторити?

ТОМ: Ні!

ФРАНСІС: І ще, завтра не користуйся парфумом. Чоловіки бризкаються парфумом тільки на весілля. А завтра похорон. Повторити?

ТОМ: Ні!

Картина 3

День другий. Том одягнутий у шикарний костюм, який контрастує з місцем. Він бризкається парфумом. На кухні.

ТОМ: Риси твого обличчя проступають в одних і зникають у інших. Хтось один повертає голову, і я бачу твою потилицю. В іншого твої руки. Твоя сім’я! Магазин одягу в день розпродажу. Сукні, видобуті з забутого на пристані контейнера, пожмакані, як мошонка шовкові сорочки. Твоя сім’я! Багато завивки! Багато макіяжу! Хтось із твоїх тіток розказує мені про кузину, яка живе в метрополії, і яку я напевне повинен знати, бо я теж живу у метрополії. Інший говорить про ремонт своєї галереї. Спочатку я думав, що він торгує виробами мистецтва. Твоя сім’я, ти забув, скільки спалено у кожному з будинків, останніх грипозних, а ще покажи-мені-свої-фото! І твоя мати, яка переходить від одного до іншого, повторюючи «товариш». Том і він були товаришами! (Пауза). Штукатурка відвалюється від стін. Статуї святих, зі складеними руками, молять нас забрати їх звідти. Свічники з електричним світлом, два вимкнені, один блимає. Пучки квітів стомлені від власної екзотики. Астматичне соло поперечної флейти перекриває всіх. Ні! Ні! Нічого з того, що ти міг би уявити. Нічого. (Зі стражданням). Елітна гвардія одягнена в шикарні костюми, взута у високі чоботи, груди в нагородах, гірлянди з лілей, евкаліпту, жінки в парасолькових шляпах, орди дітей зайняті класичним співом. Ні! Чотири професіонали, у сірому від голови до яєць, штовхають труну на рипучім візку. Труна, ти в ній, труна. Ти у ній, труна, в ній! Труна з лакованого дерева, як паркет в квартирах, як скринька для біжутерії на день мам. Ти у труні, у труні, ти. Твої руки порожні. Твій живіт спустошений. Твої губи самотні. Ти у ній, у труні. Я на ній, на лавці. Забагато Дольче, забагато Ґаббана. Забагато... (Пауза). «Ви були близькі з ним? Трохи. Ви його добре знали? Трохи. Ви зустрічались з ним? Трохи. Жаль, що вона не приїхала. Було б добре познайомитися з нею». Тортури флейтою закінчуються. Твоя мати підводиться з лавки. Вона підіймається сходами до мікрофона. Вона повертається до мене. Вона простягає до мене руку. Тиша. Увесь всесвіт дивиться на мене. Тиша. Всесвіт затримує подих. Тиша. У твого брата палають очі. Твоя мати перед мікрофоном. Нема більшої тиші, ніж тиша перед мікрофоном. Я повинен приєднатися до неї. Я повинен сказати перед усім людом, хто ми були один для одного, один з одним, один без одного. ( Пауза). Я роблю пів-оберта. Я, юнак-вдова, я виходжу з церкви.

Заходить грізний Франсіс.

ФРАНСІС: Ти нічого не сказав! Чому ти нічого не сказав? Га? Я казав тобі вигадати щось гарне!

ТОМ: Ти мене не вдариш!

ФРАНСІС: Чому ти лишив мою матір, саму, перед усім людом?

ТОМ: Ти мене не вдариш!

ФРАНСІС: Я не можу бачити її такою. Я не можу.

Франсіс б’є Тома в живіт.

ТОМ: Форель. Масло. Я ще не перетравив вчорашню форель.

ФРАНСІС: Відповідай!

ТОМ: Вивернути душу! Стати голяка! Спалити мости!

ФРАНСІС: Я ж казав — ніяких парфумів!

ТОМ, захищається рукою: Рефлекс. Лише рефлекс! Я відповідаю йому як перелякане цуценя.

ФРАНСІС: Я вже чув твій голос. Якось, по телефону. Я дзвонив йому щодо паперів для ферми. «Я чекаю його обідати. Я можу передати повідомлення? Це нічого, якщо він зателефонує вам пізніше, сьогодні ввечері? Ми сьогодні їдемо у відпустку, в Аяччо...»

ТОМ: «... на Корсику».

ФРАНСІС: «Аяччо, на Корсику... Хто говорить? ... Алло?»

ТОМ: «Хто говорить? Алло? ... Алло?..»

ФРАНСІС: Якось я заглянув під його ліжко. Там були альбоми з малюнками. Малюнки чоловіків. Вірші теж про чоловіків. Коли я зателефонував до вас... «Це нічого, якщо він зателефонує вам пізніше, сьогодні ввечері?» Я зрозумів, що ти колись приїдеш. Ти не заберешся звідси, поки все не владнаєш.

ТОМ: Владнаєш що?

Входить Аґата. Вона тримає важку жовту пластикову миску.

ФРАНСІС: Хочеш сісти?

ТОМ: Вона тримає величезну жовту миску! Заважку для неї. Зажовту для цього місця. Вона знає, що він мене вдарив.

АҐАТА: Я бачила твій дискомфорт, Томе.

ФРАНСІС: Йому стало погано від форелі.

АҐАТА: Я хотіла б почути, що ти приготував.

ТОМ: Та, то так, безсистемна чернетка.

АҐАТА: Це було б...

ТОМ: Хвилююче, сумно, згубно.

АҐАТА: «Вражаюче».

ТОМ: В агентстві мене називають «місьє Синонім». Я шукаю відповідники. Щось схоже на щось, але не є тим чимось. Це — одержимість. На зборах робочої групи це вітається. (Пауза). Робоча група — це... Думка пояснити їм, що таке робоча група, викликає у мене ще більше бажання блювати, ніж форель в маслі.

АҐАТА: Флейта була чарівною.

ФРАНСІС: Так.

АҐАТА: Це племінниця Джеффа.

ФРАНСІС: Так.

АҐАТА: Колись у неї проріжеться талант.

ТОМ: Колись вона вирішить свої проблеми з астмою.

АҐАТА: На нас чекають в громадській залі. Ця форель, мені дійсно жаль, Томе.

ТОМ: Минеться.

АҐАТА: Я зробила забагато салату з макаронами. Я ненавиджу салат з макаронами. Він якийсь блідий. Він викликає відразу. І зовсім неапетитний. Йому треба дати вистигти, а холодні макарони взагалі не мають смаку. Його завжди роблять забагато. Його ж не можна заморозити.

А ще, якщо не наготуєш повно цього гадського салату з макаронів і не поставиш посеред столу, то скажуть, що не вмієш приймати людей. (Вона починає ридати). Еге, я сказала «гадський». Я можу сьогодні дозволити так казати. Гадський! Ти можеш запропонувати гарний зелений салат чи рідкісні сендвічі з рибою. Так ні! Врешті-решт тобі скажуть, що треба було б все ж зробити салат з макаронів. Майонез і макарони. Гадство! Моя сім’я каже, що я готую найкращий у світі салат з макаронів. Я найкраща у світі у чомусь такому, що я ненавиджу робити.

ФРАНСІС: Ти б сіла.

АҐАТА, так і тримає свою жовту миску: Для чого? Хіба менше болить, коли сидиш? Вона повинна бути тут.

ФРАНСІС: Вона безсердечна. Вона просто безсердечна! Га, Томе?

ТОМ: Точно. Вона безсердечна.

АҐАТА: Тільки-но, коли виносили з церкви труну, черевик на льоду. Я хочу сказати, черевик послизнувся на льоду, на одній із сходинок. Черевик потягнув за собою одного з тих, хто ніс труну, потім іншого, ще одного... і, врешті-решт, труну! Вона ковзнула, а потім вона перекинулась. Я закричала. Ми всі закричали. За одну секунду було сказано більше благих слів, чим за всю церемонію. Двоє носіїв перевернули труну, при цьому віко відпало. Вона відкрилась. Пусто! В труні нікого не було! Я весь час повторювала: «А де ж його тіло? Де воно?» Начальник носіїв постійно казав: «Мадам, ви ж були, коли закривали труну. Він був там». Там був кузен, чи дядько, словом щось таке, з вусами, він штовхнув начальника носіїв. «Ви економите на трупах, занадто понівечених, щоб їх показувати? Ви позбуваєтесь тіл, а потім забираєте гроб?» Той, начальник, він увесь час казав: «Наша компанія — одна з найреспектабельніших. У нас духовний контакт із сім’ями, яких спіткало горе». Він повторював усі ті слова, що я читала в їх брошурці. «Може хтось викрав тіло? Вночі там нікого нема. Хтось напевне вкрав тіло».(Пауза). Після того, як вони поставили порожню домовину на катафалк, почав падати сніг, дрібний, всі сніжинки однакові! Там, де відкрилась труна, на снігу з’явились відбитки слідів, слідів босих ніг. Вони привели мене до тебе, Томе. (Пауза). «Він був мертвим протягом кількох днів і ті, хто оплакував його, зібрались біля його домовини, але в ній нікого не було. Були сліди на піску. Він воскрес, але ніхто його не впізнав!»

