Чорна Брама [Віктор Семенович Михайлов] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (48) »
Віктор МИХАЙЛОВ ЧОРНА БРАМА Повість
У МОРІ ХОЛОДНОМУ
Прикордонний сторожовий корабель «Завірюха» був у дозорі. На обрії вранішнє сонце позолотило вузьке, ледь помітне пасмо хмар, а над кораблем ще висіла пітьма полярної ночі. Без ходових вогнів «Завірюха» йшла курсом сто двадцять. Командир корабля Іван Арсенійович Поливанов спустився з ходового містка. Посмоктуючи люльку, що давно погасла, Поливанов зайшов до штурмана і окинув поглядом його бібліотечку. Серед кількох десятків книжок з основ кораблеводіння був старенький томик Тургенєва. Як попав цей томик на корабель, ніхто не знав. Але, як казав замполіт капітан-лейтенант Футоров, «Записки мисливця» сприяли оволодінню штурманською наукою. Іван Арсенійович узяв з полиці томик і розкрив там, де була закладка. За Полярним колом ще крутила віхола, і хвилі, скажено набігаючи на півбак[1], замерзали сталактитами на льоду. Подих моря, холодний, просолений і вогкий, пробирався крізь тонкі перегородки. А з сторінок тургенєвської повісті пахло полином, перестиглим житом і гречкою… Поливанов поклав книжку і ввімкнув радіо. «…Вранці у Мурманську було тридцять, — почув він, — в Апатитах сорок, у Ковдорі сорок три градуси морозу. Таке різке похолодання на всьому Кольському півострові пояснюється вторгненням арктичного повітря з району Курського моря…» «Треба чекати туману», — подумав Іван Арсенійович. — Товаришу капітан третього рангу, по курсу праворуч десять — судно, — доповів вахтовий офіцер. Поливанов припав лобом до гумового тубуса радіолокатора і побачив за розгорткою, що бігла в далечінь, обриси півострова і світну точку цілі. До невідомого судна було сімдесят два кабельтових[2]. «Завірюха» пішла на зближення. Вітер ущух, і це всіх стривожило: різка зміна температури моря й повітря могла призвести до парування. — Товаришу командир, відстань збільшується! — повідомив штурман. — Повний уперед! — наказав Поливанов. Над морем піднялося клоччя жовтуватого туману; воно швидко збивалося в густі низькі хмари. Ще кілька хвилин — і перед кораблем утворилася біла непроникна стіна. Обігнувши північно-східну частину півострова, невідоме судно змінило курс і ввійшло в наші прикордонні води. «Що це за судно? — подумав Поливанов. — Сейнер[3], що йде в Мурманськ, чи „іноземець“, який обрав найкоротший курс?» Треба було розпізнати судно. Але на екрані радіолокатора виникли перешкоди, і маленька світна точка загубилася у шаленому танці спіральних, прямих і ламаних ліній. Ні радіометристу, ні тим паче штурманові ще не доводилося мати справу з такими перешкодами. Коли туман і з командирського містка не видно гюйсштока, коли через активні радіоперешкоди неможливо вести спостереження за допомогою локатора, — єдина надія на тих, хто дивиться вперед, на їхню уважність і пильність. Поливанов закурив люльку і повернувся на ходовий місток. Глибоко засунувши замерзлі руки в кишені реглана і за звичкою похитуючись з носків на п'яти, він пильно вдивлявся в густий туман. На місток піднявся штурман. — Товаришу капітан третього рангу, видимість нуль. Оберти зменшити? — Курс сто шістдесят! — наказав Поливанов і рішуче перевів ручку машинного телеграфу на «самий повний». — Передайте помічникові, щоб сповістив у штаб: ідемо на зближення з невідомим судном. Наш курс. Координати і видимість. Повторивши наказ, штурман спустився з містка. — Що видно на екрані? — знявши ковпак з переговорної труби, спитав командир. — На радіолокаторі активні перешкоди. Ціль загублено, — доповів радіометрист. Минуло ще кілька хвилин. На місток зійшов і став поряд з командиром його помічник капітан-лейтенант Дев'ятов, високий на зріст, сутулий чоловік у короткій фуфайці з капюшоном. Вони мовчки стояли поруч і вдивлялися в туманну далечінь, в якій нічого не було видно. Дев'ятов бачив у профіль обличчя командира: повсякденна люлька в куточку рота, рівний ніс з широкими, рухливими ніздрями і пильний погляд світло-карих очей з-під навислих волохатих брів. Це було обличчя сильної, вольової людини, скупої на слова і рішучої в діях. Сім років тому, закінчивши Вище військово-морське училище в Ленінграді, Дев'ятов одержав призначення на «Завірюху». Цей корабель став першою суворою школою Дев'ятова, а Поливанов — терплячим і вимогливим його командиром. Усе, що тепер капітан-лейтенант знав, було наслідком великої і вдумливої роботи цієї, здавалося б, черствої і небалакучої людини. Корабель без попереджувальних сигналів ішов повним ходом у тумані. Невідоме судно не відповідало на запитання. Вийнявши з рота люльку, Поливанов повернувся до помічника і мовчки показав на північ. Дев'ятов- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (48) »
Последние комментарии
3 часов 26 минут назад
7 часов 8 минут назад
7 часов 29 минут назад
8 часов 23 минут назад
11 часов 22 минут назад
11 часов 23 минут назад