Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648-1721 рр. [Тарас Васильович Чухліб] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Тарас Чухліб

КОЗАКИ і МОНАРХИ
Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр.

Передмова


У 2003 році за щирого сприяння Наукового товариства ім. Шевченка в Америці та благодійної допомоги Фонду Наталії Даниленко побачила світ моя наукова монографія «Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648–1714 рр.». На жаль, вона мала не досить великий наклад, а тому невдовзі виникла потреба у її перевиданні та більшому поширенні не лише у вузькому колі наукової інтелігенції, але й серед тих, хто всерйоз цікавиться історією нашої країни та її міжнародних відносин.

З огляду на ці обставини, друге видання книги, що з’явилося у 2005 р. завдяки добрій ініціативі видавництва «Арістей» та особисто його директора пана Юрія Винниченка, було значно доопрацьованим. У ньому, наприклад, можна ознайомитися з новими розділами, які висвітлюють діяльність Українського гетьманату в світлі взаємовідносин з іншими державами Центральної та Східної Європи. Доповнені й сторінки, що розкривають мотиваційний механізм почергового, а інколи — одночасного прийняття (з першого погляду, несподіваних та малозрозумілих) рішень, у результаті чого українські гетьмани другої половини XVII — початку XVIII століть були змушені визнавати над собою зверхність монархів сусідніх країн — царів, королів, султанів та ханів.

Однак час неухильно плине, вітчизняна історична наука стрімко розвивається: відбувається пошук і накопичення маловідомих до цього часу архівних джерел, продукуються оригінальні історіософські ідеї, висвітлюються різні макро- та мікроісторичні проблеми, з’являються чергові грунтовні дослідження нашої минувшини. Тому пропонуємо на суд громадськості нову версію книги з трохи зміненою назвою та доповненням за рахунок вивчення міжнародної ситуації під час Північної війни 1700–1721 рр., а також зовнішньої політики гетьманських урядів Івана Мазепи та Пилипа Орлика.

Сподіваємося, що після ознайомлення з третьою редакцією цього наукового видання зацікавлений читач зможе для себе віднайти певні відповіді не лише на окремі інтригуючі питання міжнародного утвердження Української козацької держави у добу Раннього Модерну, але й проникнеться ще більшим усвідомленням надскладних проблем входження новітньої України до світового співтовариства. Адже, як відомо, історія має цікаву й досить несподівану властивість повторюватися...


Жовтень, 2009 р.



Від автора


Одного разу в старовинній бібліотеці мальовничого і неповторного Львова довелося натрапити на одну із книг відомого польського історика початку XX ст. Людвіка Кубалі. Грунтовне знання ним революційної доби Хмельниччини, що базувалося на опрацюванні багатющого джерельного матеріалу, підштовхнуло до ознайомлення із значним доробком цього непересічного вченого. Але справжній «науковий шок» викликало цитування автором влучного висловлювання одного з провідних урядовців Речі Посполитої 50-х — 60-х років XVII ст. Анджея Потоцького. Той, оцінюючи дипломатію гетьманського уряду Івана Виговського, в листі до польського короля Яна II Казимира зазначав, що бунтівливі українці не хочуть бути «...ні під Вашою Королівською Милістю, а ні під царем (московським. — Т. Ч.); сподіваються вони цього досягнути, обманюючи і лякаючи Вашу Королівську Милість царем, а царя Вашою Королівською Милістю»[1].1 Саме ці слова річпосполитського політика та інтелектуала й стали поштовхом до довгих роздумів над сутністю взаємовідносин гетьманів (як самопроголошених володарів нової України) і тогочасних європейських та азійських монархів — австрійських імператорів і турецьких султанів, польських і шведських королів, московських царів і кримських ханів, та, зрештою, спричинили до написання цієї книги.

На кого орієнтуватися, в якому напрямі рухатися — на Захід чи Схід, а, можливо, йти своїм шляхом? Це питання, на нашу думку, є чи не найголовнішим із тих, які кожного дня мають задавати собі більшість свідомих своєї ролі представників сучасного українського політикуму. Однак, як кажуть, все нове є добре забутим старим. Подібна проблема хвилювала і провідників протонаціональної держави з такою незвичною і войовничою назвою «Військо Запорозьке» більш ніж три століття тому — в другій половині XVII — на початку XVIII ст. Адже усвідомлення місця і ролі Українського гетьманату (а саме таку історіографічну назву[2] пропонуємо вживати щодо Козацької держави названого вище періоду насамперед для того, щоб відрізняти її від Війська Запорозького кінця XVI — першої половини XVII ст.) в його взаємовідносинах з сусідніми країнами Європи дає можливість осмислити не лише події далекої історії, але й сьогоденні проблеми становлення Української держави як складової частини світової цивілізації.

Метою нашого