ФРАНСІС: Амінь, мамо. Амінь.

АҐАТА: Так казав священник у своїй проповіді. Я така рада, що ти тут, Томе.

ФРАНСІС: Томе, ти скажеш їй, що вона телефонувала?

АҐАТА: Хто? Хто телефонував?

ФРАНСІС: Скажи їй.

ТОМ, бреше: Коли я повернувся додому, дзвонив телефон. Я зняв слухавку. (Пауза). Це була вона.

АҐАТА: Хто? Хто був?

ТОМ: Еллен.

ФРАНСІС: Сюрприз, га?

АҐАТА: Що вона сказала?

ФРАНСІС, нетерпеливо, до Тома: Я не можу відповідати за тебе. Це ти зняв слухавку. (До своєї матері). Я не знаю, що вони один одному казали. Я якраз прийшов з церкви, коли він закінчив розмову. (До Тома). Ти ж добре пам’ятаєш, що вона сказала?

ТОМ, імпровізує: Доброго дня, Томе! Це Еллен!

ФРАНСІС: Англійською?

ТОМ: «Hi, Tom! Ellen speaking/ Nice talking to you!»

ФРАНСІС: Ми не розуміємо по-англійськи.

АҐАТА: Франсісе! Замовкни!

ТОМ: «Today, a part of me is dying, / Сьогодні померла частина мене,/ and I can’t cry/ а я не можу плакати./ Я не знаю, як буде скорбота./ Emptiness, loneliness, anger./ Порожнеча, самотність... злість, злість і знову злість! Скажи їм, я була б рада з ними познайомитись. Це він не хотів. Казав, кохання — це лиш для двох. Ні друзів, ні сімей. Томе, скажи їм, він був першим. Той, хто робив можливим таке існування. Скажи їм, він любив моє усміхнене обличчя. Скажи їм, він робив усе, щоб я посміхалась. Розкажи їм про його руки. Його руки, які зробили мене невільницею, які звільнили мене, які знов і знов виносили вирок. Скажи їм ще, що іноді, лиш по його кроках, я знала, що трах буде буйним!»

ФРАНСІС: Потім вона поклала слухавку?

ТОМ: Буйний — це від буйвол.

ФРАНСІС: Потім вона поклала слухавку?

ТОМ: «Tell tham that I hate him. Скажи їм, що я ненавиджу його за те, що кинув мене. Він лише трішки спізнювався. Тільки заскочив до хімчистки за піджаком. Але ж це не привід, щоб так гнати. Я чую сирени швидкої. Це всього за два квартали від агенції. А потім — телефонний дзвінок. І якась великоформатна ротяка повільно прошамкала його ім’я. Все сталося на розі другої авеню, на великому перехресті. Я лечу по сходах. Біжу на ріг другої, на велике перехрестя. Швидка зникла в далині. На асфальті — слід, зигзаг, як підпис під договором зі смертю. Бензобак. Півколеса. Друзки від дзеркала. Його мотоцикл! Його подертий піджак. Його тріснутий шолом. І всюди його кров, розлита, розхлюпана, розбризкана, накра­пана».

Пауза.

АҐАТА: Я сяду.

ФРАНСІС: І вона поклала слухавку?

ТОМ: Точно. Вона дала відбій.

АҐАТА: Це — як наче вона була там із нами. Дякую, Томе.

Франсіс простягає їй склянку води.

ФРАНСІС: Це тільки міжміський дзвінок.

АҐАТА: І все ж, їй треба було приїхати. Треба було, щоб вона все це сказала там.

ФРАНСІС: «Буйний трах». У церкві?

АҐАТА: Але хоч хтось би щось сказав. (Всі втрьох думають кожен про своє). Після прийняття треба не забути подоїти корів. Томе, Франсіс тобі покаже, як.

ТОМ: Що мені покаже Франсіс?

ФРАНСІС, до Тома: Я знайду тобі одежину, щоб ти зміг піти до корів. Ти ж не зайдеш у стійло в своїй модній білизні.

АҐАТА: Дай йому одяг твого брата. (До Тома). Франсіс покаже тобі, як встановлювати доїльний апарат.

Картина 4

Том одягнений в старе фермерське вбрання свого мертвого коханця. В полі. Сутеніє. Вдалині заходиться гавкотом пес.

ТОМ: Твоя одежа завелика. Занова, щоб бути вінтажною, і застара, щоб зійти за марку «Пол Сміт». На ремені замало дірочок. Я завжди був затонким. Я підперезався мотузком. Я започаткую моду. (До Франсіса). Нам ще далеко йти? Я був старанним учнем і в мене й досі лайно на підошвах черевиків.

ФРАНСІС: Ти мене сьогодні дійсно вразив.

ТОМ: Ти мені не залишив вибору, окрім як брехати.

ФРАНСІС: Та я про корів кажу. Ти лагідний з тваринами. Я навіть бачив, як ти пестив одну з них.

ТОМ: Ніколи не думав, що доїльні можуть бути настільки модерними.

ФРАНСІС: Уже є і лазерні. Ото на стільки менше роботи. Апарат сам знаходить вим’я. Перед тобою така собі контрольна панель. Ти жмеш на кнопку і доїльня сама пристосовується до дійок.

ТОМ, не знає, що відповісти: Здорово!

ФРАНСІС: Чуєш, собака гавкає? А це значить, там он багацько койотів.

ТОМ: Не знаю, чому він щоразу збуджується, коли говорить про койотів.

ФРАНСІС: Коли на ферму ще їздили туристи, тут було повно японців. Вони перетинали всю планету, щоб зробити фото. Мабуть, це означає, що тут гарно. Мені ж здається, що тут забагато кукурудзи. Землю продають тільки під кукурудзу. Для свиней. Навколишні ферми майже всі закинуті. Там бачиш той ряд будинків — стоять порожні.

ТОМ: У вас нема сусідів?

ФРАНСІС: Нема.

ТОМ: Звучить обнадійливо.

ФРАНСІС: У них маленькі очі, у японців, а коли вони сміються, то очі й зовсім зникають. Якось я привів подружжя до коров’ячого могильника. Їм хотілось побачити койота. Нам повезло, ми тоді бачили трьох. Білі зуби на фіолетовій плоті. Спостерігають один за одним кутиками очей і гарчать. «Лиш доторкнись до мого шматка — уб’ю». А трохи далі був ще один, той грався із зайцем, ще не зовсім мертвим. Бив його лапами, щоб той рухався. Заєць намагався втекти. Койот наздоганяв його, придушував, давав йому відбігти, знов ловив.

ТОМ: Чому з тобою ніхто не розмовляє? Ось нещодавно, в громадській залі, до тебе ніхто не підійшов. А ти все таки брат померлого.

ФРАНСІС: А мені зовсім нецікаво, як у них справи. Думаю, я їм теж до лампочки, для них не має значення, як я живу. (Пауза). Ти знаєш?

ТОМ: Що?

ФРАНСІС: Японців!

ТОМ: Я проходив стажування з мистецтва зображення в Наґої.

ФРАНСІС: Здорово.

ТОМ: Чому я уточнив «в Наґої»? Манія робити все з більшим шиком, ніж усі довкола.

ФРАНСІС: Ти мені зараз здаєшся справді добрим.

ТОМ: Я люблю тварин.

ФРАНСІС: Ні, я кажу про Еллен.

ТОМ, роздратовано: Ну звісно.

ФРАНСІС: Те, що ти зробив, — це було правильно.

ТОМ: Думаю, що ні.

ФРАНСІС: Матінка була рада.

ТОМ: Ні, я так не думаю. Ні.

ФРАНСІС: Я сказав брату: я нічого не скажу мамці про твій маленький секрет, але ти даси мені фото, де ти з дівчиною. Будь-якою, але вродливою. Ми назвали її «Еллен». Її справжнє ім’я, здається, Сара. Вони працювали разом.

ТОМ: Сара?

ФРАНСІС: Ага.

ТОМ: Стиліст аґенції?

ФРАНСІС: Він тримає її за талію на фото.

ТОМ: Язиката алкоголічка? Та, яка плутає дижестив з полосканням для рота?

ФРАНСІС: Вони на його мотоциклі. На ній рожевий шолом.

ТОМ: Під кінець вечірки вона вилизує все, від денець склянок до пісуарів!

ФРАНСІС: Матінці вона здається гарною.

ТОМ, все більше й більше дратується: П’янчужка, у неї ж очі як у жаби! Ярига, вона розтягує кожне слово на два склади! Вона говорить англійською, як корова іспанською. Вона не здатна навіть вимовити «Еллен». Все, що вона знаходить, вона копіює зі швидкістю світла. Шумахер копіювальної машини. І тому, що для неї все — «художнє», а проникливістю вона не страждає, ми вирубуємо ліси, щоб потурати її некомпетентності! Сара! Це ж смішно.

ФРАНСІС, виймає фото з кишені і показує Тому: Вони цілуються.

