Котляревский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Петро Степанович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий діяч. Генерал від інфантерії (1826).
З родини священика.
Народився 12 (23) червня 1782 р. в с. Ольховатці Куп’янського повіту Харківської губернії
Російської імперії (нині – Єнакієвський район Донецької області України).
Помер 21 жовтня (2 листопада ) 1852 р. в маєтку Доброму Прихистку поблизу м. Феодосія
Таврійської губернії Російської імперії (нині – АРК України). Похований у власному саду.
Навчався в Харківському духовному колегіумі, виховувався в Моздоцькому піхотному полку.
Служив сержантом (1793-1799), підпоручиком (1799) Моздоцького піхотного полку, ад’ютантом
командира 17-го єгерського полку (1799-1801), командиром роти 17-го єгерського полку (1801-1808), командиром спеціальних загонів (1808; 1809-1813), командиром Грузинського
гренадерського полку (1806-1809).
Кавалер орденів св. Івана Єрусалимського (1800), св. Ганни 3-го ступеня (1804), св. Володимира 4-
го ступеня з бантом (1804), св. Георгія 4-го класу (1810), св. Ганни 1-го ступеня (1811), св. Георгія
3-го (1812) і 2-го класів (1813).
Удостоєний золотої шпаги з написом «За хоробрість» (1810).
Отримав перемоги у битвах при Ганжі (1804), Мігрі (1806), Ахалкалакі (1811), Асландузі (1812), Ленкорані (1813).
Фактично саме військовий геній нашого земляка забезпечив переможний фінал затяжної
російсько-персидської війни 1804-1813 рр., в результаті чого Персія погодилася на підписання
Гюлістанського договору, визнавши приєднання до Росії Карабахського, Гянджинського, Щекінського, Ширванського, Дербентського, Кубинського, Бакинського і частини Талишського
ханств і відмовившись від всяких домагань на Дагестан, Мінгрелію, Імеретію і Абхазію.
Зароки служби зазнав п’ятьох тяжких поранень.
У відставці носив печатку, на якій був зображений скелет при шаблі і з орденами на голих ребрах.
Що стосується особистого життя, то К. через рік після одруження втратив дружину (померла під
час пологів) і більше вже не одружився.
Князь М. С. Воронцов ще за життя поставив йому пам’ятник в Ганжі.
Портрет нашого земляка намалював І. Айвазовський. Він же зібрав за підпискою 3000 рублів, до
яких додав своїх 8000 рублів, і на них увічнив пам’ять нашого земляка, заклавши мавзолей-
каплицю (1870).
К. став героєм книг В. Сологуба «Біографія генерала Котляревського», Д. Ватейшвілі «Генерал П.
С. Котляревський: нарис життя і бойової діяльності», В. Пікуля «Генерал, схожий на метеора», донеччанина В. Стьопкіна «Кавказький Суворов».
Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Лазарєв, М. Воронцов, Г. Лисаневич, І. Айвазовський, О.
Шультен, І. Паскевич та ін.
***
СОЛДАТИ-ПОКРОВИТЕЛІ
, з професійного кредо П. Котляревського
Мої покровителі – це солдати, якими я мав честь командувати, і лише їм я зобов’язаний своєю
кар’єрою.
ВІДСТУПУ НЕ БУДЕ, з бойового наказу П. Котляревського від 31 грудня 1812 р.
Виснаживши всі засоби примусити ворога до здачі фортеці, знайшовши його до того ж
непохитним, не залишається більше ніякого способу підкорити фортецю цю зброї російській, як
лише силою штурму. Наважуючись приступити до цього останнього засобу, даю знати про те
військам і вважаю потрібним попередити всіх офіцерів і солдатів, що відступу не буде.
Ми маємо або узяти фортецю, або померти: за тим ми сюди прислані.
...Наказую всім перше: слухняність; друге: пам’ятати, що чим швидше йдеш на штурм і чим хутчій
лізеш на сходи, тим менші втрати при взятті фортеці; досвідчені солдати це знають, а недосвідчені
повірять; третє: не кидатися на здобич під загрозою страти...
ВЛАСНОЮ КРОВ’Ю, з рапорту П. Котляревського М. Ртищеву в січні 1813 р.
Я сам тричі поранений, і дякую Господу, що благословив позначити успіх справи цієї власною
моєю кров’ю. Сподіваюся, що цей ж самий успіх полегшить мої страждання.
ВИМАГАВ НАСТУПАЛЬНИХ ДІЙ, з книги В. Потто «Кавказька війна»
Одночасно з утихомиренням внутрішньої смути в Грузії велася і персидська війна, яка віщувала
серйозні небезпеки. На щастя, на персидському кордоні стояв загін хоч і нечисленний, ...але під
командуванням такого вождя, як Котляревський.
Ртищев, котрий прагнув усіма заходами уникнути кривавих зіткнень, пропонував персам укласти
перемир’я і для прискорення переговорів сам прибув на кордон. Однак тут його чекала низка
розчарувань; у міру того, як він
Последние комментарии
1 день 22 часов назад
1 день 22 часов назад
1 день 22 часов назад
1 день 22 часов назад
2 дней 1 час назад
2 дней 1 час назад