Суспільно-політичні твори [Микола Іванович Міхновський] (fb2) читать постранично, страница - 3

дослідження життєвого шляху Міхновського один з його однодумців Сергій Шемет, який виступив 1925 р. з посмертною згадкою про нього^[2]. Невелику брошуру про діяльність Міхновського в дореволюційні роки видав Р. Борис^[3]. У 20-ті — 30-ті рр. про нього писали також Ю. Коллард, В. Євтимович, О. Коваленко та інші сучасники Міхновського^[4].

В роки Другої світової війни, коли ідея самостійності України знову набула масової підтримки, в колах ОУН виникла ідея створення книги про Миколу Міхновського. Певно, мова йшла про видання пропагандистського характеру. За цю роботу взявся добрий знайомий М. Міхновського, з яким той співпрацював у 1917-1918 рр. в Українській хліборобсько-демократичній партії, Віктор Андрієвський. Але під час війни рукопис безслідно зник, так і не побачивши світ. Лише 1950 р. Віктор Андрієвський опублікував у Західній Німеччині скорочену версію цього матеріалу^[5]. 1974 р. ця версія у формі статті була опублікована у «Визвольному шляху».

Після закінчення Другої світової війни в США над біографією Міхновського працював Петро Мірчук. 1960 р. у Філадельфії була опублікована його невеличка монографія під назвою «Микола Міхновський. Апостол української державності». Про ідеологічну спрямованість книжки, крім назви, свідчить і її передмова, у якій зазначено: «Тоді, коли про різних руїнників-“атаманів” написано безліч споминів, повістей, праць, про великого апостола Української Державності Миколу Міхновського, про того, кому революційні події в Україні після розвалу царської Росії завдячують свій національно-державницький характер, ще й досі не написано ні однієї монографії, ні однієї основнішої праці»^[6]. Монографія Мірчука є досьогодні найповнішим описом життя Міхновського, хоча вона побудована, значною мірою, на припущеннях і грішить численними неточностями. Зокрема, Міхновському Мірчук приписує ряд видатних ініціатив українського руху: утворення «Братства тарасівців» і авторство його документів, організацію Революційної української партії (РУП), Центральної Ради тощо. За цю схильність до ідеалізації Міхновського Петро Мірчук гостро критикувався в зарубіжній україністиці. Зокрема, Р. Млиновецький (Роман Бжеський) стверджував, що все, що робив у 1917-1918 рр. Микола Міхновський, було не його власною ініціативою, а виконанням завдань «Братства самостійників», від імені якого він діяв^[7].

У 50-ті рр. з амбітним проектом — створення політичної біографії Миколи Міхновського — виступив журналіст і публіцист, член Проводу ОУН Зиновій Книш. Він зібрав і опублікував свідчення ще живих тоді сучасників Міхновського, очевидців подій, деякі документи, що характеризували його життєвий шлях^[8]. Але йому, як, зрештою, й усім іншим авторам, не вдалося навіть установити найважливіших дат життя М. Міхновського (зокрема, день народження, роки навчання у гімназії, рік вступу до університету і його закінчення, інші рубіжні етапи життя тощо).

Нічого несподіваного у цьому немає. Маючи у своєму розпорядженні, головним чином, матеріали мемуарного характеру, на щось більше З. Книш, як й інші дослідники, розраховувати не міг. На відміну від багатьох своїх сучасників, Микола Міхновський не залишив автобіографії, спогадів або щоденника. Про нього писали інші, у тому числі й ті, хто мав у свій час з Міхновським дуже складні, а то і ворожі відносини. Інших джерел достовірної інформації про його життя за кордоном виявилося також мало, бо доступ іноземних дослідників до радянських архівосховищ був обмежений, а вітчизняні автори не мали можливості писати про діячів українського визвольного руху.

Сучасні українські історики мають значно кращі можливості для дослідження біографії Миколи Міхновського. У їх розпорядженні — архівосховища, рукописні фонди, бібліотеки. Та скористатися усім цим належним чином вони не зуміли, хоча за останнє десятиліття і написали декілька статей, у яких, враховуючи історичний досвід ХХ ст., робиться спроба визначити місце і роль Міхновського в українському визвольному русі^[9]. Прийшов час для створення узагальнюючої роботи про М. Міхновського, яка б, по можливості, в комплексі розкрила його життєвий шлях. Без вирішення цього завдання загальна картина історичного процесу в Україні наприкінці ХІХ — у першій чверті ХХ ст. залишиться неповною, до певної міри, однобокою.

Автор цих рядків зробив спробу, спираючись на весь комплекс документів і матеріалів, у тому числі раніше неопублікованих, вирішити частину цього важливого завдання — проаналізувати формування світогляду Миколи Міхновського і становлення його як особистості. Хронологічно нарис, що пропонується читачеві, охоплює період його життя від народження в 1873 р. до початку 1899 р., коли він залишив Київ і оселився у Харкові, де у 1900 р. написав основну роботу