ТОМ: Ідіотська ідея залишитись тут. Мерзенна, нудотна ідея. Я повертаюсь додому.

ФРАНСІС: Ти куди йдеш?

ТОМ: Я все скажу твоїй матері і поїду!

ФРАНСІС, ловить його за мотузок, який служить йому замість паска: Ти нічого не скажеш моїй матері.

ТОМ: Ти відпустиш мене.

ФРАНСІС: Тобі зі мною погано?

ТОМ: Ага! Як тому зайцю! Він підіймає руку, щоб почесатись, а я боюся, що він заїде мені по потилиці. Він повертається — просто, щоб повернутися, а мені ввижається удар в живіт. Я бачив заправку біля церкви. Я заллю повний бак і поїду.

ФРАНСІС, загрозливо, наближається до Тома: І саме тоді, коли я почав прив’язуватися до тебе?

ТОМ: Аж занадто близько. Занадто близько. Мені добре з тобою! Мені з тобою добре! Тебе влаштовує така відповідь? Цей твій пейзаж з кукурудзою, він чарівний. Я люблю койотів, які рвуть м’ясо. У японців гарненькі маленькі очки, при цьому Сара — кінчена алкоголічка! (Франсіс бере мотузок і з силою зв’язує зап’ястя Тома). Ти що ото робиш? Це такий от у тебе спосіб прив’язуватись? Дурнуватий! Дурнуватий жарт! Фарс! Дотеп! Жарт! Дурнуватий! Дурнуватий! Дурнуватий!

ФРАНСІС: Ти чуєш собаку?

ТОМ: Так, чую його, твого клятого собаку!

ФРАНСІС: Час їсти.

Франсіс б’є йому ногою під коліна. Том падає.

ТОМ: П’ята година, ще не час для їжі, ще навіть не час для аперитиву!

Картина 5

День 3. Вечір.

АҐАТА, прасує білизну: Томе, іди їсти! Я тебе кличу вже вдруге!

ФРАНСІС, одягнутий тільки в джинси: Може, він і не голодний зовсім.

АҐАТА: Він цілий день нічого не їв. Йому не подобається те, що я готую. Я відчуваю.

ФРАНСІС: Подумаєш!

АҐАТА, кличе: Томе? (Знов до Франсіса). Можеш мені сказати, що то за пов’язки у нього на зап’ястях?

ФРАНСІС: Ми ходили до лікаря.

АҐАТА: Чому до лікаря?

ФРАНСІС: Він поранився.

АҐАТА: Як це?

ФРАНСІС: На конвеєрі із гноєм.

АҐАТА, недовірливо: Обидва зап’ястки?

ФРАНСІС: Він хотів щось підібрати з нього. Чого ти допитуєшся? Ти хочеш, щоб він поїхав? Хочеш?

АҐАТА: Та я ніколи цього не казала. А з перемотаними зап’ястками він не зможе вести машину.

ФРАНСІС: Я можу відвезти його, якщо хочеш.

АҐАТА: Ніхто тебе не просить відвозити.

ФРАНСІС: Він вправний з коровами.

АҐАТА, усміхається: А я сумнівалась. (Пауза). Учора вранці, коли я прочинила двері до вашої спальні: дві хлопчачі голови на подушках, дві маленькі голівки.

ФРАНСІС: Тобі сподобалось, еге ж.

АҐАТА: Я думаю, він надто переймається зачіскою. І часто дивиться в дзеркало. Я навіть застукала його, коли він роздивлявся свій зад. А ти, ти роздивляєшся власний зад?

ФРАНСІС: А мені не треба. Він і так занадто гарний. (Вони сміються).

Том у спальні, знімає селянську сорочку і зали­шаєть­ся в одних джинсах. Він одягає футболку. Перев’язує зап’ястки.

ТОМ: Маленький промінчик світла зі щілини у дверях. Вперше я чую, як вони говорять між собою, коли самі. В будинку повинно бути повно людей. Саме так показують у фільмах, коли є покійник. Людей, які палять, які рухаються в сповільненому темпі, які шепочуться, а ще завжди є хтось, хто дико сміється. Він каже: це втома.

АҐАТА, сміється: Це втома. (Кличе). Томе! Треба поїсти!

ТОМ: Телефон ніколи не дзвонить. Навіть звук телевізора відсутній. Тільки молочна цистерна приїжджає до корівника, щоб забрати щоденну квоту молока. Водія звати Джефф. «Привіт, Джеффе! Бувай, Джеффе!»

АҐАТА, зачаровано: Його сорочки як наче з паперу. Його штани зі справжнього льону. Вся його білизна була ідеально складена.

ТОМ: Вона розбирала мою валізу.

АҐАТА: Скажімо, білизна для великого весілля.

ТОМ: Вона розвішувала мою одіж по вішалках.

АҐАТА: Я вкрала у нього трохи крему для рук. Зовсім трішки. Він гарно пахне.

ФРАНСІС: Він добре працює.

АҐАТА: То й на краще.

ФРАНСІС: Він пестить корів.

АҐАТА: Добре, що в тебе з’явилось невеличке товариство?

ФРАНСІС, не дає їй продовжити: Я звик бути на­одинці.

Пауза.

АҐАТА: Якщо ти поїдеш...

ФРАНСІС: Досить!

АҐАТА: Цифри.

ФРАНСІС: Досить.

АҐАТА: Ми не зможемо дозволити собі лазерну доїльню.

ФРАНСІС: Подивимось.

АҐАТА: Прийде день, треба буде продавати.

ФРАНСІС: Я буду тут завжди. Ти ж знаєш. Завжди.

АҐАТА, не рухаючись: Я не можу обійняти тебе. Знаю, що повинна, особливо в такий час. Але не можу. Не виходить.

ФРАНСІС: Можливо, просто не варто цього казати.

Том приєднується до них.

АҐАТА: Томе! Скажи мені, що б тобі хотілось з’їсти? Розморозити тобі стейк?

ТОМ: У мене таке враження, що якщо залишусь тут, то і сам скінчу в морозильнику.

АҐАТА: Ти який стейк хочеш?

ТОМ: Розморожений.

АҐАТА: (Вона бере долоні Тома в свої, повертає їх і торкається травмованих зап’ястків, синців на животі і на шиї.) «Якби я не бачив ран на його долонях, якби я не торкався його ран, якби не клав долоню на його бік, то я б не повірив... Торкайтеся ран. Візьміться руками за мої рани. Блаженні ті, хто вірить не бачачи».

ФРАНСІС: Амінь, мамцю. Амінь.

АҐАТА, до Франсіса: Тобі треба повести його в село. Показати йому місцину. Зайти в таверну.

ТОМ, розглядає свої зап’ястки: Він буде тримати мені пляшку, а коли мені припече, то потримає мій член?

АҐАТА: А потім ти покажеш йому кипарисову дорогу. Якось мої два хлопчики мені її показали. Ми їхали сто шістдесят. Жовті верхівки просто зливались в одну лінію, так швидко ми їхали.

ФРАНСІС: Тобі це сподобалось, еге ж?

АҐАТА: Жах усього мого життя!

ФРАНСІС: Йди одягнися. І якщо будеш гарним хлопчиком, ми поїдемо сто сімдесят.

АҐАТА: Дай Тому доїсти.

ФРАНСІС: Чув, ти роздивляєшся в дзеркалі власну дупу?

АҐАТА: Франсісе!

ФРАНСІС: «Фіфочка»! Думаю, зватиму тебе «фіфочка»! (Том кидається на нього без попередження. Він б’є його ногою під ребра. Франсіс витримує удар, йому боляче. Та він насолоджується реакцією). О! Це по-чоловічому! (Він у свою чергу хапає Тома. Він придушує йому шию згином руки).

АҐАТА: Хлопчики! Тільки не в кухні!

ФРАНСІС: О! Це по-чоловічому! «Фіфочка»!

АҐАТА: Бийтеся, але надворі!

Неочікувано Том опиняється зверху.

ФРАНСІС: Глянь, який він гарний, коли сердиться!

Починають битися насправді.

ТОМ: Ти тяг мене зв’язаним, пузом до землі, цілих два кілометри! Вибачайся! Вибачайся! (Том кусає його за шию).

ФРАНСІС: Він вкусив мене. Він вкусив мене, гадський виблядок!

АҐАТА: Хто?

ФРАНСІС, розуміє, що сказав: То так кажуть. Так кажуть. Він вкусив мене!

ТОМ: Білі зуби на фіолетовій плоті!

ФРАНСІС: Мам, ти бачила?

АҐАТА: Я не розмовляю з хлопчиками, які лаються. (Агата дає миску супу Тому). Ось, я розморозила трохи перлового супу.

ТОМ: Тут їдять перловий суп.

АҐАТА: З беконом.

ТОМ: З беконом. Відпад.

АҐАТА: Франсісе, допоможи йому поїсти.

ФРАНСІС: Нізащо.

АҐАТА: Ти ж бачиш, що він не може тримати ложку. (Аґата бере миску і годує Тома з ложки. Коротка німа сцена.) Розкажи мені ще про неї.

