До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.
2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
воду?
Щось замуляло особливо. Нарешті Зірка знайшла дражливу точку: слідча жодного разу не глянула їй у вічі. Видавалося, що цю казенну мимру млоїло від самого погляду на до ладу вбрану й вміло нафарбовану, так що й не помітно, Зірку. У строкатому довгому шалику через голе засмагле плече. Коли б міліціянтка ще знала, що за оцей, вручну розписаний шматок шифону (батік називається), Зірка на Андріївському узвозі віддала, мабуть, пару міліцейських зарплат…
Слідча була куркоподібна, невиразна.
Обличчя функціональне: дивитися, нюхати, жувати, кліпати очима. Не зваблювати. Волосся — ріденькими пасмами — якраз під форменого кашкета. Шалик-батік, що підкреслював свіжу засмагу доглянутої шкіри Зірчиного плеча, справдив роль виразної деталі. «Я такий бачила на Андріївському, коштує півтори мої місячні зарплатні», — подумала слідча.
— Маєте проблеми зі слухом? Запитую втретє, в якій тарі завозять для дітей дипломатів питну воду і хто це робить?
У торебці замуркотів перші такти саундтреку «Титаніка» мобільник. «О, ні, тільки не це, — вжахнулася Зірка, — вона мене зараз просто розстріляє, без суду й слідства». Телефон не вгавав.
— Візьміть телефон, — слідча зіронізувала, — мені вийти?
— Я зателефоную за півгодини, — кинула в мобільник Зірка.
Втрачати вочевидь нічого, до жіночої долучилася ще й класова відраза.
— Король Валентина Валентинівна, — дещо виклично відповіла Зірка.
— Не розумію, — кліпнули невиразні очиці слідчої.
— Король Валентина Валентинівна наша дієтсестра. Охоче дасть вам компетентнішу відповідь.
— А ви — ні?
— Запитайте, як застосовується в англійській правило узгодження часів у непрямій мові, і я вичерпно розповім.
Слідча пожувала блідими губами і зітхнула. «Господи, які ж вони всі зарозумілі, коли думають, що дзьоб смаженого півня далеко від їхньої сідниці. А наразі кочурок той осьдечки».
— Ви одразу пішли до їдальні?
— Ні.
— Чому?
— Не знаю… Пішла до свого кабінету.
— А до їдальні?
— Чергові ліцеїсти.
— Хто?
— Кузьменко, Лариса й Катя Пономаренки, Жора Бойко…
Ще хтось…
— Усі вони стали жертвами теракту. Окрім Кузьменка і вас.
— Якого теракту?
— У компот випадково втрапив пацюк? Ви знаєте, що ваша кухня обладнана найсучаснішим начинням. На такій кухні нічого випадкового трапитися не може. Випадок наш має дві руки, аби щось кудись вкинути, і одну голову, щоб замести сліди…
— Досить! — Зірка підвелася і ляпнула на стіл перепустку.
— Ми не закінчили допит.
— Не допит, а розмову. Допитують підозрюваних. А я, хвалити Бога, іще маю дві ноги, аби піти і не слухати безглуздих натяків і безпідставних підозр.
Слідча засміялася. Щиро так, приязно, навіть погарнішала.
Тримала павзу. Роздивлялася свою візаві. «Англійську й французьку викладаєш, італійський, кажеш, факультатив, нуну…»
— А де ви зазвичай обідаєте?
— У ліцеї.
— В їдальні ліцею?
— Так.
— А чому ви цього дня не їли там?
— Я… саме цього дня… мені за гороскопом можна було розпочинати дієту… ну, я й сіла.
— На яку? — щире жіноче зацікавлення глипнуло на Зірку.
— На білково-овочеву. — І як?
— Тобто?
— Допомагає?
— Я… я сама схудла, без дієти. Й досі до ладу не їм.
— Раніше їли. А того дня не їли…
Зірка купилася на міліціянтську щирість і наївно наступила на грабельки, дбайливо покладені для неї на стежці.
Повернула до дверей.
— То хто, кажете, тоді був сторонній у їдальні?
— Я кажу? — Зірка здивувалася через гладеньке плече.
— Не Папа ж Римський. І це — останнє запитання на сьогодні.
— Ви гейби лейтенант Коломбо любите штучки — дозволити жертві відплисти, а тоді смик і — за губу. Розмова у нас виходить, пані слідча, непроста якась.
— А ми люди непрості, пані Симчич, — слідча розслаблено сперлась на спинку крісла, чекала.
— Записуйте. Я бачила в їдальні: а) завгоспа Пожара Петра Ничипоровича, він сварився з прибиральницями за відра й ганчірки; бе) дієтсестру Король Валентину Валентинівну, вона бігла з кухні, знову полаялася з посудницею; ве) Травку, вона підлогу мила…
— Яка травка мила підлогу?
— Голуб Травіата Степанівна, переді мною з нею розмовляли. І охоронця одного з учнів.
— Перегуду Андрія Олександровича?
— Не знаю, як звати.
— Звали…
Зірка сіла на стілець.
— Перегуда Андрій Олександрович вчора вночі помер у токсикологічному відділенні Першої клінічної лікарні, в шостій палаті.
— Там лежать і мої діти, — скинулася Зірка, вже не схожа на топ-модельку, — як вони?
— А ви їх не провідували?
— Ходжу щодня, підмінюю мам, — рівно сказала Зірка. — Учора охоронець був живий…
Слідча закурила.
— Я на цій справі очемерію. Кинула курити першого травня, — сказала вона. — Тепер по дві пачки смалю. Спати перестала… Найтяжчі близнята Пономаренки. То про що ви говорили з холодильним майстром? Можливо, ви остання, хто його бачив живим.
До їдальні зазирнув високий накачаний
Последние комментарии
2 дней 7 часов назад
2 дней 7 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 10 часов назад
2 дней 10 часов назад