Літаюча тарілка [Олександр Анатолійович Мірошниченко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
Літаюча тарілка
Я вам про літаючі тарілки розповім. Ні, не про ті, якими щаслива дружина зустрічає чоловіка, що припізнився до рідної оселі. Зовсім про інші тарілки піде мова, про ті, що з космосу начебто до нас залітають. Не вірите? А я все на власні очі бачив. І Петра, механіка з нашого колгоспу, можу в свідки гукнути. Скільки ми з Петром перед тим випили? По-перше, не перед тим, а після того. А, по-друге, ви б на нашому місці теж не втрималися. Тож слухайте, якщо хочете. Було це так. Вертався я від кума свого з хуторів. Антену йому встановлював. Телевізійну. Кум телевізора придбав. Тільки не пили ми з тієї нагоди. Кум у мене непитущий. І мені лікарі порадили не зловживати. Я і не зловживаю. Одне слово, повертаюся від кума з хуторів тверезий і про різні там серйозні матерії розмірковую. Про погоду, наступні жнива, останні досягнення телевізійної техніки і кібернетики, успіхи нашого колгоспу. А ніч місячна-місячна. Як ото в пісні співається: «хоч голки збирай». Вітерець, легенький і теплий, з достиглими пшеницями бавиться. Цвіркуни наввипередки туркочуть. Коли дивлюсь, у видолинку, неподалік від польової кринички, біля старої верби, щось ворушиться. Люди наче якісь. «Хто б то міг бути в таку пізню пору? — думаю. — Ну, я від кума з хуторів прошкую, а їм чого дома не сидиться?» Підійшов ближче. Бачу, якась машина побита лежить, невідомої марки. Так принаймні з першого погляду здалося. Їхали хлопці-молодці та й перекинулися, бо, либонь, лікарських порад-рекомендацій не слухають. Я, звичайно, до тих хлопців підходжу. Може, якась допомога потрібна чи й навіть кров для переливання особливо потерпілим. Вони мене побачили — зраділи. Щось почали вигукувати нерозбірливе. Руками махають, на небо показують. Наче хочуть сказати: «Бог свідок — ми не винні». Видно, перелякані з тієї аварії вискочили. Тільки дивлюся: машина їхня — зовсім не машина, а щось кругле таке, мов тарілка величезна, розбехкана на кілька великих шматків. Що б воно могло бути? Може, якийсь комбайн новітньої моделі чи автонавантажувач? Тепер стільки тієї техніки до колгоспу прибуває, що за всім і не встежиш. Мода тут змінюється швидше, ніж у жіночій секції нашого райунівермагу. Роздивляюся ту машину і, хоч вона мені зовсім не знайома, бачу, що полагодити її навряд чи вдасться. Одна їй дорога — в металобрухт. І потерпілі теж до цього, мабуть, докумекалися, бо посідали на землю й зажурилися. А чого журитися? Добре, що всі живі й здорові з тієї халепи вискочили, а техніку нову приженуть. Скільки треба, стільки й одержимо. Навіть із запасом. Примостився я біля тих хлопців, чекаю, що вони про свою пригоду розповідатимуть. Вони й розповіли. А як почали розповідати, відчув — не з нашого краю люди. Не з нашого району, області, може, й не з нашої республіки. Ввімкнули якийсь перекладальний апаратик, мурмотять в нього по-своєму, а він уже по-нашому все перекладає. Хитромудрий такий апаратик. Не інакше — останнє слово кібернетичної техніки. І от що він мені наперекладав. Виявляється, хлопці ті — зовсім не хлопці, а подорожани з далекої галактики. Літають вони на своїх тарілках, незнані світи вивчають. З науковою метою. Все в них ішло добре, техніка ніколи не підводила, а тут щось із невідомих причин сталося. Гепнулися вони на нашу планету. Хвалити бога, хоч індивідуальні рятувальні пристрої спрацювали, не відмовили. «А від космольоту, — кажуть, — самі бачите, що залишилося». Тарілку їм свою не жалко, а от як додому без неї повернутися — проблема. Земна техніка, на їхню думку, нічим допомогти їм у цій справі не може. Я, для годиться, образився за такі слова про земну техніку й цивілізацію. «Ви нас, — кажу, — недооцінюєте. Ми теж дещо вміємо». Відстоюю наш земний авторитет, хоч і не певен у тому, чи зможе хтось їм допомогти. Вони ці мої слова, звичайно, всерйоз не беруть, але дякують за бажання виручити їх з біди. Ну, а я далі веду свою дипломатію, пропоную іногалактичним гостям відвідати наше село і взагалі почуватися на нашій планеті як у себе вдома. Пристали вони на мою пропозицію, взяли свої речі з побитої тарілки, й рушили ми до села. Полем до лісу. Ліс перейшли, а за ним якраз ремонтно-механічні майстерні нашого колгоспу, гаражі, майданчики нової, новітньої і списаної сільгосптехніки. Як до списаної техніки підійшли, бачу, гості трохи захвилювалися, гомоніти про щось почали. Мені не перекладають, але й так все зрозуміло. Враження наша техніка, навіть списана, справляє. Отут саме й Петро-механік нагодився. Я йому про все коротко розповів, а гості попросили дозволу з технікою ближче ознайомитися. Ми з Петром їм все й показали. І те, що для сівби, обробітку, збирання й вивезення, і те, що для ферм, будівництва, зв’язку. Уважно гості все роздивлялися. Навіть більш ніж уважно. В них наче зажевріла якась надія. Хоч спочатку не признавалися, більше розпитували. Здивувалися дуже, коли довідалися, що більше половини техніки тут без потреби стоїть- 1
- 2
Последние комментарии
20 часов 48 минут назад
23 часов 5 минут назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 22 часов назад