ТОМ, роздратовано: Жінка в чорному корсажі. Жінка, яка розгойдується в пташиній клітці. Жінка, розпластана на плоту. Пишногруда жінка з гонщиками. У мене в голові лише рекламні картинки.

АҐАТА: З нею легко?

ТОМ: З ним будь-хто став би легким.

АҐАТА, схвильовано: Ти чув, Франсісе?

ФРАНСІС: Жодного слова не пропустив.

ТОМ: Він був бруталом, який вмів говорити віршами.

АҐАТА: «Бруталом, який вмів говорити віршами!» Ти повинен говорити, як Том.

ФРАНСІС: Не впевнений.

АҐАТА: Жінкам подобаються чоловіки, які вміють гарно говорити.

ФРАНСІС: Так видається, що вона — велика любителька макаронів.

ТОМ, приголомшено: Равіолі, торталіні, спаґетті, лазанья. Хочеш іще? І багато соусу, дурню.

АҐАТА, до Тома: А ти?

ТОМ: Я? Я теж люблю макарони. Щось я заплу­тався.

АҐАТА: Є ж хтось у твоєму житті? Ти ніколи нічого не розповідаєш про себе.

ТОМ: Тут? Там? Я — ніщо. Що про себе? Я не знаю, що розказати про себе.

ФРАНСІС, насмішкувато до Тома: «Я нічого не знаю. Що, я? Я? Ніщо! Ніщо! Я!» Тобі й досі хочеться, щоб я балакав, як він?

ТОМ: «Знімай футболку! Ні! Повільніше! Спускай свої труси вниз по ногах. Повільно! Ні, ще повільніше. А тепер майку! Через голову. Покажи пахви. Вище руки».

АҐАТА: Про що це він?

ФРАНСІС: А я звідки знаю!

ТОМ: «Поклади долоню на живіт. Пести живіт».

АҐАТА: У мене навіть адреси його не було, а йому він розказував такі інтимні подробиці?

ТОМ: «Лягай на ліжко».

АҐАТА, почувається незручно: Аж занадто деталей, не здається?!

ТОМ: Лижи мій член.

ФРАНСІС, намагається розрядити напруження: Отака от свинюка! Еге ж, Томе? Отака от свинюка.

АҐАТА, сміється, щоб приховати незручність: Ага, отака от свинюка!

Сміються всі втрьох.

ТОМ: Справжня свинюка!

АҐАТА: Свинюка!

ФРАНСІС: Ще й яка!

Франсіс і Аґата нестримно сміються.

ТОМ, вибухає: Чому я не вийду надвір? Чому кажу: «Привіт, Джеффе! Бувай, Джеффе!» Чому не кажу: «Допоможи, Джеффе! Забери мене звідси, Джеффе»? Щодо неї, чому я не кажу їй: «Я кохав твого сина і твій син кохав мене!»

АҐАТА: Добре так посміятися.

ФРАНСІС: Ти йдеш кататися на машині?

АҐАТА: На добраніч, Франсісе.

ФРАНСІС: На добраніч, мамцю.

АҐАТА, обіймає Тома: На добраніч, мій хлопчику.

ТОМ: Добраніч.

АҐАТА: Франсісе, підсмаж йому стейк.

ФРАНСІС: Так. З кров’ю.

Аґата виходить. Франсіс підходить до дошки для прасування, бере праску і продовжує прасувати білизну.

ФРАНСІС, похмуро: Якщо я не закінчу те, що вона почала, у неї буде забагато роботи. Їй треба все більше і більше допомагати. Ти приносиш їй радість.

ТОМ: Не думаю.

ФРАНСІС: Я давно вже не чув, щоб вона так сміялася. (Пауза). Ти сказав лікарю, що це я тобі заподіяв таке?

ТОМ: Я йому сказав, що приїхав з тобою. Все.

ФРАНСІС: Тому він у тебе нічого і не питав.

ТОМ: Він сказав передати вам його співчуття.

ФРАНСІС: Це була погана ідея — їхати до місцевого лікаря. Треба було повезти тебе в інше село.

ТОМ: Чому? Просто тому, що «інше село» існує?

ФРАНСІС: А ти не питав себе, чому в тридцять років я ще живу сам зі своєю матір’ю? В мене є все, щоб зробити жінку щасливою; гарна ферма, і сам я гарно виглядаю. (Пауза). Я знаю, що ти вважаєш мене привабливим.

ТОМ, в сум’ятті: Скажу так — отримаю стусана. Скажу ні — теж отримаю стусана.

ФРАНСІС: Мій брат ніколи не розповідав тобі історію про хлопчака з таверни?

ТОМ: Про якого хлопчака?

ФРАНСІС: Хлопчака, якого я порвав. Порвав! Так всі кажуть. І так я й зробив. Мене не судили. Все зам’яли за допомогою грошей і мовчання. Мені було шістнадцять. А йому чотирнадцять. На ньому були білі джинси і зелена футболка. Я запхнув обидві руки йому до рота і розтягував. Розтягував, поки не порвав. Ніхто не казав «побив». Казали «травмував». Казали «порвав»! Моя мати ридала. А батько мовчав. І не було суду, що найгірше. В селі ще й сьогодні про це пліткують. Нова пригода. Щодня. В усіх кутках! А хлопчак, у нього новий ніс. Нові губи. Він поїхав звідси. Не хотів бути порваним монстром з фальшивим носом. Я наводжу жах на всіх дівчат в околиці. Скажи, яка мати дозволить своїй доньці зустрічатись з тим, хто рве обличчя? Була одна у школі танців. Я навіть подарунок їй купив. Такий собі маленький топ із шовку. То мій брат втягнув мене у все це. Йому хотілось, щоб у мене була подруга. Соціальні танці. Танці в лінію, ча-ча-ча, румба. Вони всі хотіли танцювати з двома гарними фермерами. На нас був попит. Так от, якось увечері, в таверні, з моїм молодшим братом по дорозі зі школи танців... Ми тут з дванадцяти років вже ходимо до таверни... хлопчина в білих джинсах і зеленій футболці, він пришпилив мене поглядом своїх ненормальних очисьок: «Треба поговорити про твого брата. Це особисте». Мій молодший брат стурбовано спостерігав за нами здалеку. Я змусив хлопчака повторити. «Твій молодший брат. Це особисте!» І тоді я зрозумів, про що він хотів говорити. Я-то знав про малюнки і вірші, сховані під ліжком, але як отой міг знати? Чи значить це, що знають усі довкола? Чи значить це, що всі сміються з нас? Тут діра, і все, що ненормально, множиться на двадцять. «Твій молодший брат. Це особисте!» Це було як кувалдою по лобі! Мої очі закотились, як у корови на різниці. Я пригадую тільки свої руки в його роті. Звук, який чувся з його глотки. І як ламались кістки в горлянці. Я більше не ходив до школи танців. Я не хотів пояснювати своєму молодшому брату, чому я так вчинив, навіть якщо він усе бачив. Йому було соромно за мене. Він сказав, що поїде. Ми побилися. Я скинув його у могильник для корів. А він все одно поїхав. (Франсіс дає йому одежу померлого, яку він одягав раніше.) Мамця її підшила, тепер сидітиме краще. Ти можеш користуватися парфумом, якщо хочеш. Мамці подобається твій парфум. Їй треба посміхатись. Я не вмію просити когось залишитись. Я не знаю слів. Залишайся.

Картина 6

День 5. На Томові фермерська одіж, яка сидить на ньому краще. Том і Франсіс забризкані водою і кров’ю. Вони миють руки у великих ночвах.

ФРАНСІС: Три сильніше! Я ж попереджав, що воно все забризкає.

ТОМ: Екстаз! Це просто екстаз!

ФРАНСІС: Ага, кожного разу те саме відчуття.

ТОМ: Оце так! Це було... Мені бракує слів! Це більше ніж слова.

У Тома погано виходить намилювати себе через зап’ястки, на яких ще й досі пов’язки.

ФРАНСІС: Зачекай. У тебе не вийде.

Франсіс намилює Томові руки.

ТОМ: Ми допомогли корові отелитися! Ми дали життя! Це сильно. Мені хочеться бігти полем і кричати: «Я дав життя! Агов, койоти! Я дав життя!» Ну добре, я нічого такого не зробив через зап’ястки, але я спостерігав, як то робив Франсіс. Я підбадьорював його, аж поки він не звелів мені заткнутись. Він начепив великі пластикові рукавиці. Він запхнув руку в корову, прямо в коров’ячу матку, щоб спіймати за ноги теля. За передні ноги. Він прив’язав до них мотузок. А потім, він тягнув, тягнув. Найменше протягом трьох годин. При кожних переймах він тягнув. При кожних переймах я його підбадьорював. А тоді показалась голова теляти. Саме тоді він сказав мені заткнутись. Знову перейми. А потім — все тіло майже за раз. Я закричав! Франсіс глипнув на мене, та я закричав ще голосніше. Теля гепнулось на землю, з висоти корови. Воно зламало ногу. Це круто як ласкаво просимо у світ. (Том згинається, захлинається сльозами радості). Я перерізав пуповину. Потім корова вилизала плаценту. Теля попило молозива. Франсіс сказав «colostrum»! Франсіс вжив латинське слово. А ще твоя мати розморозила пиріг. Занадто добре!

ФРАНСІС: Назвемо його: «Фіфочка»!

ТОМ: Занадто добре! Я не знаю, що стане зі мною. Вибач. Я не контролюю себе. Вибач.

ФРАНСІС: Томе, а скажи мені, для чого вона здалася, твоя сперма?

ТОМ: Га?

ФРАНСІС: Твоя сперма, для чого вона?

ТОМ: Добре. Міняєм тему.

ФРАНСІС: Для чого ти існуєш, якщо не даєш ­життя?

ТОМ: Е-е, дай мені секунду.

ФРАНСІС: Я недавно про це подумав. Після тебе не залишиться нічого! Твоя сперма, вона ж ні для чого.

ТОМ: Це спосіб бачення.

ФРАНСІС: Воно ні для чого, твоє сім’я.

ТОМ: Залишсиноніми експертам.

ФРАНСІС: Для чого ти в цьому житті?

ТОМ: Бо рвати обличчя — почесна місія?

ФРАНСІС: Знімай майку.

ТОМ: Що?

Франсіс допомагає Тому зняти майку.

ФРАНСІС: Вище руки. (Він намилює йому тіло). Покажи свої пахви.

ТОМ: У нього твій голос.

ФРАНСІС: Ти ж не збираєшся прожити життя без дітей. Старий пеньок? Без дітей? Без нікого?

ТОМ: У нього твої руки.

ФРАНСІС: Я до тебе говорю!

ТОМ: У нього така ж чорнота очей, як і в тебе.

ФРАНСІС: Я до тебе говорю.

ТОМ: У нього твої губи. Повернутися до нього.

ФРАНСІС: Я говорю до тебе.

ТОМ: Повернутися до нього. Я думаю тільки про себе, Франсісе! А ще, «моє сім’я» приносить мені багато задоволення самим процесом свого виробництва.

ФРАНСІС: Я можу тобі щось показати. (Франсіс витягає зі схованки паперовий пакет і обережно дістає з нього червону жіночу блузку.) Це було для тої дівчини.

ТОМ: Тої, зі школи танців?

ФРАНСІС: Продавчиня казала мені, що вона — зі справжнього шовку.

ТОМ, щиро: На перший погляд, можу сказати, так, це — справжній шовк.

ФРАНСІС: Якщо ти кажеш, то я тобі вірю.

ТОМ: Дуже гарна.

ФРАНСІС: Я ніколи не мав нагоди комусь її подарувати.

ТОМ: Як її звали?

ФРАНСІС: Вже й не згадаю. Справжній шовк. Я радий. (Франсіс натискає кнопку і по всьому корівнику звучить музика). Дванадцять гучномовців, центральний пульт, підсилювач на 2500 ватт. Автоматичний змінник на вісім дисків. Всі думають, що це самба, але це — румба. Коровам подобається. Я впевнений, що вони дають більше молока. Танцюють це з прямими руками. Треба триматися рівно! На відстані рук. Розслаблений таз. Ним треба рухати справа наліво, ось так. Тільки таз. Рух вперед і назад з тієї ж ноги. Коліна згинаються по черзі, одне за одним. Ходи сюди!

ТОМ: Ні! Ні! Візьми краще корову.

Франсіс бере його, не зважаючи на протести.

ФРАНСІС: Рівно. Руки прямі. Вірно!

ТОМ: Справа наліво. Увага на таз. Вперед. Ногу назад.

Вони починають танцювати. Вони відмінні танцюристи.

ФРАНСІС, вражений умінням Тома: Зачекай-но! Ти зашвидко вчишся.

ТОМ: Непогано, еге ж.

ФРАНСІС: Більше ніж «непогано». Ти навчився в мого меншого брата! (Жартує). Він клявся мені, що танцює тільки зі мною.

ТОМ: Ти теж, теж «непогано». (Том обіймає і цілує Франсіса. Франсіс не заперечує. Том рознімає обійми.) Вибач. Не знаю, що на мене найшло.

ФРАНСІС: Повернись!

Том повертається до Франсіса, який бере його за горло. В цьому душінні є щось заспокійливе і приємне для Франсіса.

ФРАНСІС: Скажеш, коли зупинитись! Вирішуєш ти. Ти зробиш мені знак і я зупинюсь. Коли забажаєш, чоловіче. Ще? Ти моцний, чоловіче. Ти моцний!(Том хитає головою. Франсіс відпускає його). Знаєш, я застряг тут через свою матір. Я міг би поїхати, лишити її саму. Та в мене не виходить. Прийде час, і мені доведеться відправити її до старечого будинку. Ну, зараз вона ще при своєму розумі, але все більш і більш зациклюється на цих церковних історіях. Я так думаю, пройде ще років п’ять, поки в неї повністю знесе стріху. П’ять років, не більше. Ходити за коровами, дивитися на койотів. Бачити, як сходить кукурудза, слухати, як бреше собака: п’ять років, не більше. Іноді я бажаю їй швидкої смерті. Ну, там, вранці знаходиш її на долівці в кухні. Телефон у руці, рот відкритий і очі втуплені в порожнечу. Мені було б боляче, бо я люблю її, та щонайменше, мені не треба було б віддавати її до старечого будинку.

Том і Франсіс застигнуті зненацька Аґатою, яка їх чула.

АҐАТА, яка все чула: Я вас шукала.

ФРАНСІС: Ти була тут?

АҐАТА: Я шукала вас. (З приводу червоної блузки). Ти ще не викинув цю ганчірку?

ФРАНСІС: Вона народила гарненьке теля. Ми назвали його Фіфочка.

АҐАТА: Це не кличка для теляти.

ФРАНСІС: Ти чула, про що я тільки-но казав?

АҐАТА: Вам пора їсти. Пироги якраз доспіли.

ФРАНСІС: Ти чула все, що я казав?

АҐАТА, холодно: Так, я все чула. А потім сказала: Фіфочка, ця кличка не підходить теляті! Пироги ще гарячі.

Вона виходить.

ФРАНСІС: Вона все чула. ( Том бере блузку з червоного шовку, одягає її і встає.) Тобі ще мало?

Картина 7

Том, одягнений в червону блузку, висить на мотузці, прив’язаний до її кінця, гойдається в порожнечі, головою вниз, в напівтемряві. Франсіс тримає інший кінець мотузки.

ТОМ, нажахано: Я не блюватиму. Не хочу. Це смердить горщик. А його мати думає, що ми розважаємося в селі. Його мати думає, що ми фліртуємо з матерями-одиначками з неймовірними зачісками. Це не горщик смердить. Навіть, якщо його й нема вже кілька тижнів, я впевнений, що то він смердить... Червоний горщик. (Віддається на поталу жахливій ситуації). Коров’ячі туші. Нутрощі, що гниють. Кишки тварин! Тельбухи! Трупні плями. Шлунки! Потрох! Рубці! Органи! Я вже не знаю, який буде синонім до «Витягни мене звідси, засранцю!» Ці запахи — просто кошмар. Я не панікуватиму. Я не блюватиму! Я не буду! (Мотузка опускається на кілька сантиметрів.) Ні! (Франсіс імітує гарчання койота.) Я чув койота. Франсіс каже, що койоти не нападають на людей. Але ж я — не людина. Я — шматок м’яса над падаллю. Я ж для койотів, ну просто їжа. (Знову ричання). Там внизу, я знаю, є рух. Там внизу — черви. Я знаю, що вони там. Я чую, як вони рухаються. Пачулі, перуанська седрела. Ветивер! Мені не вдається відволіктися.

(Пауза. Франсіс знову імітує гарчання койота. Том починає квилити). Витягни мене звідси! Витягни мене звідси! Франсісе, витягни мене звідси.

ФРАНСІС: Ще трішки! Ти витримаєш!

ТОМ: Витягни мене звідси!

Картина 8

День 7. Чутно, як вдалині гавкає собака. Том, накульгуючи, заходить до спальні і застає Франсіса за укладанням волосся.

ФРАНСІС, руйнуючи зачіску: Ти не міг зробити трохи шуму? Ти звідки взявся?

ТОМ: Я ходив допомогти Фіфочці поїсти.

ФРАНСІС: Га?

ТОМ: Наше теля!

ФРАНСІС: Ми здихаємось його.

ТОМ: Нізащо.

ФРАНСІС: Так завжди роблять.

ТОМ: Я завтра викличу ветеринара. Я за все розрахуюся сам.

ФРАНСІС: Лягай!

ТОМ: Я взяв його на руки. Я підніс його до його матері. Йому так хотілось пити! Я все боявся, що воно впаде.

ФРАНСІС: Лягай!

ТОМ: Воно і досі не може ставати на ту ногу. Воно тремтіло. (Пауза). Можна мені спати з тобою?

ФРАНСІС: Ти бачив розмір ліжка?

ТОМ: Будь ласка.

ФРАНСІС: Ти спатимеш в білизні.

ТОМ: Дякую.

