Зірка, або терористка [Марина Меднікова] (fb2) читать постранично, страница - 4

молодик.

— Дівчинко, — звернувся до Зірки.

Рудий Бориско Кузьменко заїржав, мов кінь.

— Це не дівчинка, Андрію, це наша викладачка, — випнув груди. — Зірко Орестівно, це татів охоронець за мною.

Можна він почекає, доки я дочергую?

— Дуже приємно, даруйте… — посміхнувся Андрій.

З кухні вийшла дебела молодиця у білому халаті і фартусі на помітному череві.

— Тут не можна перебувати стороннім. Ще дачку принеси та отаборися. Чого стоїш, валі отсєда. Круті пєдалі, пока нє далі, — хамонула охоронцеві.

— Мадам, ви жорстокі, — він кинув косинця на Зірку.

— Мадами — це вони, — молодиця кивнула на Зірку, — А ми — люди прості. Нас можна й ногою. Три ха-ха.

— Це хто? — запитала слідча в кабінеті.

— Посудниця Олійник Лідія Ільківна, — відповіла Зірка.

До їдальні зайшла літня жінка у крохмальному халаті, дієтсестра.

— Все, Лідок, домовилася. Вони зраділи, як самашедчі, присилатимуть машину щодня і забиратимуть.

— Кого? — перепитала Лідок.

— Помиї. Накрилася твоя свиноферма мокрим рядном. Не слухала мене, тепер начувайся. Заразу більше не розводитимеш. — І звільнюся, — обличчя посудниці пішло червоними плямами, вона заволала. — Кого ти на моє місце знайдеш, хто піде на ваші смердючі копійки. Шукаєш собі халепи, Валько.

Ти її знайдеш!

— Вона завжди люта, чи тільки на свята? — в їдальні охоронець обернувся до Зірки.

— Що означає — люта? — запитала Кулик у кабінеті.

— У неї життя важке.

— У неї одної, — пробурмотіла Кулик.

— Прошу?

— Усе, що ви розповіли, викладіть на папері. З подробицями.

— Зараз?

— Можете вдома.

Зірка пішла до виходу, обминаючи столи з купами тек.

— А що ви можете сказати про шеф-кухаря їдальні Губську Ольгу Олексіївну? — наздогнало її запитання слідчої.

— Симпатична жінка. І готує смачно, всі кажуть.

— Ви вільні.

Коли Зірка пішла, слідча припалила сигарету недопалком.

Перемотала плівку диктофону, увімкнула запис. «Це хто? Посудниця Олійник Лідія Ільківна». Зупинила запис, посиділа. Аж раптом зблідла. Схопилася за сумочку, витрясла все на стіл. Хапливо зателефонувала.

— Це я. Нормальний голос. Слухай, Ігоре, як по батькові Ліду? Щось мені сьогодні забило памороки. Ільківна… Вона нам обіцяла, що не працюватиме, бо наших грошей їй вистачить… Ні, сама приїду.

Слідча напорпала пігулку, запила, посиділа.

Зірка йшла до виходу.

— Всім очистити коридор! Всім — у кабінети!

Навстріч бігло троє солдатів з автоматами, а межи них — неголений дядько з руками за спиною.

— Очистити коридор! — гарикнуло над вухом, конвой промчав на вихід, де вже тьмянів прочиненими дверима автозак. Зірка визирнула. До арештанта кинулася нетвереза жінка з розмазаною морквяною помадою, з перепаленим перманентом, на якому дивом трималася газова косиночка.

— Мішутка! — верескнула жінка.

Мішутку хутко запакували до автозаку, клацнули броньованими дверима і дали газу. Жінка, лаючись, побігла слідом. Прошуміло — й нема.

Київська божественна весна гнала соки, пливли небом кучерики хмарок, повівав вітерець, а-ось-і-я — хизувалася зелена памолодь на деревах, кущах, газонах, люди їли пахкі чебуреки, вигулювали дітлахів і собачок, сміялися. По той бік вулиці нудилася Травіата зі своєю клейончастою торбою.

Забачила Зірку, замукала: «І-і-йка».

— Ти навіщо сюди ходила?

— Я-а са-ама прийшла, — затиналася Травіата, — я-а сказала, Ольга хороша, а во-она говорить, у хорошої ді-іти не труяться. Ійко, скажи їй. І Лі-іда хороша, і всі-і хороші…

— Більше сюди не ходи.

Клацав фотоапарат: Зірка виходить з прокуратури. Зірка бере за руку Травіату. Зірка з Травіатою йдуть вулицею…

Слідча запитала слухавку:

— Станіславе Павловичу, як у тебе?

За мить до кабінету ступив ставний вродливий хлопець з пещеною чорнявою борідкою.

— Ось, ось і ось, — викладав перед слідчою.

— Доповідай.

— Це акти на зіпсуті продукти, за місяць до отруєння… Ось партія лімонели, зараженої глистами. Тривогу, між іншим, зняли шеф-кухар Губська і дієтсестра Король. Постачальники своєї вини не визнають, посилаються на висновок санлікаря, що риба придатна для громадського харчування…

— Так і пишуть: риба з глистами годяща для дитячої їдальні? Для елітного ліцею?

— Ліцей же у нас, а не на Марсі, — зауважив Станіслав Павлович. — А висновок у них із засторогою: лімонела свіжоморожена, умовно, це підкреслено, умовно придатна для закладів громадського харчування.

— Що то є — «умовно»?

— Хочеш їж, хочеш — викинь, а грошики сплати. Їдальня вилучила залишки риби і з актом повернула постачальникові.

Аналогічні акти на задавнені сосиски і кондвироби. Але все це — до того. Є експертиза по Перегуді?

— Не можуть встановити причину. Бракує обладнання.

Лише на миш’як і бор перевірили — реакції негативні.

Розкладемо пасьянс…

— Гробницю Наполеона?

— Не клич з лісу вовка. Дітей привезли до лікарні один за одним двадцять восьмого і двадцять