Дванадцять китайців і жінка [Джеймс Хедлі Чейз] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (63) »
Джеймс Гедлі Чейз Дванадцять китайців і жінка
Розділ перший
Феннер ліниво розплющив око, коли Пола Доулен просунула у двері контори свою голівку з елегантними локонами. Затуманеним поглядом зиркнув на неї, а відтак зручніше вмостився у кріслі. Його великі ноги відпочивали на білосніжному стосикові промокального паперу, а крісло-вертушка небезпечно нахилилося під кутом 45 градусів. — Біжи геть, крихітко, поговоримо згодом. Бо зараз я думаю. У прочинених дверях мелькнули ще кілька завитків, і Пола підійшла до крісла. — Прокидайся, Морфею! До тебе клієнт. Феннер застогнав. — Скажи йому, нехай забирається геть. Поясни, що ми зачиняємо нашу конторку. Чорт забирай, треба ж мені хоч колись поспати! — А навіщо тобі ліжко? — нетерпляче хмикнула Пола. — Відчепися, — пробурмотів Феннер, іще зручніше вмощуючись у кріслі. — Усе-таки, Дейве, — зітхнула Пола, — прокидайся! У приймальні на тебе чекає справжня красуня! Ще й дуже засмучена... Феннер розплющив обидва ока. — Хто вона? Мабуть, знову збирають гроші на якусь благодійність. Пола присіла на краєчок стола. — Інколи я запитую себе: і навіщо ти тримаєш під дверима ту миску для пожертв... То берешся до роботи, чи як? Феннер заперечливо крутнув головою. — Ні, якщо цього можна уникнути, — відповів він. — Але ж ми на мілині, чи не так? Утім, якось викрутимося! — Ти відкидаєш щось справді варте уваги. Та якщо вже так вирішив... — і Пола зісковзнула зі столу. — Зачекай-но! — Феннер, випроставшись у кріслі, відсунув капелюха з очей. — Вона справді гарна? Пола кивнула. — І здається, у неї серйозні неприємності, Дейве! — Ну добре, тоді клич! Пола, відчинивши двері, запросила: — Заходьте, будь ласка! Приємний голос подякував, і до кімнати увійшла молода жінка. Вона повільно проминула Полу, дивлячись на Феннера великими блакитними очима з поволокою. Була трохи вищою за середній зріст, гнучкою і делікатною. Мала довгі ноги з невеликими ступнями й тендітні руки; трималася дуже прямо. Її кучеряве волосся, що вибивалося з-під строгого капелюшка, було кольору воронового крила. Одягнена у діловий костюм і виглядала дуже юною та наляканою. Пола підбадьорливо їй усміхнулась і вийшла, тихенько зачинивши за собою двері. Феннер піднявся. — Прошу, сідайте, — запропонував відвідувачці. — Чим можу бути корисним? І вказав на стілець поруч зі своїм письмовим столом. Вона похитала головою. — Ні, дякую, краще постою, — мовила жінка, ледь переводячи подих. — Я у вас не заберу багато часу. Феннер знову сів. — Ви можете почуватися тут цілком безпечно, — сказав він їй заспокійливо. — Тут усі чуються, мов удома. Вони з хвилину дивились уважно одне на одного. Тоді Феннер сказав: — Знаєте, ви би краще присіли. Маєте багато що розповісти, а вигляд у вас утомлений. Феннер бачив, що відвідувачку лякає не він, а щось йому не відоме. Очі незнайомки неспокійно бігали, і вигляд у неї був такий, наче вона будь-якої миті готова утекти. Жінка знову заперечливо хитнула головою. — Хочу, щоб ви знайшли мою сестру, — сказала вона схвильовано. — Я дуже за неї тривожуся. Скільки це коштуватиме? Тобто, які у вас розцінки? Феннер скоса поглянув на чорнильне приладдя на столі. — Нехай вас не турбують витрати. Заспокойтесь і просто розкажіть мені все, — запропонував. — А для початку давайте познайомимося. Раптом різко задзеленчав телефон. Дівчина здригнулася. Вона поквапно відступила від апарата кілька кроків, й очі її, затуманившись, ураз стали ще більшими. Феннер посміхнувся. — Зі мною теж так буває, — мовив спокійно, беручи слухавку. — Коли сплю, а несподівано забренькає телефон, то здається, ніби сорочка прилипає до тіла. Жінка продовжувала стояти коло дверей, дуже напружена, насторожено спостерігаючи за ним. Феннер сказав: — Вибачте, хвилинку, — і зняв слухавку. — Алло! На лінії чулося потріскування. Потім якийсь чоловік запитав із незначним акцентом: — Феннер? — Так! — До тебе щомиті може зайти дівчина. Затримай її, до мого прибуття. Уже їду. Тобі зрозуміло? Феннер поглянув на дівчину і знову підбадьорливо посміхнувся. — Не розумію, про що ви, — сказав він телефонному співрозмовникові. — Слухай і затям собі. До тебе прийде дівчина і розказуватиме про свою зниклу сестру. То ти її просто затримай, доки я не приїду. Вона психічно хвора, у неї манія переслідування. Вчора втекла з божевільні, а зараз, я знаю, вона йде до твоєї контори. Тож не відпускай її. Феннер насунув капелюха на носа. — А хто ви, до дідька, такий? — запитав. На лінії знову почулось якесь тріщання. — Усе поясню, коли приїду. Я вже в дорозі. Якщо ти мене послухаєш, отримаєш купу грошей. Феннер відповів: — Ок, чекатиму. Дівчина запитала: — Отже, він сказав, що я- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (63) »
Последние комментарии
15 часов 18 минут назад
19 часов 32 минут назад
21 часов 51 минут назад
23 часов 40 минут назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад