Смарагдові хроніки [Andre Pass] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


Присвячується моїй родині

ANDRE PASS

SOLD SOUL

Книга перша

«Смарагдові хроніки»

Передмова автора.

З дитинства моїм улюбленим захопленням було — жити у світі фантазій.

Як і у більшості дітей мого покоління, гілка будь-якого дерева вмить могла перетворитись на меч або автомат, а я на Дункана Маклауда чи Джона МакКлейна, рятуючого “Накатомі Плаза” від терористів.

Видатною подією у моєму житті, що вплинуло на дитячий світогляд стало знайомство з коміксами. Графічні новели підкорили моє сердечко з перших сторінок.

Наче зараз пам’ятаю ті яскраві історії про медвежа Бамсі та перенесені на папір короткометражки про Дональда Дака. Пізніше мені трапились “TNMT” та “X-Men”, які я полюбив на все життя.

Зовсім не дивно, що моїми першими творчими поривами стало створення коміксів. Але була маленька проблемка... художник з мене ніякий. Замість того, щоб заповнювати альбомні сторінки незрозумілими каракулями, я змушував маму малювати мені персонажів. Це була дев’ятка найвеличніших супергероїв, названих на честь (тоді ще дев’яти) планет сонячної системи. Від Меркурія до Плутону.

Вони були схожі на персонажів з фільмів “Недоторканні” та “Китайський квартал” — у брючних костюмах та широкополих шляпах, але з плащами на плечах, як у Супермена.

Ніяково це зараз згадувати.

На протязі всього життя я не полишав спроб щось написати. У школі це були вірші. Пізніше невеликі оповідання, навіяні Клайвом Баркером, Нілом Гейманом та Стівеном Кінгом.

І ось я, нарешті, дійшов до значимої відмітки. Я горджуся цим моментом, коли можу написати:

Вітаю тебе, любий читач!

Дозволю познайомити тебе зі своїм первістком.

Ця історія народилась з ідеї для невеличкого оповідання, але розрослася у величезний світ, в який я закохався.

Працюючи над книгою, я зрозумів, що письменництво — праця не з легких. Це кропітка робота — грамотно та лаконічно викласти всі свої ідеї в цільній історії. В думках усе легко й просто, а в реалі набагато важче.

Як себе поведе персонаж у тій чи ішій ситуації? Чому він саме так себе поведе? Які події у його дитинстві вплинули на світогляд у дорослому житті?

Я радий, що люди, які досягли майстерності у письменництві, діляться досвідом у своїх книгах, статтях та інтерв’ю, даючи цільні поради початківцям. Рік роботи над романом пройшов не дарма. Під час його написання я дізнався багато нового і цікавого. І де далеко не кінець....

Приємного прочитання!

Andre Pass, 2019


Глава #0

Старий триповерховий приватний будинок, збудований не одну сотню років тому, виділявся серед інших. Навряд чи хтось із сусідів помічав будь-які ремонтні роботи на подвір’ї, тим не менш, його зовнішній вигляд не рідко змінювався. Час від часу у будинку з’являлись різноманітні добудови, елементи декору та фрески на стінах.

Відвідували його рідко. Щотижня, якщо власник не вимагав частіше, приходила хатня робітниця, завдяки якій завжди була ідеальна чистота.

Всередині будинку панували затишок та спокій. Витвори художників, подібні до порталів в інші незнані світи, висіли на сірих стінах. Картини Рене Магрита, Едварда Мунка та Вінсента Ван Гога створювали цікавий контраст з роботами Енді Уорхола та Войцеха Бабскі. Творча спадщина найрізноманітніших письменників від Антона Павловича Чехова та Ернеста Хемінгуея до Стівена Кінга та Ніла Геймана спочивали на численних книжкових полицях з червоного дерева.

Район, у якому знаходився будинок, знаходиться далеко від шумних доріг, тому тут завжди панувала тиша.

Але не сьогодні.

Вхідні двері вмить розлетілися на друзки.

Чоловік, що в них влетів, врізався у велике дзеркало, заливши все багряною кров’ю.

Він повільно піднявся, тримаючись за стіну скутими руками.

– Тобі не сховатись від мене, Алексіосе, – чоловік в рясі служителя церкви зайшов до будинку. На його шиї висів масивний золотий ланцюг з великим хрестом, а пальці прикрашені перснями. – Мої закляття могутні. Тобі не встояти. Раджу змиритися зі своєю смертю, брудний біс.

– Ай-яй-яй, хіба тебе не вчили, що не чемно ображати ближнього свого?

Демон дивився йому прямо у очі. Хижа посмішка, яка зовсім не відповідає загнаній у глухий кут жертві, сяяла на його закривавленому обличчі.

Чорний піджак був розірваний, а якого кольору сорочка під ним і взагалі незрозуміло через кров та бруд.

– Я ось, про що подумав. Цікавий серіал би вийшов. Уяви: “Священик: