Можно сказать, прочёл всего Мусанифа.
Можно сказать - понравилось.
Вот конкретно про бегемотов, и там всякая другая юморня и понравилась, и не понравилась. Пишет чел просто замечательно.
Явно не Белянин, который, как по мне, писать вообще не умеет.
Рекомендую к прочтению всё.. Чел создал свою собственную Вселенную, и довольно неплохо в ней ориентируется.
Общая оценка... Всё таки - пять.
Цитата: "А марганец при горении выделяет кислород". Афтырь, ты в каком подземном переходе аттестат покупал? В школе преподают предмет под названием - химия. Иди учи двоечник.
Стоит внимания. Есть новизна и сюжет. Есть и ляпы. Ну например трудно потерять арбалет, еще трудней не пойти его поискать, тем более, что он весьма дорогой и удобный. Я слабо представляю, что четверо охотников уходят на охоту без дистанционного оружия и лишь по надобности его берут, тем более, что есть повозка и лошади. Слабо представляю, что охотники за своей жертвой и подранками бегаю с мечами. Имея 4 арбалета и видя волколака автор
подробнее ...
рассказывает нам как его они рассматривают и как он готовится к нападению, дожидаясь атаки. Лишь ГГ успевает нажать на спуск в догон и забыв о перезарядке несётся безоружный за целью, видимо высказать своё устное фи за грубое подталкивание. Ну и как всегда охотники на монстров не имеют элементарной защиты от таких нападений - рогатины и предпочитают служить "кеглями" и летать не имея крыльев. Стандарт вооружения для таких писателей - меч, взяв авторит - ведьмака А. Сапковского. Только у него ведьмаки были уже биомутантами и обучались с детства, имели невероятную реакцию, гибкость, скорость и кучу химии от отравлений и заживление ран от ближнего контакта с чудовищами. Наши простые предки справлялись копьями,луками, собаками, ядом и ловушками. Диванные писатели пишут глупые книги и ссылаясь друг на друга. Да нормальные охотники в лес без хороших как минимум двух обученных собак держать зверя на одном месте на хищника не пойдут, иначе сами станут дичью. Я действительно умных произведений, где хоть чему то можно научиться из реального опыта давно не читал. На фоне прочих авторов оценку ставлю - хорошо и рекомендую представлять в уме более реальные ситуации и не резать монстров ножичком, а сразу колоть зубочисткой.
геть, не збагачений знаннями, а панічно втікаючи.
Чи справді міг він щось форсувати, силоміць удертись у замкнені приміщення, в залізні периметри одноокої метрополії за стіною димів? Адже в такому чужому для людини оточенні він довідається тим менше, чим раптовіше вдарить, неспроможний одрізнити те, що відкриє, од того, що знищить.
Дощ не переставав, хмари сідали, огортаючи вершечок остова «Гермеса». Темпе вийняв із касети в контейнері біосенсор, прилад, такий чутливий, що за п’ятсот метрів реагував на тканинну зміну нічного метелика. Стрілка безперервно тремтіла над нулем, підтверджуючи, що так само, як на Землі, життя тут існує скрізь, але бактерії чи пилок рослин не могли стати ниткою Аріадни.
Зійшовши на трап, Темпе максимально висунув дуло і спрямував його на південні дими, на повиті ними розлогі забудови величезної метрополії. Індикатор і далі слабенько тремтів на нулі. Темпе якомога збільшив фокусну відстань. Дим, хоч і металевий, не міг становити для нього перешкоди, так само як і мури, але хоч він повів біометром уздовж обрію, стрілка й не ворухнулася. Мертве залізне місто?
У це так важко було повірити, що він мимохіть похитав апаратом, наче годинником, який раптом зупинився. Тільки коли, розвертаючись, спрямував дуло на небосяжну сіть, яка проступила крізь дощ, стрілка здригнулася й ривками застрибала в різні боки.
Темпе бігцем повернувся до всюдихода, поставив контейнер під опорою, закріпив біосенсор у двоцентровий тримач біля керма й поїхав до підніжжя розвішаної на щоглах сіті.
