Історія Юхима [Роман Квант] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

виходили курити у туалет, травили анекдоти, жартували та розповідали кумедні історії із життя, часом правдиві, а більше вигадані побрехеньки.

Отже, ми всі в дупель нализалися до такого стану, коли увесь оточуючий світ починає тремтіти, кружлятися навколо тебе, у вухах лунає сильний шум, як під час вітру, а розум повністю затуманений зеленим змієм, який заволодів здоровим глуздом та вивільнював назовні усі приховані, заборонені поклики, безумні бажання. Ми веселилися, ходили до дівчат, але в такому вигляді нас не пустили до них, то ж, коли горілка і пиво закінчилися, ми завалилися спати.

Нас розбудив крик Гавра.

– Що це, за музика серед ночі?! – невдоволено вигукнув він і скочив із ліжка.

Ми здивовано між собою перезирнулися. Принаймні я на той час жодного звучання пісень не чув. Гавр швидко вийшов з кімнати і постукав до сусідів.

– Агов, вирубайте музон нафіг! Спати хочеться.

Він гупав у двері, горланив до хрипоти, аж поки двері не відчинилися і у коридор вийшов заспаний хлопець з п’ятого курсу.

– Який музон, п’яничка! Зараз я тебе вирублю! Вали звідси. І свої навушники дебільні зніми.

Як виявилося, Гавр просто п’яним заснув (точніше – відключився) з навушниками, у яких гучно лунала музика, а потім прокинувся серед ночі і забув про це. Наступного ранку він вибачився перед сусідами. Остаточне прощення наступило після того, як він у сусідню кімнату поставив хлопцям кілька літрів пива.


4


Коли до початку іспиту залишалося менше години, я раптово пригадав, що не встиг ще поснідати. То ж, я пішов на кухню, яка була загальною для усього корпуса гуртожитку, де перестрічалися хлопці та дівчата різних курсів та спеціальностей. Це було невеличке приміщення з великим холодником, столом по середині, кількома стільцями, тумбочкою, у якій зберігалися заварна кава, чай, цукор, тощо. Зранку це місце завжди перетворюється на галасливий, метушливий мурашник, у якому усі швиденько хапають щось поживне (іноді це чужа їжа), якесь питво (частіше кава з цикорієм, або чай), миттєво закидають усе в свій шлунок з такою космічною швидкістю, що кілька таких випадків могли стати всесвітніми рекордами із поїданням смаженої картоплі, макаронів, канапок, яєчні або каші. Особливо багато метушні виникає під час сесії, коли більшість студентів вечорами старанно вчать підручники, або точніше пишуть шпори до ранку, а потім мають від сили дві-три години поспати, щоб встигнути на складання заліку або екзамену. Хоча, частенько бажання гризти граніт науки бодай в останню передекзаменаційну ніч чомусь поступається місцем колективному процесу щільного, дуже близького знайомства із алкоголем. Окрім цього, студенти, відчиняють вікно, протягують залікові книжки і волають: «Шара, прийди! Шара, прийди»! Не всім і не завжди воно допомагає, але тут головніше правильність ритуалу і віра у сам процес.

Я потрапив на кухню саме вчасно. Кілька хлопців та дівчат вже встигли зайняти вільні стільці і впевнено наминали похапцем їжу, запиваючи це чорною, міцною кавою – найліпший друг перед екзаменом для тих, хто провів безсонну ніч. Чимдужче діставшись до холоднику, я мав намір створити собі канапки з сиром та ковбасою. Але, відкривши дверцята, обклеєні назвами модних гуртів та короткими, смішними фразами, мене спіткало розчарування таких масштабів, що можна було крушити навколо себе усі оточуючі предмети. Ковбаса зникла. Цього слід було очікувати, якщо живеш у гуртожитку. Час від часу, у нас з’являються «щури», котрі тихенько беруть чужу їжу, бо у самих не лежить душа щось готувати.

Вилаявшись у голос – це звичайна справа рано вранці, – я захватив кусок хліба, масло (не задумуючись, кому це належить), чашку з кавою і попрямував у кімнату. Максим збирався в університет, одягнувши охайний, сірий костюм.

– Максе, куди це ти зібрався у такому вигляді? Невже одружуєшся? – пожартував я.

– Звичайно. Скоро весілля, інакше Ангеліна Петрівна завалить мене на екзамені.

– Сподіваюся, в тебе повний бойовий комплект?

Я мав на увазі, цілу купу шпаргалок, які він ховав у декількох кишенях піджака.

– Кількох відповідей не вистачає. Дівчата обіцяли принести шпори.

– Ні пуха, ні пера! – побажали ми вдачі товаришу.

– До біса! – вигукнув Максим і вийшов з кімнати.

Ми з Гавром допивали каву та доїдали останні канапки.


5


Екзамен мав відбутися о дев’ятій ранку на третьому поверсі університету. Відверто кажучи, я трохи спізнювався. Тролейбус, у який мені довелося сісти повз повільно наче равлик, зупиняючись біля кожного світлофору та на кожній зупинці. Можна було скористатися маршрутками, але у годину пік вони вже були вщент забиті так, що у вікнах стирчали лише п’яті точки людей. Тому, моя поїздка була повільною, а якщо ще додати, що я пізно вийшов з гуртожитку, то у сумі маємо моє невелике