Книга про причини [Анонім] (fb2) читать постранично

Книга про причини

Зміст

Liber de causis (Книга про причини): філософський шлях від Афін до Парижа і Лондона через Багдад і Толедо. Андрій Баумейстер • vii

1. «Книга про причини»: походження трактату і його вплив на середньовічну інтелектуальну культуру • vii

2. Арабська рецепція грецької філософії: шляхи «фальсафи» • хі

   2.1. Грецька філософія в ісламському світі: джерела і лінії впливів • хі

   2.2. Що таке «арабська філософія»? Вплив ісламських мислителів на інтелектуальну культуру латинського Заходу • xv

   2.3. Аль-Кінді: початок «арабського перипатетизму», або «фальсафи» • хх

   2.4. Аль-Фарабі: теорія інтелекту • ххііі

   2.5. Ібн Сіна: метафізика і система наук • xxv

   2.6. Ібн Рушд — коментатор Арістотеля • ххіх

   2.7. Головні риси арабської філософії (фальсафи) • ххх

3. Перекладацький центр у Толедо • хххі

4. «Книга про причини» в коментарях середньовічних християнських мислителів • xxxv

   4.1. «Книга про причини»: латинська рецепція • xxxv

   4.2. «Книга про причини» в інтерпретації Альберта Великого • xxxvii

   4.3. «Книга про причини» в інтерпретації Томи Аквінського • хххіх

5. Аналіз трактату «Книга про причини» • хіііі

   5.1. Жанр трактату: метафізична аксіоматика або короткий компендіум • хіііі

   5.2. «Книга про причини»: перетлумачення неоплатонізму в контексті монотеїстичних ідей • xlv

   5.3. Структура трактату «Книга про причини» • xlvi

   5.4. Каузальність і циклічність • xlix

КНИГА ПРО ПРИЧИНИ • 1

Вибрана бібліографія • 74

Глосарій термінів • 80

Liber de causis (Книга про причини): філософський шлях від Афін до Парижа і Лондона через Багдад і Толедо

1. «Книга про причини»: походження трактату і його вплив на середньовічну інтелектуальну культуру

«Книга про причини» (Liber de causis) має дивовижну історію і є яскравим прикладом особливості середньовічної науки й мислення. Йдеться про ідею універсального знання, що артикулюється в різних культурах і різних мовах, передається від однієї культури і мови до іншої з усвідомленням важливості й цінності спільної справи. Це ідея особливої місії інтелектуалів, яких об'єднує велика повага до філософської думки. Для всіх цих мислителів (греків-язичників, греків-християн, християн-сирійців, персів, арабів, юдеїв, латинських християн-католиків від Толедо і Парижа до Неаполя і Лондона) філософія і пошук істини перебували поза всіма конфесійними, національними, культурними й мовними кордонами. Можна сказати, що у випадку «Книги про причини» (та ідей, викладених у цьому трактаті) ми маємо один із яскравих прикладів першої «глобалізації», або змістового універсалізму. Важливо зауважити, що тут ідеться про глобалізацію й універсалізм у позитивному сенсі, на рівні ідей і схем мислення. Така «глобалізація» не загрожувала питомим культурам, а навпаки, була джерелом і внутрішнім мотивом їх самостійного розвитку.

Ми не знаємо імені автора «Книги про причини» — це анонімний твір. Він був написаний арабською мовою (хоч арабська мова виступала тут не як мова творення нового змісту, а як мова трансляції, передачі вже давно й різними мовами сформульованих ідей). Імовірними авторами трактату спочатку вважали або Ібн Дауда (Давида Юдея)^[1], або арабського філософа аль-Фарабі^[2]. Арабська назва трактату — Kalām fi mahd al-[k]hair («Трактат про чисте благо»)^[3]. Останні дослідження свідчать на користь того, що «Трактат про чисте благо» повстає у IX ст. в тому самому середовищі, що й анонімні Plotiniana arabica (компіляція і парафрази арабомовних творів Плотіна, до яких належить так звана «Теологія Арістотеля» — вибірка з IV–VI Плотінових «Еннеад») і Proclus arabica (наближена за змістом до Liber de causis вибірка з «Елементів теології» Прокла, неоплатоніка V ст.)^[4]. Місце походження цих компіляцій — Багдад, тодішній центр рецепції та дослідження грецької філософії^[5]. А інтелектуальне середовище, в якому виникають ці трактати, — спільнота перекладачів і мислителів, що гуртуються навколо першого представника арабського перипатетизму («фальсафи») — аль-Кінді^[6].

Трактат Kalām fi mahd al-khair переклав латиною Ґерард Кремонський (Gerardus Cremonensis, Gerardo da Cremona) між 1180 i 1187 pp. Спочатку твір називався Liber Aristotelis de expositionis bonitatis purae («Книга Арістотеля про виклад чистого блага»)^[7]. Назва Liber de causis затвердилася тільки в XIII ст. У другій половині XIII ст. Kalām fi mahd al-khair було перекладено на