Дощ лив як з відра. Вода хлюпала з-під коліс, заливала віконце шолома, засліплювала, тож доводилося весь час позирати на біосенсор, стрілка якого робила швидкі стрибки. Судячи з лічильника, він проїхав чотири милі й тепер наближався до граничної зони розвідки. Однак не зважив на це й ще збільшив швидкість. Якби не застережливе червоне блимання на панелі приладів, він з’їхав би всюдиходом у глибокий рів, який здалеку скидався на чорну смугу злітного поля. Різко зупинений всюдихід занесло, він іще кілька метрів ковзав боком на заблокованих колесах і нарешті застиг біля краю потрісканих плит.
Темпе вийшов, Щоб оглянути перепону. Туман не дозволяв точно визначити відстань і створював враження глибини — залита бетоном рівнина обривалася рваними краями під глинястим скосом рову. Рів виявився неоднакової ширини, але його ніде не можна було подолати по дюралевій драбинці — мабуть, його недавно проклали з допомогою вибухових зарядів, до того ж поспіхом, про це свідчили брили глини, подекуди так небезпечно навислі, що могли будь-якої хвилини впасти на дно.
Протилежний скіс рову, з кам’яними уламками, увігнаними вибухом у мул, був не дуже стрімкий, над ним крізь туман просвічували вічка небосяжної сіті. Через великі інтервали на тому боці рову видніли колодязі з анкеражем сталевих линв типового натягу, який тримає у вертикальному положенні щогли антен у шарикопідшипниковому кріпленні без консолей. З двох найближчих труб вибухом вирвало анкери разом з противагами.
Ведучи поглядом уздовж безпорадно обвислих тросів, Темпе за кільканадцять метрів помітив, що тіло щогли складається з тонких телескопічних сегментів, вигнутих угорі, мов вудлище під великою рибиною, внаслідок чого ненатягнена сіть обвисла і її найнижчі кабелі мало не торкалися грунту. Скільки можна було добачити крізь туман, схили були вкриті світлішими від глини горбочками — це були або маківки вкопаних у грунт резервуарів з якоюсь рідиною чи газом, або неоднакової висоти кротовини, або зариті до половини панцирі велетенських черепах. А може, шапки гігантських грибів? Чи криївки-землянки?
Дощ і вітер гойдали ниттям ослабленої сіті. Темпе вийняв із всюдихода біосенсор і почав водити його дулом понад горбками. Стрілка раз по раз стрибала в червоний сектор шкали, потім верталася назад — і знову показувала пік, збуджувана метаболізмом не якихось живих мікроорганізмів чи мурах, а мабуть, китів або слонів, немовби вони цілими стадами позагрузали в набряклому водою грунті.
До контрольних ста хвилин залишалося сорок сім. Повернутись до ракети і чекати? Шкода часу, а найгірше те, що він може проґавити щось раптове. В уяві вже почали невиразно вимальовуватись правила гри: квінтяни не нападають, а тільки розставили перепони, щоб він скрутив собі в’язи, якщо так дуже цього хоче. Тож нічого було далі роздумувати.
І Темпе заходився рішуче виймати з контейнера знаряддя, щоб перестрибнути на той бік рову. Надів реактивний літальний апарат, застромив у кишеню саперну лопатку, надів лямки рюкзака, в який засунув біосенсор, і, розуміючи, що така спроба не завдасть берегові ніякої шкоди, застосував спершу ракетницю, яка стріляє териленовим тросом, Вперши її в лівий лікоть і цілячись низько в протилежний укіс, він вистрелив. Трос розмотався зі свистом, і гаки вп’ялись у берег, але коли він потяг трос до себе, розмоклий грунт ураз попустив, Тоді він відкрив клапан і стиснене
Последние комментарии
11 часов 22 минут назад
11 часов 25 минут назад
17 часов 16 минут назад
21 часов 20 минут назад
21 часов 56 минут назад
1 день 18 часов назад