Оповіді визволителя [Віктор Суворов] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Віктор Суворов Оповіді визволителя

«Оповіді визволителя» — про те, як був я курсантом, як сидів на гауптвахті, як чистив генеральські сортири, як став офіцером, як звільняв братську країну, яка норовила з вірного шляху звернути.

(Віктор Суворов)

Рідкісної справжності картина життя і побуту радянської вояччини.

Видавництво YMCA-Press

Суворов народжений письменником, він напише багато хороших книг, сьогодні він представляє нам свій перший шедевр.

Газета Times про перше видання книги Віктора Суворова «Визволителі[1]» (Великобританія, 1981 г.)

Прийде час, і манеру Суворова будуть копіювати, йому будуть наслідувати. Ця перспектива не повинна його бентежити — він неповторний.

Віктор Некрасов (Париж, 1982 г.)

Ми мали щастя багато років спостерігати Радянську Армію зблизька, ми багато про неї знали, багато про що здогадувалися. Книга Суворова «Визволителі», здавалося б, не відкриває нічого нового. І все-таки — як цікаво!

Gazeta Wyborcza (Польща)

Він [Віктор Суворов — Прим. ред.] описав Радянську Армію скупими мазками майстра.

Газета «Rzeczpospolita» (Польща)

Викладачі побоювалися його [Віктора Суворова — Прим. ред.] каверзних питань... Особисто я, читаючи книгу «Визволитель[2]», був вражений, з якою точністю автор зобразив київську гарнізонну гауптвахту. Ніде правди діти, самому мені довелося там відсидіти в цілому п’ятдесят з гаком діб.


Полковник Валерій Симонов, колишній начальник розвідки 8-ї гвардійської армії, однокашник Віктора Суворова по Київському вищому загальновійськовому командному училищу.

(Газета «Московская правда». 31 липня 1994 г)

Ніхто раніше не говорив про Радянській Армії з такою відвертістю, відкидаючи будь-яку цензуру, зовнішню і внутрішню.

Вікторія Шохіна

Передмова до першого видання російською[3] мовою

Ленін був ворогом. Та не простим ворогом, а підлим, підступним, глибоко законспірованим вражиною. Звернемо увагу на ленінське оточення, на тих пройдисвітів, з ким майбутній вождь світового пролетаріату пив пиво по женевських шинках та лондонських пабах, з ким дружбу водив, з ким в куренях вештався, з ким здійснив державний переворот і захопив владу.

У жовтні 1918 року, напередодні першої річниці державного перевороту, масовим тиражем була видана поштова листівка з портретами дванадцяти головних вождів РРФСР — такий собі парадний іконостас[4]: Ленін у центрі, одинадцять апостолів навколо.

Ось ким згодом виявилися ленінські поплічники.

Свердлов — підписав постанову про червоний терор, тобто про масове винищення всіх неугодних. Убитий (не виключено, що за наказом своїх найближчих соратників).

Троцький — вигнаний з Політбюро і ЦК ВКП (б), виключений з партії, витурений з країни і позбавлений громадянства, звинувачений в організації вбивств, тероризмі, шпигунстві, пособництві фашистам, шкідництві. Смертельно поранений агентом НКВС.

Зинов’єв — як випливає з вироку радянського суду, найсправедливішого суду в світі, «організував терористичний центр для скоєння вбивств керівників комуністичної партії та уряду СРСР, підготував і здійснив злочинне вбивство Кірова». Ясно, що ворог такого калібру був засуджений і розстріляний.

Каменєв — разом з Зинов’євим «організував терористичний центр для скоєння вбивств вождів пролетаріату». Засуджений і розстріляний.

Риков — звинувачений у зраді Батьківщині, шпигунстві, скоєнні диверсій, тероризмі і шкідництві. Засуджений і розстріляний.

Бухарін. На судовому процесі Генеральний прокурор СРСР охарактеризував його так: «Шпигун і вбивця, орудує філософією, мовби товченим склом, щоб запорошити своїй жертві очі перед тим, як розтрощити їй голову розбійницьким кастетом». Засуджений і розстріляний.

Радек, як випливає з вироку, «вступав у зносини з іноземними державами з метою організації спільної боротьби проти Радянського Союзу, систематично займався шпигунством і шкідництвом». Отримав тюремний термін і був убитий кримінальниками в тюрмі (за наказом з Кремля).

Криленко — звинувачений у шкідництві і тероризмі, засуджений і розстріляний.

Покровський — помер своєю смертю, однак згодом з’ясувалося, що «школа Покровського[5]» була «базою шкідників, шпигунів і терористів, що спритно маскувалися за допомогою шкідливих антиленінських історичних концепцій».

Луначарський —