Термiнатор-3 [Радій Радутний] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Радутний РадійТермiнатор-3

Фільм скінчився - згасли очі розчавленого пресом робота-вбивці, засланого з майбутнього століття: зашито до чорного мішка Джона Різа рятівника Сари Коннор - матері майбутнього вождя всього людства в боротьбі проти роботів; сфотографовано Сару в автомобілі - ця фотокартка через півстоліття й потрапить до Різа - спалахнуло світло й потік людей, серед якого переважали підлітки та закохані парочки, ринув через вузький вихід до виходу.

А надворі був вечір, парк глоушив гамір великого міста, ліхтарі не горіли й лише зорі лукаво проглядали через суцільгне сплетіння листя над головою.

- Як тобі фільм? - запитав хлопець. - Сподобався?

Замість відповіді дівчина ще міцніше притулилася до нього.

- Сподобався, - сказала вона по паузі. - Але...

- Що?

- Але занадто страшний. Стільки крові...

- Гм... - посмізнувся іі супутник. - Чим страшніше - тим цікавіше. Хіба не так?

- І завжди так? - лукаво запитала дівчина.

- Тобто?

- А з дівчатами теж так? Чим страшніша - тим цікавіша? Ну в тебе й смак!

- Все правильно! - відповів хлопець шпичкою на шпичку. - Ось, наприклад, оця особа, що вчепилася мені в руку...

- А, так?.. - удавано пирхнула "особа". - Ну, по перше, я не така вже й страшна - сам годину тому казав, що гарна. А, по-друге, ще невідомо, хто за кого вчепився! Ось!

Вона зі сміхом випорснула з-під руки хлопця, що цілком мирно влаштувалась на іі таліі й, раз по раз оглядаючись, побігла вперед, сподіваючись, що хлопець іі наздожене.

Але той, очевидно, знав кращий спосіб.

- А там попереду болото! - гукнув він навздогін. - Й гадюки водяться!

До найближчого болітця було не менше трьох кілометрів, до найближчоі гадюки й того більше, але дівчина зреагувала правильно - вдавано вереснувши, кинулась на шию супутника.

- Ой, страшно!

- А мені, думаеш, не страшно? - у тон ій відповів хлопець, вправно іі підхоплюючи. - Може кинути оцей вантаж та й утекти?

- Ось я тобі кину! - насварилась тоненьким пальчиком дівчина. - Сам налякав - сам й неси.

Хлопець клацнув зубами, пальчик миттю сховався.

- А, то ти ще й кусаешся? Ну все, не злізу до самого дому. Донесеш?

- А куди я дінусь? - засміявся хлопець. - Не кидати ж, справді, таку гарненьку штучку посеред парку. Вкрадуть же миттю!

Алея була темна, довга й пуста, тизо шелестіло листя, десь неподалік вже починали нічний концерт цвіркуни та цикади, а біля потемнілой від часу вкопаноі в землю лавочки вилізла й рипіли на все горло здоровенна ропуха.

- Ти не втомився? - дівчина погладила свого носія по жорсткому волоссі. - Давай посидимо.

Хлопець сів, дівчина опинилися в нього на колінах.

- У-у-у, навіть не захекався! - протягла вона. - Навіть серце як билось, так і б'еться!

Іі супутник лише посміхнувся.

- Ти сам як той Термінатор! - прошепотіла дівчина, обіймаючи його плечі. - Мабуть, і справді, доніс би до самого дому. А...

Що вона хотіла сказати далі - так і залишилось невідомим, оскільки...

А втім, чи треба пояснювати, яким чином можна на півслові затулити вуста дівчині, що сидить на колінах, та ще й так, щоб вона залишилась задоволеною? Кому як, а мені відомий лише один засіб.

- Ні, ні, не треба далі!.. - зашепотіла вона, коли одночасно з черговим поцілунком відчула чиюсь руку під сорочкою.

Рука зупинилась.

- Не одбражайся, - додала дівчина. - Просто ми ще так мало знайомі... Краще розкажи щось цікаве.

- Що ж тобі розказати? - посміхнувся іі супутник. - Хочеш взнати, що діялось з Сарою Коннор далі?

- Далі? - здивувалась дівчина. - А хіба це ще не все?

- Ну що ти! Все тільки почнаеться. Ось послухай.

...Після першоі невдачі машини - ті самі машини, що захопили владу над світом - опинились пеpед загpозою повного знищення. Люди під проводом Джона Коннора, того самого Джона Коннора мати якого не пощастило знищити роботам, захопили майже всі стратегічні позициіі, бази, енергостанціі та заводи. Роботів залишилось мало, дуже мало.

І тоді назад, в минуле, юуло заслано ще одного вбивцю. Цей кіборг складався з рідкого металу, він був здатен прийняти яку завгодно форму, міг імітувати будь-яку людину чи річ, міг розтектись шаром в одну молекулу по підлозі й пройти крізь густі грати. Він мусив будь-якими засобами, навіть ціною своеі загибелі знищити в зародку загрозу - знищи Джона Коннора.

Але Коннор - на той час він був практично головнокомандуючим всіма збройними силами людей - передбачивши це, послав у минуле іншого кіборга захисника...

Він розповідав дівчині про сутичку двох досконалих творінь машинного розуму, про відчайдушну спробу Сари Коннор змінити майбуте, вбивши майбутнього творця новоі кібернетичноі технологіі, про дивовижну здатність рідкометалічного робота відновлюватись після автоматноі черги, ріки напалмового полум'я та крижаноі купелі з рідкого азоту.

- Але, - оповідач трохи презирливо пирхнув. - Жанр є жанр, і кінець мае бути щасливим. Новий термінатор загинув - загинув, розплавився і розчинився в розпеченій пащі ливарноі печі...

Й туди ж відправили й робота-захисника - він теж являв