Деревій [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (5) »
www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури
Григір Тютюнник
ДЕРЕВІЙ
Як тільки тихі весняні повені зійдуть з лук та лугових видолинків,
полишивши на молоденькій траві рудий слизькуватий мул, занесений
хтозна-звідки, з яких земель, Данило Коряк, чоловік худий, цибатий,
плоскогрудий, але широкий у кості —сорочка на його плечах
розіп’ ята, мовби кроляча шкурка на граблищі,—лаштується в путь.
Вона йому недалека, на розсадник, що тулиться між річищем Псла та
крутою правобережною горою,—це кілометрів за шість од села.
Споряджатися Данилові приємно, хоча й клопітно, бо треба захопити
не лише ту примусію, що торік брав, а ще й те, що взимку надумав,
без чого минулого літа обходився так-сяк, а цього вже не обійдеться.
Воно в нього всезаписане довгими зимовими вечорами на аркушику
паперу з шкільного зошита —гарненько, в стовпчик, старанно
наслиненим хімічним олівцем —і пронумероване:
«1. Сітки рибальської не п’ять метрів узяти, а два з лишком, бо рів
повужчав то вистачить.
2. Лопаткусаперську в Кошкалди випросить. Вона хоч і стара, та
зручна, бо складається.
3. Сікач у лавці купить або сокирчину, тільки обух щоб не варений
був, а клепаний.
4. Ніж Антипові замовить з ресори, бо лавошні або м’які, або сухі,
ламаються. Торік два поламав.
5. Торбу тютюну Іванового не забути, бо свій сю зиму вимерз,
слабкий, не продирає.
Ну оце й усе начебто. А як надумаю ще щось, то запишу.
6, Егеж, апро деревій забув. Треба взяти снопик, доки молодий
наросте, бо жолудь хоча й пахне, але не так».
90
До деревію у Данилапристрасть мало кому зрозуміла, іте, що він
понад уселюбить деревіївдух, пояснюють одним: змалечку Коряк
чинбарував збатьком, то йзвик, щоб у хаті міцним, колючим, як
нашатир, дубовим настоєм пахло. Сам же Данило каже: «Мені воно
що мочений дуб, що деревій — як ладан, тільки краще, бо аж здоровля
прибуває...»
На розсаднику Данило сторожує. Не так удень, як уночі, коли
вепри виходять з барлогів попастися: жолуді риють на розсаднику ось
уже кілька років, а лісникам клопіт. От і найняли Данила в сторожі.
Він хоча й погано бачить, зате чує, мов сова: вуж повзтиме десь
неподалік —почує і скаже: «Отамо вуж не спить». А на очі слабує. І
дивується: «Хіба то не морока? На два сажні все мені наче в тумані, а
зорі бачу, хоч які дрібні!»
Далекозорий він.
Натоптавши лантух усяким необхідним збіжжям, Данило виносить
його у двір, закурює на дорогу, потім вертається в хату й каже до
жінки:
—Ну, то я пішов, значить...
—Ти жуночі там, гляди, без ружжа не виходь,—наказує вона,
запинаючи хустку, бо має провести його до порома і переправити,
щоб зосліпу у воду не впав. І більш нічого не каже, знаючи, що
дорогою, як буде в тому потреба, встигнуть про все перегомоніти.
І вирушають. Данило з лантухом та берданкою за плечима, вона з
біленьким вузликом, у котрому на тиждень харчів зав’язано. Данило в
куфайці та гумових чоботях, і Полька (хоча вже давно не Полька, а
Палажка) теж у куфайці та гумових чоботях. Тільки й різниці, що в неї
халяви якраз об нозі, тугенько литки обтискають, а в нього хляпають,
бо тонконогий —як швидко йде чи біжить, то крила старого
суконного галіфе обмотуються навколо ніг вище колін, аж
присвистують...
Данило цибає широко й дивиться кудись поперед себе, а Полька —
під ноги. Трапиться де калюжа або рівець, обводитьйого за руку, як
поводир, примовляючи:
— Сюди, сюди... О!
А він іноді йде-йде та й зупиниться, ткне пальцем у далечінь:
—Диви, он дзьоб лелечий над туманцем червоніє.
—Еге ж, так я й побачу...—каже Полька, бо знає, що справді не
побачить: раз Данило вгледів щось, то це вже страх далеко.
Потім луки кінчаються, івони прошкують лісовою стежиною, Ліс
низовий, набряклий душною вологою та п’янким духом розбухлої
брості. Й обоєвони, вдихаючи його, думають про одне й те ж: «Оце б
тільки жити та жити, а бач —старість...» —і зітхають, міцніше
тримаються за руки, обходячи калюжі, як молоді круг аналоя.
91
На сонячних галявинах трави такі, що вже й на випас годилися б,
але жякий з них наїдок? Вода водою. У затінках попід гінкою
ліщиною (рибалки
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (5) »
Последние комментарии
4 часов 1 минута назад
4 часов 38 минут назад
1 день 18 часов назад
1 день 20 часов назад
2 дней 11 часов назад
2 дней 11 часов назад