Малюк [Аркадій Натанович Стругацький] (fb2) читать постранично, страница - 2

яка, освіжаючи, лагідно омиває мозок, заспокоює і єднає тебе з усім найкращим, що є у світі. Це була тиша особлива — пронизлива, прозора, наче вакуум, здатна витріпати всі нерви, — тиша величезного, абсолютно порожнього світу.

Я зацьковано озирнувся. Загалом, мабуть, не можна так говорити про себе; мабуть, слід було би сказати просто: «Я озирнувся». Проте я й справді озирнувся не просто, а саме зацьковано. Безшумно працювали кібери. Безшумно сліпило бузкове сонце. З цим треба було якось покінчити.

Наприклад, можна було б нарешті зібратися і пройтися до айсберга. Але до нього було кілометрів п’ять, а стандартна інструкція категорично забороняє черговому віддалятися від корабля більше як на сто метрів. Мабуть, за інших обставин було б до дідька спокусливо ризикнути і порушити інструкцію. Та тільки не тут. Тут я міг відійти і на п’ять кілометрів, і на сто двадцять п’ять, і нічого би не трапилось ні зі мною, ні з моїм кораблем, ні з десятком інших кораблів, що знаходяться зараз по всіх кліматичних поясах планети на південь від мене. Не вистрибне з цих корячкуватих нетрів кровожерливе чудовисько, щоби зжерти мене, — нема тут ніяких чудовиськ. Не налетить з океану лютий тайфун, щоби підняти корабель і пожбурити на ці похмурі скелі, — не помічено тут ні тайфунів, ні інших землетрусів. Не буде тут надтермінового виклику з бази з оголошенням біологічної тривоги — не може тут бути біологічної тривоги, нема тут ні вірусів, ні бактерій, небезпечних для багатоклітинних створінь. Нічого тут нема, на цій планеті, крім океану, скель і карликових дерев. Нецікаво тут порушувати інструкцію.

Та й виконувати її тут нецікаво. На будь-якій порядній біологічно активній планеті дідька лисого я стояв би отак, руки в кишенях, на третій день після посадки. Я би літав зараз як підпалений. Налагодження, запуск і щодобовий контроль настройки сторожа-розвідника. Організація навколо корабля — і навколо будівельного майданчика, між іншим, — Зони Абсолютної Біологічної Безпеки. Забезпечення згаданої ЗАББ від нападу з-під Грунту. Кожні дві години контроль і заміна фільтрів — зовнішніх бортових, внутрішніх бортових та індивідуальних. Облаштування могильника для поховання всіх відходів, у тому числі й використаних фільтрів. Кожні чотири години стерилізація, дегазація та дезактивація керуючих систем кібермеханізмів. Контроль інформації роботів медслужби, запущених за межі ЗАББ. Ну й інші дрібниці: метеозонди, сейсмічна розвідка, спелеонебезпека, тайфуни, обвали, селі^[2], карстові скиди{Карстові скиди — скиди, спричинені дією підземних вод у розчинних породах.}, лісові пожежі, виверження вулканів…

Я уявив собі, як я, у скафандрі, спітнілий, невиспаний, злий і вже трохи отупілий, промиваю нервові вузли товстуну Тому, а сторож-розвідник мотається в мене над головою і з наполегливістю ідіота удвадцяте сповіщає мене про появу під ген тим корчем страшної крапчастої жаби невідомого йому виду, а в навушниках верещать тривожні сигнали не на жарт схвильованих роботів мед служби, які з’ясували, що такий-то місцевий вірус дає нестандартну реакцію на пробу Балтерманца і, отже, теоретично здатен прорвати біоблокаду. Вандерхузе, котрий, як і належить лікарю та капітану, сидить у кораблі, ставить мене до відома, що виникла небезпека провалитись У драговину, а Комов із крижаним спокоєм у голосі повідомляє по радіо, що двигун глайдера, наскільки він розуміє, сточений маленькими комахами, схожими на мурах, і що мурахи ці в даний момент пробують на зуб його скафандр… Ух! Проте на таку планету мене, звісно, не взяли б. Мене взяли саме на таку планету, для якої інструкції не писані. Бо не потрібні вони там.

Перед люком я затримався, струсив з підошов налиплий пісок, постояв трохи, поклавши долоню на теплий дихаючий борт корабля, і тицьнув пальцем у перетинку. У кораблі теж було тихо, але це все-таки була домашня тиша, тиша порожньої і затишної квартири. Я скинув доху і пройшов просто в рубку. Біля свого пульта я затримуватися не став — я й так бачив, що все гаразд, — а відразу сів за рацію. Радіограми лежали на столику. Я увімкнув шифратор і почав набирати текст. У першій радіограмі Комов повідомляв на базу координати трьох передбачених стійбищ, звітував про мальків, яких учора запустили в озеро, і радив Кіматурі не поспішати з плазунами. Усе це було більш-менш зрозуміло, та от із другої радіограми, адресованої в Центральний інформаторій, я зрозумів тільки, що Комову до зарізу потрібні дані щодо ігрек-фактора для двонормального гуманоїда з чотирьохповерховим індексом, який у цілому складається з дев’яти цифр і чотирнадцяти грецьких літер. Це була суцільна і непроникна вища ксенопсихологія{^[3]}, на якій я, як і будь-який нормальний гуманоїд індексу нуль, не розумівся абсолютно. Та й не треба.

Набравши текст, я увімкнув службовий канал і передав усі повідомлення в одному імпульсі. Потім я зареєстрував радіограми, і раптом мені