Обитель героїв [Генрі Лайон Олді] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (197) »
LIBER І КОНРАД ФОН ШМУЦ, ОБЕР-КВІЗИТОР ВСЕВИДЮЩОГО ПРИКАЗУ
CAPUT І «А В ЦЬОМУ ГОТЕЛІ З ПІДЛОГИ ДО СТЕЛІ — ВЕСЬ ШЛЯХ ВІД ЗЕМЛІ ДО НЕБЕС…»[1]
— Дозвольте вашу ручку! Вашу дорогоцінну! Сюди, сюди, на подушечку… — Тримайте. Пальці розпарилися? — Дивовижні пальчики! Чудові! Як нігтик робимо? Лопаткою, списиком? — «Гусячим яєчком». Кутикулу не видаляти, зсунути кипарисовим шпателем. І край нігтя по обідку — білим лаком. — О, ваш смак, як завжди, бездоганний! Основний лак — «Палевий перл»? — Ні, «Перлистий іній». — Чудово! Почнемо, почнемо… Поки досвідчений цирульник-нігтяр займався його пальцями, барон Конрад фон Шмуц уважно, не сказати б прискіпливо стежив за другим цирульником — стригунцем, що обслуговував службову перуку барона. Майстер скінчив завивати буклі, легко закріпив косу на золотому дроті й зараз, вправно орудуючи шпильками та обручем, надавав перуці форми. Поруч чекали своєї черги пудрениця, помада для волосся, зварена з ведмежого жиру з геліотропом, та срібна брошка — самка грифона розпростерла крила над гніздовищем. Суворий погляд барона потеплішав і пом’якшав. Цирульня «Іридхар Чиллал», заснована однойменним куафером, втікачем із Лa-Ланга, засудженим на батьківщині до зміїної ями довічно за спотворення вигляду царствуючої особи, славилася на всю Реттію. Працювали тут віртуози, здебільшого нелегали. Хазяїн, вихований у східній суворості, регулярно нагадував працівникам про принади зміїних ям і вічну правоту клієнтів, тож скаржитися не доводилося. А яка тут водилася огіркова олія! А яких п’явок ставили до скронь і на зап’ястки! Думка про п’явок дивовижним чином нагадала баронові про призначену на сьогодні дуель із зухвалим корнетиком Лефевром, названим сином полку кінних пращників. Шмаркач, молоко на губах, ріденькі вусики, а туди ж! Уголос, в офіцерських зборах, розмірковувати про переваги та недоліки працівників Всевидющого Приказу, применшуючи перші й без міри перебільшуючи другі… Нахаба зволив зневажливо відгукнутися про розкриття «Справи мокрого виродка», за яку Конрад, обер-квізитор огульно знеславлюваного Приказу, одержав перший ранг і подяку від прокуратора Вільгельма Цимбала. Мовляв, буйного маніяка, спійманого на гарячому, при вчиненні опору, зарубає кожен бовдур! А якщо ти не бовдур, як більшість Всевидющих, то будь ласкав узяти живцем і кинути до буцегарні! Рубати ми всі вміємо… І корнет багатозначно опустив долоню на ефес шаблі. «Хлопче! — сказав йому барон, не звертаючи уваги на шум зборів, які почасти поділяли сміховинні погляди шмаркача. Падіння моралі давно не дивувало Конрада фон Шмуца. — Коли наступного разу я братиму маніяка, я неодмінно звернуся до вас за порадою. Оскільки сам у теорії не мастак, бо віддаю перевагу сухій практиці. А от вам, як і вашим товаришам по службі, котрих минулої осені неабияк відколошматили ятричанські кожум’яки, я б рекомендував якомога рідше розмірковувати про чиюсь компетентність…» Шкода, наступні пасажі, справжні перли красномовства, так і не пролунали. Корнет збуряковів, пожбурив у голову барона кухоль із грогом, промахнувся й довів справу до дуелі. А оскільки нанесення тілесних ушкоджень працівникам Всевидющого Приказу каралося стратою через заморожування, баронові довелося відіслати посланця до спецарсеналу — замовити «секундантів». Шаблі-торохтілки, єдина зброя, з якою квізиторам усіх рангів дозволялося виходити на поєдинки честі, без попереднього замовлення на руки не видавалися. «Завтра ввечері, хлопче, — тоном, здатним заморозити вискочку без суду та слідства, кинув обер-квізитор. — У час Бабака, коли сонце сідає; біля обителі Веселих Братів. І прошу не спізнюватися, я вам не дівка на виданні…» Корнет чекати до завтрашнього вечора не хотів, але його, зв’язавши й кинувши в куток, умовили розумніші товариші по службі. Навряд чи родині Лефевра було б приємно зберігати в родовому склепі крижану статую хлопчиська, щодня стежачи, щоб не розтанула… — До вас кур’єр, ваша світлосте! Голос цирульника вивів Конрада із задуми. Є народна прикмета: кур’єр у вихідний — чекай неприємностей. А народ, він даремно не скаже. — Депеша? Усне послання? — допитувався барон з очевидним роздратуванням. — Депеша, ваша світлосте. — Нехай увійде й зачитає. — Вголос? — Звісно, вголос. — А якщо там службові таємниці? — нігтяр розхвилювався й навіть зробив баронові трішки боляче, смикнувши шпателем. На щастя, шпатель не зачепив службового стигмата, виколотого в улоговинці між великим і вказівним пальцями правої руки- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (197) »
Последние комментарии
2 часов 24 минут назад
2 часов 24 минут назад
2 часов 33 минут назад
2 часов 41 минут назад
3 часов 39 минут назад
3 часов 57 минут назад