Лукаві замашки [Павло Добрянський] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (39) »
ВСЕМОГУТНЯ ТІТКА КИЛИНА
Керівник з наукової роботи якось погортав дисертацію Олексія Курая і сказав: - Треба, Олексію Івановичу, обов'язково почитати праці античного філософа К. Без них годі й думати про захист. Курай обходив усі бібліотеки, звертався до науковців, але творів згаданого філософа не було ніде. Старенький професор пораяв Олексію Івановичу звернутися до всесвітньої Палати Премудростей. - Уже як там не знайдете- шкода вашого часу. Через місяць Курай представ перед головним хранителем антики в Палаті Премудростей. - О мудрий із премудрих! Молю допомогти ознайомитися з працями філософа К. - Чоловіче, - одсахнувся той. - Опам'ятайся, що ти просиш! Шістдесят два роки стою я на чатах премудростей античних, і за цей час мені ані разу не довелося читати це геніальне творіння. Під сорока п'ятьма замками зберігається цей скарб, а ключі од кожного замка мають лише вчені мужі Ради Премудростей. Старець насилу підвівся у знак того, що аудієнцію закінчено. Та, вздрівши відчай в Олексієвих очах, нараз полагіднішав: - Жаль мені вас, але не падайте у розпач: радив би вам звернутися до вчених мужів Ради Премудростей. - І не просіть! - замахали ті руками, коли вчули прохання Курая. - Тільки - президент Палати Премудростей зміг би дозволити, та До нього ви зможете потрапити років через двадцять... Повернувся додому Курай з порожніми руками. І коли б не один випадок, певно, залишив би дисертацію. Якось ішов він міським ринком, аж це чує: - Олексію Івановичу! Оглянувся - тіточка Килина йому з-за прилавка махає рукою. Щиро зрадів зустрічі з людиною, у якої квартирував усі студентські роки. - Давненько не бачила, - оглядала вона Олексія Івановича. - Та ти щось наче змарнів... Казали твої батьки, що над дисертацією працюєш. - Ще невідомо, що з того вийде, - зітхнув Курай і розповів тіточці Килині про свої клопоти. - Постривай, постривай, - замислилася та, - є у мене один чолов'яга на прикметі... Напиши-но на папері прізвище того філософа. - Де вже вам, - сміється Олексій Іванович. - Тут ціла рада вчених не помогла, а ви про якогось чолов'ягу. - Пиши, пиши, а там видно буде, - наполягала на своєму тіточка Килина. - Завітай до мене днів через десять. З часом Курай ішов до тіточки Килини без усякої надії. Яким же було його здивування, коли та по-змовницьки приклала пальця до рота, а тоді витягла з шухляди згорток. - На, бери свого філософа, - зашепотіла. - Тільки вважай, щоб хтось не поцупив, бо той чолов'яга наказував за тиждень повернути. Додому Курай летів наче на крилах, і коли в кімнаті розгорнув папери - серце од радості стріпнулося сполоханим птахом. Так, то були твори філософа К., на яких красувався штамп Палати Премудростей.ПО СЛУЖБІ
Цього вечора, як завжди, все почалося ніби за розкладом. - Ану дихни! - зустріла мене на порозі дружина, а вже після пролунав стереотипний вигук: - Знову нализався? - І полилася мораль, яку можна було записати на магнітофонну стрічку й транслювати як вечірню програму для чоловіків. Починалася мораль бадьорим вступом, потім ішли розрахунки: - Ти в середньому дудлиш щоднини триста грамів горілки. За рік - більше ста кілограмів. Прикинь, гаспиде, на свій п'ятнадцятирічний алкогольний стаж, скільки буде? Я промовчав. - Мовчиш? То я тобі скажу - півтори тонни! - трясла кулаком у повітрі моя Марина. Відтак переводила цю кількість горілки на гроші, потім найдоступнішими прикладами намагалася довести згубну дію алкоголю на організм і вже в фіналі бідкалася: навіщо свої молоді роки з отаким пияцюрою занапастила. Я стояв і не наважувався слово писнути, бо на гіркому досвіді переконався, що всякі дискусії у такі прикрі для мене хвилини ні до чого доброго не доведуть. Єдиним порятунком було вловити слушну хвилину, прошмигнути до кімнати й зайняти надійну оборону за диваном. Марина міряла мене нищівним поглядом і йшла на кухню. А мою душу огортав невимовний біль - усі ж знали, що я непитущий. Змушували певні обставини. Візьміть хоча б оцей тиждень. У понеділок сиджу в кабінеті, ділові папери переглядаю, аж це - тінь-дзілінь! Знімаю трубочку - сам Пилип Кирилович: - До нас, товаришу Кнопочка, група по обміну досвідом приїхала. Зустрінь, покажи, розкажи, та дивись - люди з дороги. Зайшли. Розказав, показав, дивлюся - діло під обід. Веду гостей у ресторан. Характер в мене м'який: не вип'єш, думаю собі, подумають бозна-що, образяться. У вівторок, під кінець- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (39) »
Последние комментарии
7 часов 22 минут назад
7 часов 39 минут назад
8 часов 4 минут назад
8 часов 36 минут назад
9 часов 43 минут назад
11 часов 23 минут назад