Талан (скорочено) [Михайло Петрович Старицький] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

ТАЛАН (Скорочено)


Драма в 5 діях і в обмінах

ІЗ ПОБУТУ МАЛОРУСЬКИХ АКТОРІВ (Скорочено)


ДІЙОВІ ЛЮДИ:


Марія Іванівна Лучицька— молода драматична актриса; говорить по-українському чисто, а по-руському де-ве-де помиляється.


Палажка — стара бабуся, її няня; вбирається по-міщанському.


Антон Павлович Квітка — панич з багатої фамілії на Україні.


Олена Миколаївна — його мати, стара вже пані.


Степан Іванович Безродний — середніх літ пан; спочатку антрепренер, а далі помічник режисера.


Юрій Савич Котенко — теж середніх літ драматичний актор; спочатку режисер, а далі антрепренер.


Марко Карпович Жалівницький — середніх літ актор.


Роман Михайлович Лемішка — старий суфлер.


Маринка — дочка його, 17 літ, годованка Лучицької.


Катерина Григорівна Квятковська — молода актриса, теж на перші ролі, більш співочі.


Кир Іванович Гирявий — помічник режисера.


Ганна Михайлівна Кулішевич — молода актриса на ролі молодиць і жвавих баб.


Рябкова, Богданиха - молоді дівчата, хористки.


Романчук — лікар із земських, старий вже, з сивими бачками.


Андрій Віталійович Антипов — редактор газети.


Аврам Семенович Юркович — репортер, молодий хлопець.


Гаша — ключниця при дворі в пані Квітки; придзигльована, молода ще.


Парикмахер, машиніст, робочі, лакей при гостиниці, хористи 1-й і 2-й, молодь, хористки 1-ша і 2-а, хор.


Діється за наших часів . Між 2 і 3 діями проходить півроку, між 8 і 4 — теж півроку, між 4 і 5 — три тижні.


П'єсу написано в 1892—1893 pp.


ДІЯ ТРЕТЯ


Кінець панського парку. Праворуч флігель з верандою, що заросла виноградом. Ближче до передкону з правого боку садові меблі. Посередині квітник. Ліворуч далі йдуть дві доріжки. Просто вглибині паркая з хвірткою, з-за неї видно село. Надвечір. З половини дії насувається хмара.


Ява 3


Лучицька й Квітка.


Лучицька (прибігає весело). Ось, ось і папіроси і сірнички! Ач, як рівнесенько поклала!


Квітка. Слухай, твоя няня всяку міру переступає своїми примхами та привередами. Хоч ти їй скажи, що терплять, терплять, та й перестануть...


Лучицька. Вибач їй, голубе, вона стара, звикла бурчати, а тут ще дратують її, ображають...


Квітка. Вона з усіма свариться і брехні точить.


Л у ч и ц ь к & (лагідно). Брехень вона не любить, а... їй боляче стане... їй можна пробачити... Ну, ну! Я їй сама скажу, тільки не суп брівок, не будемо затьмарювати ясного вечора. Нехай бурі й незгоди там далі, а ми від них сховаємось у нашім захистку... (Лащиться).


Квітка (цілує). Ти все якась екзальтована, тривожна... Нудишся?


Лучицька. Я не за себе тривожуся, ні. Мені тільки й потрібне твоє кохання та віра, що я тобі щастя даю, а решта... Колишнє все мертве! Тут, коло твоїх ніг, лежить моя доля, все моє щастя!


Квітка. Спасибі, голубко, тільки ти брехень не слухай.


Лучицька. Ні, ні! Я тобі вірю, одному тобі! Я певна, що ти маєш і доказ!..


Квітка (спалахнувши). А, ти за шлюб?.. Ти мені очі колеш цією певністю?


Лучицька. Що ти? Ані в думці... Я сама не захотіла.


Квітка. То-то ж! При чім же я? Тобі захотілося цієї комедії... не знаю, для чого.


Лучицька. Любий мій, невже не знаєш? Та тим же, що мені твоя воля, твоє щастя ближче до серця, ніж моє; -я заклялася, що тільки тоді зв'яжу тебе, коли впевнюся, розумієш, упевнюся, що не буду тобі каменем...


Квітка. Така жертва для мене тяжка, а особливо докори. Я думаю, що ти в мені певна, а про матір... її не переробиш. Та, нарешті, пізно й питання ставити: я мушу... і ми перевінчаємося хоч завтра.


Лучицька. Ні, ні! Це зняло б неславу... Бога ради, про це більше ні слова. Я боюсь, щоб і няня не підслухала, не довідалася, що ми її ошукали. Це вразило б її смертельно. Схоронім поки нашу таїну, а прийде час — ми поправимо.


Квітка. Як знаєш, твоя воля... А тільки мені не натякай: це образа моїй честі! (Глянувши на годинника). Ой-ой, одначе пізно! (Встає).


Лучицька. Куди ж ти знову? Цілий день не був...


Квітка. Хочу збігати з собакою в одне місце... Куріп'ята...


Лучицька (гірко). Бачиш, як тобі зі мною скучно... Стій, стій, це не дорікання... а тільки, що ти собі діла не маєш, а без діла нудно жити на світі.


Квітка. Ет, не в тім річ: ти в мені зачепила болючу струну... Правда, нема більшої муки, як почувати в своїх грудях ціле море сили й жадоби мирові