Іванко - цар звірів [Автор неизвестен - Народные сказки] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (5) »
Іванко - цар звірів
Був собі чоловік. Жив він у великій радості з жінкою і з своїми дітьми Іванком і Марікою. Та недовго так тривало. Померла жінка. Чоловік дуже зажурився. Вирішив, що не буде більше женитися. Жив з дітьми вдівцем дев’ять років. А на десятому знайшов господар служницю. Жила вона по сусідству, ходила до нього, розраджувала. Почав він їй казати: — Поберімося. Служниця відповідає: — Я за тебе не піду, бо в тебе двоє дітей. — Та де я їх подіну, не погублю ж. — Не губи дітей, — каже служниця, — забери їх, поведи в ліс і там лиши, а вони заблудять. Чоловік послухав. Узяв дітей і повів у ліс. Повів далеко у ліс і каже: — Сидіть тут, а я піду нарубаю дров.
Лишив дітей, зібрався, прив’язав стовпа до бука, аби ним вітер колисав і щоб дітям здавалося, що тато дрова рубає. Але діти вже були не такі малі. Ходили до школи і розуміли, котрою дорогою вони йшли. Довго сиділи в лісі, чекали батька, а коли побачили, що його нема, Іванко каже: — Ходімо помалу додому. Зібралися і приходять увечері до своєї хати. Дивляться у вікно: у хаті служниця сидить з батьком і про щось, вечеряючи, говорять. А діти сіли під вікном і не сміють зайти в хату. Батько говорить: — Боже, боже, що то мої діти діють у лісі? А вони обізвалися: — Батьку, ми прийшли. Служниця, як почула дитячі голоси — утекла. Але сказала: — Поведи їх вдруге у ліс, бо інакше я з тобою не буду жити. На ранок він повів дітей ще глибше в ліс і наказав їм: — Сидіть же коло вогню, грійтеся. Я піду догляну ліс і прийду до вас. Діти сиділи до ночі, а батька немає. А вночі пішли шукати дорогу. Ходили, ходили і заблудились. Дуже були голодні. Сказав Іванко Маріці: — Я накладу вогню, а ти йди дещо пошукай їсти. Дівчина назбирала попід кущами хрону. Принесла хрін і приготувала вечерю. Але без хліба було важко їсти. Іванко взяв один хрін і поклав у вогонь: — Хай спечеться, може, буде не такий гіркий. Лягли спати рядком на різні боки. Добре заснули потомлені. Уночі до них приходить ведмідь, дивиться й дивується з такої істоти: дві голови, одна на однім, друга на другім кінці! Ведмідь не вчинив нічого, бо боявся, і пішов далі. За ним прийшов вовк, і вовк побоявся такого дива з двома головами. І кожний звір приходив і нічого злого не чинив дітям. Раненько діти встали, помилися та й зібралися мандрувати далі. Але Іванко згадав, що поклав хрін у вогонь. Коли розгріб, дивиться — гарний хліб. Хліб розрізали й почали їсти. Їдять, а він усе цілий. Ідуть, блудять у темнім лісі й не знають, де їх домівка. І ходили по лісах багато років. Здичавіли. Виросли. Раз приходять на одну галявину і відпочивають, гріючись на сонці. Бачить Іванко на галявині явір вісімнадцять метрів у височінь, без жодного сучка, лиш на самім вершку три стовбури. Дивиться далі, а на яворі блищить шабля, рушниця й красива сорочка. Думає: «Як би мені все це згодилося, коли б міг узяти».
Коли поглянув угору на явір, бачить на сорочці написані золоті літери: «Хто буде такий мудрий, щоб зліз на явір і взяв цю сорочку, той буде дужий на сім держав; а хто взяв би рушницю та з-під явора сім куль та якби вистрілив, куля вбила б третю частину світу і знову вернулася б на те місце під явір. А шаблю якби хто зняв, зарубав би нею, скільки задумає». Іванко каже сестрі: — То був великий дурень, що це написав, бо то не може бути правдою. І пробує вилізти на явір. Ліз угору мало не чотири години, а коли переліз за половину, почало його тягнути догори. Виліз Іванко на гору, між стовбурами відпочив, і позабирав усі речі. Зліз помалу додолу. Йому дуже сподобалася сорочка. Тепер уже не мусив ходити голий. І говорить Маріці: — Маріко, я почуваю, що я сильний на сім держав. Йдуть далі крізь великі ліси. Знайшли старого бука, котрий мав понад метр у товщину. Бук був широкий, крислатий. Іванко й каже: — Коли б я був такий, як на яворі було написано, я мав би цього бука вирвати з корінням. Поклав одну руку на бука — і бук почав хилитися. Маріка закричала: — Брате, не хитай, бо впаде! Коли Іванко побачив, що бук нагинається, поклав на нього другу руку і вийняв його з корінням, перевернув вершком у землю, а корінням догори. Тоді взяв сестру на руки й поніс. Йдуть далі через темні ліси. Бачать на одній галявині блиск. Приходять, а блиск у камені. Вдарив Іванко ногою в камінь, і камінь розсипався на порох. Бачить Іван — у землю сходи. За сходами — двері. Розбив двері, а там сімнадцятилітня дівчина варить їсти у печі. Відчинила двері в другу кімнату й каже: — Ідіть у нашу хижу, дам їсти, бо голодні ви.
Поки їли, пили, дівчина почала їм розповідати про
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (5) »
Последние комментарии
1 день 3 часов назад
1 день 8 часов назад
1 день 16 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 19 часов назад
3 дней 6 часов назад