Так казав Заратустра. Жадання влади [Фрідріх Ніцше] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (126) »
ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА. ЖАДАННЯ ВЛАДИ
ФРІДРІХ НІЦШЕ
ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА ЖАДАННЯ ВЛАДИ
__________________________
FRIEDRICH NIETZSCHE
ALSO SPRACH ZARATHUSTRA DER WILLE ZUR MACHT
Переклад з німецької
Київ Видавництво «Основи» Видавництво художньої літератури «Дніпро» 1993 ___________________ ББК 87 Н70
© Анатолій Онишко. Український переклад твору «Так казав Заратустра». 1993. © Петро Таращук. Український переклад твору «Жадання влади». 1993. © Юлія Мітченко. Художнє оформлення. 1993. © Сергій Якутович. Ілюстрації. 1993.
4703010100—10 H———————— 93 93
ISBN 5-308-01381-0
Оцифровано: hurtom.com, 2011.
ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА
КНИЖКА ДЛЯ ВСІХ І HI ДЛЯ КОГОПерекладено за виданням: Friedrich Nietzsche. Also sprach Zarathustra, Baden-Baden, 1976.
Частина перша Переднє слово Заратустри
1Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм і самотністю, і десять років це його не гнітило. Та зрештою змінилося його серце, і якось він прокинувся на зорі, став перед сонцем і сказав йому: — О велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому світити? Десять років устаєш ти над моєю печерою. Та якби не я і не мої орел та змія, тобі набридло б і світло твоє, і шлях твій. Проте ми щоранку чекали на тебе, вбирали щедроти твої і благословляли тебе. Поглянь! Я переповнився мудрістю, мов бджола, що назбирала надто багато меду, мені потрібні руки, які тяглися б до мене. Я хотів би дарувати і роздавати, поки мудрі серед людей знову зрадіють своїй глупоті, а бідні — своєму багатству. Для цього я маю зійти вниз, як робиш щовечора ти, коли заходиш за море й несеш своє сяйво на той бік, о щедротне світило! Як і ти, я повинен зайти, загинути, як кажуть про це люди, до яких я хочу спуститися. То благослови ж мене, о спокійне око, що споглядаєш без заздрощів навіть найбільше щастя! Благослови повний по вінця келих, щоб волога золотом потекла з нього й понесла по всіх усюдах відблиск твоєї радості! Поглянь! Цей келих прагне спорожніти, а Заратустра хоче знову стати людиною. Так почалася загибель Заратустри.
2
Заратустра зійшов самотою з гір, і ніхто йому не трапився назустріч. Та коли він вступив у ліси, перед ним постав несподівано старець, що покинув свою святу оселю, шукаючи в лісі коріння. І мовив старий до Заратустри: — Знаю я цього подорожнього — кілька років тому він уже тут проходив. Заратустра було ім'я його, але він змінився. Тоді ніс ти свій попіл на гору — невже хочеш тепер понести свій вогонь у долини? Не боїшся, що палія покарають? Так, я впізнаю Заратустру. Чистий погляд у нього, і на устах його нема осоруги. Чи не тому іде він, неначе танцює? Заратустра змінився, дитиною став Заратустра, прокинувся Заратустра,— що ж тобі треба поміж поснулих? Мов серед моря, ти жив у самотині, і море гойдало тебе. Ой, леле, ти хочеш ступити на суходіл? Ой, леле, ти хочеш знову сам нести своє тіло? Відповів Заратустра: — Я люблю людей. — А навіщо ж,— сказав святий,— подався в ліси і пустелю я? Хіба не тому, що занадто любив людей? Тепер я люблю Бога — а людей не люблю. Людина для мене надто недосконала. Любов до людини вбила б мене. Відповів Заратустра: — Що я казав про любов! Я несу людям дарунок! — Не давай їм нічого,— промовив святий,— краще візьми в них дещицю й неси разом з ними — це буде їм найбільша втіха, якщо тільки ти й сам тим потішишся! А якщо хочеш їм дати, то давай тільки милостиню, і нехай вони самі її просять! — Ні,— відповів Заратустра,— милостині я не подаю. Я для цього не досить бідний. Святий засміявся з Заратустри й сказав йому так: — Що ж, гляди, щоб вони прийняли від тебе твої скарби. Люди не довіряють самітникам і не вірять, що ми приходимо дарувати. Наші кроки на вулицях лунають для них надто самотньо. І коли вночі, лежачи в ліжках, вони почують людину, що вже ходить, коли ще й сонце не встало, то, мабуть, питають себе: куди цей злодій скрадається? Не йди до людей, залишайся в лісі! Іди вже краще до звірів! Чому ти не хочеш бути таким, як я,— ведмедем серед ведмедів, птахом серед птахів? — А що робить святий у лісі? — запитав Заратустра. Відповів святий: — Я складаю пісні і співаю їх, і коли я складаю пісні, я сміюся, і плачу, й мугичу. Так славлю я Бога. Співом, плачем, сміхом і мугиканням я славлю Бога,
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (126) »
Последние комментарии