Том лягає біля Франсіса.

ФРАНСІС: Ти тхнеш коровником.

ТОМ: Дякую. (Здивовано). Ти пахнеш парфумом?

ФРАНСІС: Майже ні.

ТОМ, сміється: Ти йдеш на весілля?

ФРАНСІС: Так, старий флакон завалявся.

Пауза.

ТОМ: Ти пахнеш твоїм братом.

Пауза.

ФРАНСІС: Він навіть і хвилини не витримав над коров’ячим могильником. (Гордий за Тома). А ти, ти справді чокнутий! Її звали Каріна.

ТОМ: Кого?

ФРАНСІС: Дівчину зі школи танців. Спи.

Картина 9

День 9. Сара сидить за столом на кухні перед Аґатою, нервується. Сара говорить приблизною англійською.

АҐАТА: Вибачте, у нас брудно. Останнім часом ми трохи не в собі. Його смерть, її ж ніхто не передбачав. Правда, з вашого великого міста сюди — то шмат дороги. І все автобусом. Якби знаття, що ви приїдете, я б приготувала макарони. Ви дуже гарна. Не знаю чому, але коли я вас побачила, то чомусь не скрикнула. А повинна була б. Жінка входить до себе в хату і бачить чужинку. Чужинку, яка жодного слова не розуміє з того, що їй кажуть. Том трохи розказував про вас. (Входить Франсіс). Ходи-но, поглянь. Ти впізнаєш її?

ФРАНСІС: Йопересете.

САРА: Oh, my God.

ФРАНСІС: Йопересете!

АҐАТА: Ти збентежений, еге ж.

ФРАНСІС: Йопересете!

САРА: You are the same.

АҐАТА: Вона приїхала.

ФРАНСІС: Йопересете!

АҐАТА: Ну все, досить лаятись.

САРА: It’s a choc.

АҐАТА: Це Франсіс — мій старшенький.

САРА: You are a perfect copy of your brother.

АҐАТА: Познайомся, Франсісе, це Еллен.

САРА, протягує йому руку: My sincere condoleances.

ФРАНСІС: Чи можна поцікавитись, чого вона тут і що збирається робити?

АҐАТА: Це ж подруга твого брата!

ФРАНСІС: Вона повинна хоч дещо розуміти з того, що ми кажемо?

САРА: No. Believe me. I don’t understand a word.

ФРАНСІС, до Сари: Нічого?

САРА: Sweet nothing.

АҐАТА: Вона ще не палила. Може, в неї закінчились сигарети.

ФРАНСІС: А в нього був смак, у мого меншого братика.

САРА: I really don’t understand a word.

АҐАТА: Піди поклич Тома.

САРА: Oh, yes! Please, Tom. I want to see Tom. «Поклич Тома».

ФРАНСІС: Він якраз годує корів.

САРА: Tom? Feeding the animals? (Сміється). Tom? The fancy Tom?

АҐАТА, намагається зрозуміти: Я піду покличу його.

Аґата користується нагодою й обіймає Сару, але зі спини. Відчувається, наскільки ці обійми сповнені суму.

АҐАТА: Thank you. Thank you.

Аґата виходить.

САРА, знервовано: Your mother, she nice. I like be on a farme. This one is so typical. Few authentical point of view. That remind me when I was a little girl. On upon a time, I went to my uncle to visit his farme in the really ortn. My uncle was a really reach farmer with lot of lands... lot of equipmenté I was afraid by the beef... you know the big one, the king of the cow.

ФРАНСІС: А ти ще спокусливіша, ніж на фото.

САРА: Oh!

ФРАНСІС: Том казав мені, що в тебе жаб’ячі очі.

САРА: Oh!

ФРАНСІС: Не можна довіряти смаку таких чоловіків, як він. Щоб не збрехати, думаю, що мій менший брат зробив гарний вибір.

САРА: I don’t understand.

Франсіс загрозливо бере в свою долоню волосся Сари і міцно його тримає.

ФРАНСІС: Не знаю, в чому мета твоїх коротких відвідин моєї матері, та вона рада, що ти приїхала. (Він ще міцніше стискає волосся). А це значить, що ти зробиш усе, щоб моя мати і далі раділа твоїм відвідинам.

САРА, серйозно: Якщо ти хочеш, щоб твоя мати і далі раділа, ти відпустиш мене! Зараз же відпусти!

ФРАНСІС: Чому ти тут?

САРА: Том сказав, що це порадує твою матір. Том, він такий. Він любить приносити радість. Він сказав, що треба лише сказати, що я Еллен, говорю англійською, все інше — то його турбота. І щоб розставити крапки над «І» — це ненормальний план.

ФРАНСІС, звільняє її: Видно, ти йому багато завинила.

САРА: Його друг тільки-но загинув. Це не борг, це — співчуття.

ФРАНСІС: Скільки ти йому винна?

САРА: Кілька тисяч. Він сказав, що забуде про борг.

ФРАНСІС: А ти дійсно спокуслива.

САРА: Думаю, ми почули всі твої компліменти на сьогодні. І так, для довідки, я не палю.

ТОМ, входить разом з Аґатою. Він дійсно радий бачити її. Він тримає велику склянку вершків: Еллен!

САРА, вражена тим, в якому стані його побачила: Tom! Good morning... Afternoon... Evening! Hi!

ТОМ: I appreciate enormously what you do. I shall always be grateful to you. (Він пропонує їй склянку вершків і широко усміхається). Test it! Please them.

Сара куштує вершки.

САРА: It’s really, really, really creamy.

ФРАНСІС: Це свіжі вершки.

САРА, стурбована виглядом Тома, але все ж усміхається: What happen to you?

ТОМ: Nothing.

САРА: You look terrible.

АҐАТА: Давно вже не було у нас в хаті стільки народу.

ТОМ: Тільки нічого не розморожуйте, мамцю. Вона ненадовго.

САРА: How you call her?

АҐАТА: Як це — ненадовго! Вона залишиться на ніч. Дивно якось це, ви тут сама, без нього.

ФРАНСІС, до Сари: Чекай! Чекай! Не рухайся.

Франсіс витирає пальцем залишки вершків з кінчиків губ Сари. Облизує пальця.

АҐАТА, закликає його до порядку: Франсісе!

ФРАНСІС: Скажи їй, у мого брата дійсно був добрий смак.

АҐАТА: Думаєш, саме час для цього?

ФРАНСІС: А що, вже й комплімент не можна зробити?

ТОМ: Вона вдячна тобі за комплімент, Франсісе.

АҐАТА: Вона нічого не сказала, а ти переклав? (Пауза. Почувається незручно). Томе, скажи їй, що я дуже засмутилася, що її не було на похороні.

САРА: The broher is fucking mad dog.

ТОМ, робить вигляд, що перекладає: Well... Вона не могла приїхати. В неї не було сил.

САРА, говорячи про Франсіса: He’s scare me.

ТОМ, продовжує гру в переклад: Надто боляче.

АҐАТА: Коли надто болить, ми тримаємо це в собі? Мені здається, що якраз це мають на увазі, коли кажуть — бути сучасним?

САРА, до Тома: What’ up with you? Your neck, your face, your poignets?

ТОМ: Nothing serios.

АҐАТА: Що вона каже?

ТОМ: Вона каже, що їй шкода.

АҐАТА: Це правда, що він помер на місці?

САРА: I think that will cost you more than a thousand. You already own me few taxis. The one for the bus until here.

TOM: Don’t worry.

САРА: Do you have a idiа the number the stop this bus had to make before here? The taxi for this local locality to this house...

ТОМ: Так, він помер відразу.

АҐАТА: Вона сказала «таксі». Я чула «таксі».

ТОМ: Вона приїхала на місце аварії на таксі.

АҐАТА: Ти нам казав, що вона бігла! На таксі не бігають!

ТОМ: Help me a bit, Ellen!

САРА: You said to his brother that I was ugly?

ТОМ: Їй було дуже важко, бо вона не мала змоги опізнати тіло на власні очі.

АҐАТА: Спитай, чи вона хоче чогось випити.

САРА: Yes. I have to kill this creamy taste in my mouth.

ТОМ: Вона не п’є.

САРА: Just a drink.

АҐАТА: Вона хоче випити.

ТОМ: Вона не п’є.

АҐАТА: Ми ще не розучились приймати гостей! Ми вип’ємо вина за пам’ять про нього.

САРА: The last bus will be tonight at nine.

ТОМ: Вона вдячна вам.

АҐАТА: У мене в спальні є коньяк. Франсісе, принеси стакани. Оті, гарні.

Франсіс і Аґата виходять.

ТОМ: Вони працюють зранку до ночі. Навіть по неділях. А ще вони ходять на месу. Зараз я познайомлю тебе з Фіфочкою. Це моє теля. Його назвали «Фіфочка» в мою честь. У нього найлагідніші очі на Землі. Франсіс працював п’ять годин, щоб дати йому народитися. Приїздив ветеринар, оглянув його ногу. Це при народженні. Корова стояла. Воно впало з висоти. Його треба підносити до матері для кожного годування. Досить важке. А вночі я ставлю будильник. Франсіс вважає, що я трохи одержимий.

