Лукаві замашки [Павло Добрянський] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (39) »
ЗАПРОГРАМОВАНА УВАГА
Тягнути далі було нікуди, бо з кожним днем дружина ставала все агресивнішою і напруженість у наших стосунках не давала жодної гарантії на спокій. Моїй радості не було меж, як два молодики внесли у коридор великий ящик. - Хай йому грець! - розминав здоровенні ручиська один з вантажників. - Така вага - мало рук не пообривало! Я негайно вручив йому на «розтирання» рук. А коли молодики пішли, одразу ж засів за інструкцію управління роботом-домогосподаркою: «Працює на батареях. Вимикається автоматично, як повністю вийде заряд, запрограмований натри місяці...» Перед тим, як вручити подарунок дружині, я виголосив довгу й зворушливу промову. - Хіба ще є де такий чоловік? - стягнув я з робота покривало і показав дружині: - Він буде твоїм надійним помічником по господарству. - А що він уміє робити? - Що запрограмуєш, те й робитиме. Цієї ночі мені снилося, ніби сиджу я на високому троні, а дружина з роботом усе кланяються: «Ваша величність, сніданок у ліжко подати?..» Та сну додивитися не довелося, бо хтось затермосив мене за плече. Розплющую очі - робот. - Уставайте, сніданок пора готувати! - блимає наді мною лампочками. - У тебе що, з шурупами не все в порядку? - кручу пальцем біля скроні і натягую ковдру на голову. - Уставайте, сніданок пора готувати! - гримить над головою. - Жінко! Встав цьому бовдурові клепку, бо я за себе не ручуся! - Я і справді врізав би наковальнею по його голові, та витрачених грошей шкода. Встаю, іду на кухню. - Сьогодні в меню смажені яйця і кава з молоком! - тим часом підказує мені робот. А згодом: - Тепер будіть дружину й дитину - нехай снідають! - Доброго ранку, Юрчику! - ласкаво звертається дружина до цього одоробла. - Знаєш, мила, така програма мені не до смаку, - мало не сичу з люті. - Перероби її! - Що придбав - те й маєш, - знизала плечима дружина й пішла геть. - Тепер помий посуд і проведи дитину в дитячий садок, - знову скомандував робот. - Як повертатимешся, зайди до магазину й купи молоко. Ввечері я тільки на поріг, а цей металобрухт: - Ану дихни! - Як дихну, то аж транзистори з тебе посиплються! - кричу я щосили. З того часу, як у хаті з'явився робот, не життя пішло - одні муки. Ніколи й угору глянути: на роботу йди, їсти готуй, по магазинах бігай, білизну пери. І все через оцього залізного недотепу. Хіба тим конструкторам руки повідпадали б, якби сконструювали бодай аварійний стоп-сигнал... Швидше б уже цих три місяці перемучитися- більше робота й бачити не хочу. Сам спроможний прожити, без його надокучливих нагадувань.ПОПЛІТКУВАЛИ
Петро Васильович був нині не в дусі: вчора з секретарем райкому мав неприємну розмову. Тож нині їхав і обмірковував учорашні події. Враз пригальмував машину - на узбіччі якийсь дідусь «голосує», - Ти не до міста бува? - запитує. - Туди. - Тоді підвези! - Сідайте, - Петро Васильович розчиняє дверцята. - Далеко їдете? - У Братськ. У мене там син інженерує, - з гордістю пояснює дідусь. - Про нього не раз і в газетах писали. - Раз пишуть, значить, заслужив! - згоджується Петро Васильович і уважно стежить за дідусем у дзеркало. - Ви з цього села? - Ні. З діда-прадіда сокирнянський я. А ти ж звідкіля будеш? - З міста... - А-а, - споважнів старий. - Видать, високе начальство возиш? - По чім впізнали? - Видко по тобі. Воно, скажу, біля начальства легше, та й шану маєш. - Начальники, дідусю, різні бувають. - Воно-то так, - підтакує дідусь. - Тут усе од людини залежить. Буває, не встиг чоловік у кріслі всістися, аж бачиш - кінчик його носа десь попід хмари сягає... Як ото в черемошанського голови колгоспу. Чув про такого? - Не доводилося. - Жаль! Мені про нього- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (39) »
Последние комментарии
20 часов 29 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 23 часов назад
1 день 23 часов назад
1 день 23 часов назад