Обмарило [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури


Григір Тютюнник

ОБМАРИЛО


В селі вже скрізь погасло. А у Волохів, крім лампочки під


вибілуваним сволоком, горів ще й каганець на столі: цю ніч у них


мала опороситися свиня. Біля грубки лежав кулик жовтого околоту,


сухого і теплого,—на підстилку поросяткам, а з-під ліжка червоніла


новенька вільхова ліса.


Заклавши руку за спину ірипко потираючи долонями, Антін Волох


швендяв по хаті —од столу до дверей і назад. І хоч був Антін змолоду


сутуленький, плечі тримав рівно і не шкрьобав ногами по долівці, як


завжди, а ставив їх чітко, як солдат.


— Тепер, —гомонівдо жінки на піч,—і ми, Палажко,зоживемо. І


на кофтину тобі буде, і на платок великий, роменський —хо-хо —


спроможемося...


Палажці робилося ніяково і трохи якось аж млосно від тих слів.


Вона сором’язливо совалась по черені, намагаючись озватися влад,


щоб не зіпсувати доброї господарської розмови.


—А з тими ж грішми, що на трудодень за березень дадуть, —як?


—питала несміливо.


—Та подивимось, —одвічав Антін спроквола, немов і недумав


раніше, як, справді, з тими грішми обернутися. —Подивимось. Може,


москалеві нашому прикупимо гражданські штани на демобілізацію, а


мо’, кожушка мені розстараємося. Брат Мефодій писав же ото, що в


38


Астрахані вони ніпочім. Одне слово, продамо приплід, а далі воно


само покаже...


Підійшов до каганчика, зняв ганчіркою гаряче закіптюжене скло і


почавхекати в нього.


— Ану, стара,—сказав лагідненько,—навідайся до свині, а я скло


почищу.


Палажка хутенько, по-дівочому, скікнула з печі і отим, здавалося б


уже давно забутим, грайливим жіночим рухом перепнулася хусткою,


на цей раз не ховаючи під нею ясних карих очей. Помітивши скоса


той рух, Антін шибеникувато ошкірнувся і вщипнув жінку за поперек.


— А ти в мене ще й молодиця —хе-хе —показна...


Палажка солодко зойкнула і, ховаючи посмішку в хустину, гнучко


одсахнулась од чоловіка.


— Може б, ти, батьку, каганчика поки що погасив, — щебетнула


вже од порога.—А то таке: і лампочка горить, і каганець...


За інших обставин Антін, звичайно, нагримав би на дружину або


сказав отак: «Ану не гавкать»! —але сьогодні, як бувало на свят-вечір,


лайка не йшла йому на язик.


— Нічого, —озвався смиренно, —хай горить. Далебі, не збідніємо...


Палажка вийшла. А Антін надів скло і знову зашмарував по хаті,


розмірковуючи про складні господарські справи.


Ще заздалегідь до опоросу він кілька разів ходив у містечко на


базар. Прицінювався до поросят, гомонів з чоловіками, що їх


продавали:


— Воно зараз, поки оце хурделить,—казав то одному, то другому,—


ціни справжньої не візьмеш. Холодно. А отуди на весну карбованців


по двадцять даватимуть залюбки.—Інемов міжіншим додавав: —


Мояпервістка весною наведе...


Дехто слухавйого уважно і погоджувався, інші бідкалися, що немає


покупця, а були й такі, що казали Антонові спересердя:


— Іди собі, чоловіче...


Антін і неображався на них, бо таки співчував. І чим дужче


співчував, тим більше радів за себе: йому вже отакого клопоту не


буде...


Увійшла Палажка і внесла до хати терпких пахощів весняної ночі.


—Вжестелеться свинка, —сказала веселенько.—Заклопотана


така!


Антін зупинився посеред хати, тернув долонею об долоню і


підсмикнув штани.


— Стелеться, кажеш? Угу. А ти ж не забула, як це воно, як


стелеться?


—Та чом би ж я забула,—образилась Палажка.—Ота, що в нас


перед війною була, теж так робила: соломку писком розкидає,


розкидає... Це в обід. А в полудень уже й навела. Хіба ти забув?


39


—Хе, забув, —пхикнув Антін, —якби забув, то оце б не знав, що й


робити. А так все, як у людей: і ліса, і підстилка є...


Присів до столу і заходився обмацувати каганець: поправив скло,


хоч воно й так було добре надіте, викрутив навіщось гніт, а тоді знову


його вкрутив,