Безхатний [Олександер Луговий] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ОЛЕКСАНДЕР ЛУГОВИЙ











БЕЗХАТНИЙ (Діти Степу)












ціна два доляри


ОЛЕКСАНДЕР ЛУГОВИЙ








БЕЗХАТНИЙ (Діти Степу)



ПОВIСТЬ З ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ В КАНАДІ у двох частинах



(Нагороджена на Літературному Конкурсі Українського Народного Союзу, Зл. Держ., у квітні 1945 року).


Права автора застережені.



1946



ЦІНА 2 ДОЛЯРИ.


Друком: ALBERTA PRINTING CO. 10345 - 96th Street, Edmonton, Alberta, Canada.




BEZKHATNУ

(Children of the Prairie)




THE NOVEL FROM UKRAINIAN LIFE IN CANADA

— in two parts —




By ALEXANDER LUHOVY,

(Alexander Wm. Ovrutsky-Shwabe).





Copyright by Author





Prize Winner in the Literary Contest of the Ukrainian

National Association, U. S. A., April, 1945.








1946








Printed by Alberta Printing Co.

Edmonton, Alberta, Canada


Прольог.


Ревуть, гудуть північні вітри. Замогильними голосами завивають по коминах бідацьких хат і багацьких палат, борикаються, скриплять верхами старезних осин, гайками хвої й ялини, ламнуть і трощать обледеніле гілля, метуть і курять білими хмарами снігу. Стародавними відьмами з Лисої Гори пролітають тисячі миль, рвуть скрізь сніжний покров завмершої землі, де ще недавно так золотим морем хвилювалися неоглядні простори жовтозолотистої пшениці... І скрізь наводять жах і порожнечу смерти на все живуче під небом: зимового доглядача північних канадійських лісів — вовка-сірому, його близького родича, кайота, запізненого бурлаку-медведя, швидконогих серн, рогатих "кусів" і оленів Й самого пана природи, власника канадійських степів — людину... Всіх заганяє у захістний куток. Тільки й там не дає спокою...

— Ву-у-ууу!... У-у-у!... Ш-ш-ш-ш... У-у-у... — гуде несамовитий пекельний концерт від Скалистих Гір далекої Альберти до лісів і озер Онтерія, від Ледового океану до сорок девятого рівнобіжника, кордону. Та й на кордоні не спинює його ніяка сила. Вільно й могутно, без віз і паспортів летять вітри на південь, скрізь розсівають страх і бажання заховатись, хочби в землю закопатись, щоб тих несамовитих згуків не чути...

— У-у-у... Гу-у-у!... — завиває вітер. Могутний і вільний викликає все живе на двобій, силою з ним помірятись. І ніщо на світі не може йому протистати... Гордий і сильний блискавично летить далі, жене білі сніжні обривки хмарок і, наче здивований притихає...

В жахливу какафонію півночи вривається тиха, ледви вловима музика. Хтось невидний грає. І спів струн то стихає до ніжних згуків співу матері над ліжком засипляючої дитини, то зривається могутними акордами, лунає віддаленими громами, то знов стихає до плачу сироти над матірною могилою. Змагається з ревом вітрів, то знесилений піддається...

Вітри устають. Наче тишком приглядаються, — де сховався той відважний влізливець, що своїми нужденними співами посмів змагатися з ними, володарями півночи? Вглядаються і нічого не бачать крім занесеної снігом ліпянки-хатини під лісом. Нужденною мізерною купкою виглядає вона на тлі неоглядного сніжного степу. Тільки світло з невеликих віконець вказує, що власне там, у цій мізерній хатині причаїлося те щось живе і розумне, що не завагалося ставати на змаг з вітрами півночи. Поза хатиною ніяких слідів життя, — скрізь біліє сніжна рівнина...

Вітри розлючуються. Задули, заревли з новою силою. Намоглися зруйнувати хатину пристановище влізливця, поховати його під зламками, бодай зжахнути своїм ревом, заставити замовкнути... Задули, загули величними тонами перемоги... Заслухався музика... Забігали пальці по струнах і струни видали голоси вітрів, такіж величні і такіж переможні... Какафонія вітрів злилася з симфонією музики, витворилася страшна, велична й чарівна мельодія... Такої музики світ не почує і її не зрозуміє...

Вітри затихли. Відчули себе переможеними. Та в тім, десь здалеку, ледви чутно долетіло до хатини благання помочи у двох мовах:

— Гелп!... гелп!... Рятуйте!...

На крики насторожив вуха великий рудий пес. Зайшовся голосним гавкотом, кинувся до дверей. Його господар прислухався, чи не причулося йому? Крик повторився.

— Якась нещаслива душа швендається такої негоди. Рудьку! — заговорив господар, так, начеб пес розумів його. Був це років може двацять трьох молодик. На голові топирщилася давно нестрижена буйна темно-русява чуприна. Трохи ясніша щотина неголених вусів і борідки при світлі лямпи відблискувала темним мусянжем. Нахмарене обличча перекроєне глибокими поперечними морщинами поміж очима. Розмірний з ледви помітною горбинкою ніс, маленький рот з наче припухлими діточими губами. Чистотою й невинністю маленької дитини світилися блакитні очи, осяяні думкою, хоча й сумні. Малі, як на мужчину руки, з тонкими