Золотий ключик, або Пригоди Буратіно [Олексій Миколайович Толстой] (fb2) читать постранично, страница - 3

стогнав:

— Ой лишенько, на горе собі я зробив дерев’яного хлопчиська!

Коли вулиця збезлюділа, Буратіно задер носа, огледівся і вистрибом побіг додому.

Розумний Цвіркун дає Буратіно мудру пораду

Прибігши в комірку під сходами, Буратіно гепнувся на підлогу біля ніжки стільця.

— Що б іще таке вигадати?

Не треба забувати, що Буратіно йшов тільки перший день від народження. Думки в нього були ще маленькі-маленькі, куценькі-куценькі, дрібненькі-дрібненькі. В цей час почулося:

— Кррі-крі, кррі-крі, кррікрі…

Буратіно закрутив головою, оглядаючи комірку.

— Гей, хто тут?

— Тут я, кррі-крі…

Буратіно побачив створіння, трохи схоже на таргана, але з головою, немов у коника. Воно сиділо на стіні біля пічки і тихо потріскувало — кррі-крі, а само дивилося опуклими, немовби скляними, райдужними очима та ворушило вусиками.

— Гей, ти хто такий?

— Я — Розумний Цвіркун, — відповіло створіння. — Живу в цій кімнаті понад сто років.

— Тут я господар, забирайся геть.

— Гаразд, я піду, хоча мені сумно залишати кімнату, де я прожив сто років, — відповів Розумний Цвіркун. — Але, перш ніж я піду, послухай корисну пораду.

— Дужжже мені потрібні поради старого цвіркуна.

— Ой Буратіно, Буратіно, — промовив цвіркун, — годі пустувати, слухайся Карло, без діла не тікай з дому і завтра почни ходити до школи. Ось моя порада. Інакше на тебе чекають жахливі небезпеки й страшні пригоди. За твоє життя я не дам і здохлої сухої мухи.

— Ччччому? — запитав Буратіно.

— А ось побачиш — ччччому, — відповів Розумний Цвіркун.

— Ех ти, столітня комаха-бідолаха! — крикнув Буратіно. — Понад усе на світі я люблю страшні пригоди. Завтра вдосвіта втечу з дому — лазити по парканах, дерти пташині гнізда, дражнити хлопчаків, тягати за хвости собак і кішок… Я ще й не таке утну!..

— Шкода мені тебе, шкода, Буратіно, плакатимеш ти гіркими сльозами.

— Ччччому? — знову запитав Буратіно.

— Тому що в тебе дурна дерев’яна голова.

Тоді Буратіно скочив на стілець, із стільця на стіл, ухопив молоток і шпурнув його в голову Розумному Цвіркуну. Старий Розумний Цвіркун тяжко зітхнув, поворушив вусами та й поповз за піч, — назавжди із цієї кімнати.

Буратіно мало не гине через власну легковажність. Тато Карло клеїть йому одяг із кольорового паперу й купує абетку

Після пригоди з Розумним Цвіркуном у комірці під сходами стало зовсім нудно. День тягнувся довго-довго. У животі Буратіно теж було нудненько.

Він заплющив очі й раптом побачив смажену курку на тарілці. Швидко розплющив очі — курка на тарілці зникла.

Він знову заплющив очі — побачив тарілку з манною кашею й малиновим варенням. Розплющив очі — нема тарілки з манною кашею й малиновим варенням. Тоді Буратіно здогадався, що йому страшенно хочеться їсти. Він підбіг до печі й сунув ніс у казанок, що кипів на вогні. Але довгий ніс Буратіно проштрикнув наскрізь казанок, бо, як ми знаємо, і піч, і вогонь, і дим, і казанок намалював бідний Карло на шматині старого полотна.

Буратіно витяг носа й подивився в дірку — за полотном в стіні було щось схоже на невеличкі дверцята, але там усе було так засновано павутинням, що нічого не можна було розібрати. Буратіно пішов нишпорити по всіх кутках, — чи не знайдеться десь шкоринки хліба або курячої кісточки, обгризеної кішкою. Та ба, у бідного Карло нічогісінько не було в запасі на вечерю! Раптом він побачив у кошику зі стружками куряче яйце. Схопив його, поклав на підвіконня і носом — цюк-цюк! — розбив шкаралупу.

Усередині яйця цяпнув голосок:

— Дякую, дерев’яний чоловічку!

З розбитої шкаралупи вилізло курча з пухом замість хвоста і з веселими очима. — До побачення! Мама Курка давно чекає мене на подвір’ї. І курча вистрибнуло у вікно і — тільки його й бачили.

— Ой, ой! — заволав Буратіно. — Їсти хочу!

День нарешті закінчився. У комірці стало сутінно.

Буратіно сидів біля намальованої пічки і від голоду потихеньку гикав. Раптом він побачив — з-під сходів, з-під підлоги, висунулася товста голова. Висунулася, понюхала повітря й вилізла сіра тварина на низьких лапах.

Не поспішаючи, вона пішла до кошика зі стружками, влізла туди, нюхаючи й нишпорячи, — сердито зашаруділа стружками. Мабуть, вона шукала яйце, що його розбив Буратіно.

Потім вона вилізла з кошика й підійшла до Буратіно. Понюхала його, крутячи чорним носом із чотирма довгими волосинками з кожного боку. Від Буратіно їстівним не пахло, — отож сіра тварина пішла мимо, тягнучи за собою довгий тонкий хвіст.

То як же було не схопити її за хвіст!