САРА: Іди за валізою.

ТОМ: Що?

САРА: Візьмемо твою машину. Я поведу.

ТОМ: Для чого?

САРА: На тобі повно синців. Ти не можеш поворухнути долонями. Ти говориш зі мною про теля і витираєш очі. Ти дав мені спробувати вершків з усмішкою, позиченою на сільськогосподарській ярмарці? Страх господній! Ти сказав їй «мамцьо»!

ТОМ: Щоб порадувати її.

САРА: Ніхто нікому не каже «мамця» просто так, щоб порадувати. Там, біля автобусу, коли я сідала у єдине таксі на площі, я почула: «На розвилці четвертої дороги біля єдиного освітленого будинку!», — я сказала собі: якби це було в кіно, то якраз такій дурепі, як я, з останніми тактами музики відірвали б голову?

ТОМ: Якщо я поїду звідси, Франсіс змушений буде продати ферму. Ти знаєш, скільки тут роботи, треба ж доглядати сорок вісім корів. Франсіс буде змушений відправити свою матір до старечого будинку, бо вона все більше й більше зациклюється на релігії. Франсіс завжди один, тому що він порвав обличчя! А ще ж є дівчина, якій він хотів зробити подарунок. І так і не зміг його віддати. Я куплю лазерну доїльню.

САРА, не розуміє, про що він говорить: Насправді, ми з тобою не такі вже й друзі, та я налаштована зробити саме так.

ТОМ: Це як сім’я.

САРА: Ще дев’ять днів тому ти про них навіть не знав!

ТОМ: Не знаю, як тобі це пояснити. Тут, це все справжнє. Є собака, який гавкає, і його чути. Є священик, який говорить, і його слухають. Є теля, яке народжується, і є кров.

САРА: Ти змусив мене приїхати сюди, щоб зіграти роль подруги мерця, і ти мені розказуєш про правдивість? О’кей. Твій дружок брехав своїй матері. Правда! Твій дружок брехав тобі. Правда! Також правда, що твій дружок брехав усім і всюди. Багато хто все життя прагне розвити таку здатність, а для твого дружка змінювати правду було лише частиною його хисту. (Пауза). Я спала з ним. Я кажу тобі, і це було так банально. Настільки нічого особливого, бо він з усіма це робив, твій дружок. Якщо він тебе підвозить, — влітку на мотоциклі, взимку на машині, — це був код. Спати з ним — це як сходити в лавку. Як з хлопцями, так і з дівчатами. З дівчатами також, Томе, бо твоєму дружку вдавалось брехати й самому собі. І у спадок він залишив тобі те, що вмів робити найкраще!

Пауза.

ТОМ: Скільки разів?

САРА: Чого?

ТОМ: З тобою?

САРА: Збирай валізу!

Том не рухається протягом деякого часу, як наче увесь сум світу поселився в ньому. Франсіс повертається зі стаканами.

ФРАНСІС: Ось і стакани!

ТОМ, серйозно: Ми зараз же відвеземо її на станцію.

ФРАНСІС: Вона тільки-но приїхала.

САРА, саркастично: На станцію?

ФРАНСІС: Що тут відбувається?

САРА: На станцію? Як би не помилитись платформою! Це ж просто вивіска біля таверни, станція!

ТОМ: Не так голосно!

САРА: Я не сидітиму в тій дірі протягом трьох годин в очікуванні автобуса.

ТОМ: Говори англійською!

САРА: І все це тому, що... (Ненав’язливо, з натяком): «Франсіс! Франсіс! Франсіс!»

ФРАНСІС, до Сари: Що там він тобі розказав? (З силою хапає Тома за шию). То що він там тобі сказав? Що сказав?

САРА, втручається: Агов! Відпусти його! Так потовкти його, як ти потовк, і при цьому він шукає можливостей, щоб залишитись, йому взагалі не треба нічого казати.

ТОМ, майже кричить: Заговориш ти нарешті англійською, йоханий бабай!

САРА, кричить в далечінь, з англійським акцентом: Коньяк!

ФРАНСІС, до Тома: Я з тобою ще не закінчив.

САРА: Коньяк!

ФРАНСІС: Скажемо матері, що вона хоче піти на могилу мого меншого брата, а потім відвеземо її на автобус.

САРА: Ого! І куди це я йду?

ФРАНСІС: На кладовище.

ТОМ, з погрозою: Це кладовище чи могильник для корів?

САРА: Для кого?

ФРАНСІС: Можеш довіряти йому, він знає дорогу.

ТОМ: Одним скелетом більше — одним менше, ніхто не помітить!

ФРАНСІС: Як я тебе люблю, чоловіче, якби ти знав!

Сара перелякана. Аґата повертається з коробкою з-під взуття і пляшкою коньяку.

АҐАТА: Ви про що тут говорите?

ФРАНСІС: Вона говорила про оздоблення кухні.

Всі здивовано дивляться на Франсіса.

САРА, знов входить в роль Еллен, але без ентузіазму: I don’t think than this kind of кухня, I mean kitchen still existed. We have to make a shooting here. All the details are so good, so real. The oven, the fridge, the prelart... Still seventies. Wow. Wallpaper fashion. Really hot.

ФРАНСІС: Це оздоблення, воно видається їй ­гарним.

Аґата церемонно ставить коробку на стіл.

САРА: Shoes! I like shoes!

АҐАТА: Я знаю, що це значить — «взуття». Ні, Еллен, це не взуття. (Вона відкриває коробку, дістає різні предмети). Його перший шкільний табель. Його перший чоловічий годинник. Його перші блокнотики. Думаю, в них малюнки і особисті записи.

ФРАНСІС, стурбовано: Він не забрав їх з собою?

АҐАТА: Ні, він їх залишив тут.

ФРАНСІС: Ти їх не відкривала?

АҐАТА: Я завжди ставилась з повагою до вашого особистого життя. Я завжди казала, що якщо у моїх хлопчиків є що мені сказати, то вони скажуть. Якщо у них є секрети, то хай про них мовчать. Бо якщо ті секрети спонукають їх до брехні, то це вже будуть не мої хлопчики. Хочеш відкрити якийсь із них, Томе?

ТОМ: Ні.

АҐАТА: Прочитаємо дещо. Для Еллен.

ТОМ: Вона ж не розуміє французької.

АҐАТА: Просто, щоб почути його голос. Ми всі ­разом.

ФРАНСІС, серйозно: Читати — погана ідея, мамцю.

АҐАТА: Томе, ти теж так думаєш, що це — погана ідея?

ТОМ: В мене не лежить серце до читання цього.

АҐАТА, продовжує перебирати речі в коробці: Тут ще його перша краватка. Прядка його волосся. У вісімнадцять років у нього було довге волосся. Дуже гарне. Ти не перекладаєш, Томе? (Вона наче слідує ритуалу, церемонно закриває кришку і пропонує коробку Сарі). Це вам, Еллен. Все це тепер ваше. Ти знов не перекладаєш, Томе? Чому вона не бере коробку? Чому не робить нічого з того, що повинна була б зробити? Чому вона не приїхала на похорон? Чому в неї нема ніяких емоцій? Чому нема нічого траурного в її одязі? Чому не питає дороги до цвинтаря? Чому вона не привезла квіти? Чому є щось, чого я не відчуваю? Чому Том не захотів сказати кілька слів у церкві? Чому щось пішло не так? Що було не так із моїм сином? Ким він був? Він більше не приїздив до нас. Що ми йому зробили? Він більше не телефонував. І не писав. Яка аварія з ним трапилась? В двадцять п’ять років не вмирають. Чому я почуваюсь зайвою? Зайвою.

ФРАНСІС: Досить, мамо!

АҐАТА: У мене таке враження, що Еллен, її ніколи не існувало.

САРА: I have to aske a bus. Right now. There will have just one bus and I have to take it!

ФРАНСІС: Зараз, тільки візьму сигарети!

САРА: Я не палю!

Пауза.

ТОМ: Мова стала льодом, мармуром, бетоном.

САРА: Пані, я ніколи не палила.

ТОМ: Гарячкувати, кричати, вибухати.

ФРАНСІС, до Тома: Зараз же веземо її на станцію.

АҐАТА: В яку гру ви граєте?

Франсіс бере пляшку коньяку і виходить з Сарою і Томом. Аґата відкриває один із блокнотів Ґійома і починає його гортати.

 Картина 10

Надворі, в темряві видно Франсіса, який п’є коньяк прямо з пляшки. Сара приєднується до нього і забирає з рук пляшку. Вона теж п’є. Франсіс притискає Сару до себе і цілує її. Вона зовсім не опирається. Вони зникають в темряві ночі.

Том в багажнику автомобіля. Чуються тихі звуки румби, які долинають через шурхотіння дощу.

ТОМ: Хрипіння,

схлипування,

лементування,

скиглення,

благання,

моління,

покрикування,

гарчання,

завивання,

голосіння,

знову скиглення,

лементування,

схлипування,

покрикування,

благання,

знову схлипування.

