Котигорошко [Автор неизвестен - Народные сказки] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
КОТИГОРОШКО
Був собі один чоловік і мав шестеро синів та одну дочку. Пішли сини в поле орати і наказали, щоб сестра принесла їм обід. Вона й каже: — А де ви будете орати? Я не знаю. Вони кажуть: — Ми тягтимем скибу від дому аж до тієї ниви, де будемо орати, — то ти за тією борозною і йди. Та й поїхали. А змій, що жив за тим полем у лісі, взяв ту скибу закотив, а свою протяг до своїх палаців. От сестра, як понесла братам обідати, то пішла за тією скибою і доти йшла, аж поки зайшла до змієвого двора. Там її змій і вхопив. Поприходили сини додому та й кажуть матері: — Весь день орали, а ви нам не принесли обідати. — Як-то не принесла? Адже Оленка понесла, та й досі нема. Я думала, вона з вами вернеться. Чи не заблукала! Брати й кажуть: — Треба йти шукати її. Та й пішли всі шість за тією скибою і зайшли-таки до того змієвого двора, де їх сестра була. Приходять туди, а вона там. — Братики мої милі, де ж я вас подіну, як змій прилетить? Він же вас поїсть! Коли це й змій летить. — А, — каже, — людський дух пахне. А що, хлопці, битися прийшли чи миритися? — Ні, — кажуть, — битися! — Ходім же на залізний тік! Пішли на залізний тік битися. Недовго бились: як ударив їх змій, так і загнав у той тік. Забрав їх тоді ледве живих і закинув до глибокої темниці. А той чоловік і жінка ждуть та й ждуть синів, — нема. От якось пішла жінка на річку прати, коли котиться горошина по дорозі. Жінка взяла горошину і з’їла. Згодом народився в неї син. Назвали, його Котигорошком. Росте та й росте той син, як з води, — не багато літ, а вже великий виріс. Одного разу батько з сином копали колодязь — докопались до великого каменя. Батько побіг кликати людей, щоб допомогли його викинути. Поки батько ходив, а Котигорошко узяв та й викинув. Приходять люди, як глянули — аж поторопіли, так злякались, що в нього така сила, та й хотіли його вбити. А він підкинув того каменя вгору та й підхопив, — люди й повтікали. От копають далі й докопались до великого шматка заліза. Витяг його Котигорошко та й сховав.
От і питається раз Котигорошко в батька, в матері: — Десь повинні в мене бути брати й сестра? — Е-е, — кажуть, — синку, була в тебе і сестра, і шестеро братів, та таке й таке їм трапилось. — Ну, — каже він, — так я ж піду їх шукати! Батько й мати умовляють його: — Не йди, сину: шестеро пішло та загинуло, а то ти один щоб не загинув?! — Ні, таки піду! Як же так — свою кров не визволити? Узяв те залізо, що викопав, та й поніс до коваля. — Скуй, — каже, — мені булаву, та велику! Як почав коваль кувати, то скував таку, що насилу з кузні винесли. Узяв Котигорошко ту булаву, як махнув, як кинув угору, а далі каже до батька: — Ляжу я спати, а ви мене збудіть, як летітиме булава через дванадцять діб. Та й ліг. На тринадцяту добу гуде та булава! Збудив його батько, він схопився, підставив пальця, булава як ударилась об нього, так і розскочилась надвоє. Він і каже: — Ні, з цією булавою не можна йти шукати братів та сестру, — треба скувати другу.
Поніс її знову до коваля. — На, — каже, — перекуй, щоб була по мені! Викував коваль ще більшу, Котигорошко й ту шпурнув угору та ліг знову спати на дванадцять діб. На тринадцяту добу летить та булава назад, реве — аж земля дрижить. Збудили Котигорошка, він схопився, підставив пальця, булава як ударилась об нього — тільки трошки зігнулась. — Ну, з цією булавою можна йти шукати братів та сестру. Печіть, мамо, буханці та сушіть сухарі, — піду. Узяв ту булаву, в торбу буханців та сухарів, попрощався — пішов. Пішов за тією скибою, за тією давньою, що ще трохи знати було, та й зайшов у ліс. Іде тим лісом, іде та й іде, коли приходить до великого двора. Увіходить у двір, тоді в будинки, а змія нема, сама сестра Оленка вдома. — Здорова була, дівчино! — каже Котигорошко. — Здоров був, парубче! Та чого ти сюди зайшов: прилетить змій, то він тебе з’їсть. — Отже, може, й не з’їсть! А ти ж хто така? — Я була одна дочка в батька й матері, та мене змій украв, а шестеро братів пішли визволяти та й загинули.
— Де ж вони? — питається Котигорошко. — Закинув змій до темниці, я й не знаю, чи ще живі, чи, може, на попілець потрухли. — Отже, може, я тебе визволю, — каже Котигорошко. — Де тобі визволити? Шестеро не визволило, а то б ти сам! — каже Оленка. — Дарма! — відказує Котигорошко. Та й сів на вікні, дожидається. Коли це летить змій. Прилетів та тільки в хату — зараз: — Ге, — каже, — людський дух пахне! — Де б то не пах, — відказує Котигорошко, — коли я прийшов. — Агов, хлопче, а чого тобі тут треба? Битися чи миритися? —
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
Последние комментарии
6 часов 58 минут назад
9 часов 28 минут назад
9 часов 36 минут назад
1 день 20 часов назад
2 дней 1 час назад
2 дней 3 часов назад