Тепер я знаю всі звуки, на які здатна Сара.

Він, він цілує її,

входить в неї,

розриває її,

дірявить її,

лапає її,

скородить її,

жарить її,

пече її,

окропляє її,

дрючить її.

Він трахає.

Пилососить.

Поре.

Кінчає.

Спускає.

Протягом тридцяти семи хвилин. В темряві автомобільного багажника я в змозі бачити циферблат завдяки відбитому світлу. Тридцять сім хвилин з хвостиком. Кажу з хвостиком, бо невідомо, коли можна сказати, що все закінчилось. В момент сім’євипускання? Після останнього поцілунку? Коли дівчина починає говорити про свою сім’ю? Вони випили весь коньяк. Сара була настільки п’яною, що забула, що гру закінчено. Вона говорила з ним англійською. Why do you put Tom in the trunk? Саме тоді почалися тридцять сім хвилин з хвостиком. Я ввімкнув хронометр, коли Сара заскиглила вдруге. Отже, перше скиглення припадає на те, що я назвав хвостиком. Водій автобуса двічі сигналить. Франсіс каже Сарі, що хотів би побачитись з нею іще. Вона відповіла йому чимось романтичним, на зразок: «В мене нема з собою візитки. Том дасть тобі мої координати... And don’t let him in the trunk». Правда, Франсіс не говорить англійською. Смердить пальним. Держак лопати вперся мені в ребра. Щелепа болить від удару, отриманого якраз перед тим, як опинитися в багажнику. Холодно. Ця його музика соціальних танців мене п’янить.

Картина 11

День 10. На цвинтарі. Ранок.

АҐАТА: Які ж вони чемні, ці добровільні помічники. Не вміють нічого робити руками, але чемні. Навіть не здатні рівно викопати яму для мерця. Трава ростиме, як попало. Я вже казала Джеффу: «Вірно, поховати мерця тут нічого не коштує. Наш цвинтар схожий більше на мотокросний трек, але ж це взаємодопомога!» Піди принеси лопату, підрівняємо землю.

ФРАНСІС: Мені здавалось, що ти хочеш тільки помолитись. Я не чекав, що ти почнеш зранку тут все впорядковувати.

АҐАТА: Це як зі мною вчора, я не очікувала, що з мене сміятимуться. Йди і принеси лопату. Там у тебе в багажнику лежить якась.

ФРАНСІС: Звідки знаєш?

АҐАТА: А в тебе в багажнику завжди була лопата. Ти не бачив Тома? Він поїхав разом з тою дівчиною? Ти язика проковтнув?

ФРАНСІС: Ні, не поїхав.

АҐАТА: То де ж він?

ФРАНСІС: Там, де й лопата.

АҐАТА: Поясни.

ФРАНСІС: Я випив вчора. Потім заснув. А його забув у багажнику.

АҐАТА: Питання не в тому, що ти його забув, а радше в тому, що він там взагалі робить, в твоєму багажнику?

ФРАНСІС: Це як гра.

АҐАТА: Витягни його звідти і неси лопату. Треба про дещо поговорити.

ФРАНСІС, пробує жартувати. З лопатою?

АҐАТА: Ти як та вчорашня дівка. Ти не вмієш смішити.

ФРАНСІС: Ти говориш про Еллен?

АҐАТА: Припини пустодзвонити, добре? Йди приведи Тома і залиш нас на кілька хвилин. Можеш в цей час насолоджуватися багажником!

ФРАНСІС: Ти сердишся?

АҐАТА: В моєму житті було три чоловіки, а я залишилась з найгіршим із них. Знаєш, зовсім не обов’язково знаходити мене мертвою на долівці в кухні, щоб здихатись мене. Зовсім не обов’язково. Ти можеш поїхати, коли захочеш. Ти вільний, Франсісе! Ти вільний! Їдь прямо сьогодні, якщо бажаєш! Краще я залишусь дурноголовою старою, ніж старою, яку обливають брехнею. Поганий хлопчик!

ФРАНСІС: Ти ж знаєш, я завжди буду поряд.

АҐАТА: Я прочитала зошити твого брата!

ФРАНСІС, волає: Не треба було!

АҐАТА: Того дня, коли він поїхав, він залишив їх на моєму ліжку. Я зрозуміла, що він залишив їх для того, щоб я прочитала. Я змусила себе не торкатися до них. Якщо мій хлопчик не зміг сказати мені в обличчя те, що мав сказати, то хай краще це залишиться з ним. Якщо мій хлопчик їде і не каже чому, то навряд чи я знайду відповідь в зошиті. А цієї ночі я прочитала всі три зошити, як читають церковні книги, коли шукають істину. В першій: Не в лісі. Небезпечно. — Жилети не надто світлих тонів. Небезпечно. — Не п’ялитись на дупи в душі. — Лаятись. Курити. Битись. — Хтось сміється з мене. Вдарити. — Пиво. Ніякого вина. Дві секунди в очі. Не три. — Знайти подружку. — Ходити на полювання. — Їсти м’ясо. — Зона відпочинку на трасі. Пастка. — Підвал у фізрука. Пастка.

ФРАНСІС: Не треба було читати ті зошити!

АҐАТА: У другому зошиті: Купатись у свіжій воді, поки нас не зносить течія. — Дивитися на сонце, допоки не вигорять очі. — Йти по першому льоду доти, доки він не почина тріщати від наших кроків. — Ми на сьомому небі. — Я кохаю тебе, Поль. Як звали того хлопця, якого ти порвав, ну того, з таверни?

ФРАНСІС: Поль.

АҐАТА: В його останньому зошиті: «Цього вечора, в таверні, мій брат, якого я люблю більш за все на світі, порвав на моїх очах обличчя Полю. Полю, якого я люблю більш за все на світі. Полю, який хотів поговорити про нас обох з моїм братом... якого я люблю більш за все на світі».

ФРАНСІС: Він сказав: «Треба поговорити про твого брата. Це особисте. Ми кохаємо один одного. Це особисте!»

АҐАТА, продовжує говорити про зошит. «Він порвав прекрасне обличчя Поля. Я все бачив. І навіть пальцем не поворухнув. Я бачив його страждання, чув його крик, але не захистив його. Я нічого не зробив. Думаю, ніколи не варто говорити правду. Ніколи!»

ФРАНСІС: Якби я не змусив замовкнути Поля, то настав би день і хтось інший змусив би замокнути твого маленького хлопчика! У місті хай займаються розпустою скільки завгодно, але тут, зважаючи на те, як мало нас залишилось, ми будем підтримувати чистоту.

АҐАТА: Іди знайди Тома! (Франсіс йде до багажника.) «Він зайшов у будинок. Ніхто його не впізнав. Він сів за наш стіл. Його ніхто не впізнав. Він говорив з нами про любов. Ніхто його не впізнав, і ті, хто оплакував його, пішли до його могили, але вона була порожньою».

ФРАНСІС, повертається: Його немає в багажнику, гадство! Багажник порожній!

АҐАТА: Амінь, Франсісе, Амінь.

ФРАНСІС, голосно гукає: Томе! Томе!

Франсіс знову йде.

Картина 12

Той же день. На кукурудзяному полі.

ТОМ: Він кричить. Він лається. Він каже мені залишитись. Здалеку він обіцяє все мені пояснити. Він мене шукає. Він вибачається переді мною, щоб утримати мене. Він боїться. Нарешті він боїться. Я відчуваю, як калатає його серце. Він знову кличе мене. Я спостерігаю. Я чую, як він наближається. Я причаївся, а ні шереху.

ГОЛОС ФРАНСІСА: Томе! Томе!

ТОМ: Тільки собака вдалині йому відповідає. Навіть Господь від нього відвернувся. Як навіжений, він шукає мене на кукурудзяному полі. Сухе кукуруд­зяне листя б’є його в обличчя. Він нічого не бачить перед собою. Перший удар лопати, я його роблю в низ потилиці. Один єдиний зойк. Затих. Він падає. Я вчинив, як боягуз. Треба було бити спереду. Якби ж то знав. Він так схожий на тебе. Сонце додає сил. Я знову його б’ю. Він підводиться. Який ти моцний, чоловіче! Ти справді кріпкий, чоловіче! Я знов його б’ю. Він падає. Ти моцний, чоловіче. Дихай. Дихай. Він більше не рухається. Вдалині видно дерева, які осінь вифарбувала в червоне. Я даю йому кілька стусанів ногою, щоб перевірити, чи він ще живий. Він ще рухається. Заєць. Франсіс як той заєць. Його рот кривавить. Мої руки в його роті. Я тягну. Тягну. Навколо нас рослини з золотим листям. Ніколи не треба говорити правду. Ніколи! Ніколи! Я скажу, що Франсіс поїхав до міста, до Сари.

Монреаль, 11 жовтня 2010

Переклад українською: Монреаль, 2 липня 2016

Оглавление

Від автора

Персонажі

Картина 1

Картина 2

Картина 3

Картина 4

Картина 5

Картина 6

Картина 7

Картина 8

Картина 9

 Картина 10

Картина 11

Картина 12