Крах [Альберто Моліна Родрігес] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (45) »
Альберто Моліна Родригес КРАХ роман
Хуакіно Родрігесу, моєму дідові, який завжди для мене буде взірцем
Розділ перший
ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ
Коли в п'ятницю, 22 березня, чоловік набере останню цифру на диску телефона-автомата, виповниться якраз десять хвилин з моменту появи на світ плану операції. Після третього гудка почується голос: — О'кей! І чоловік одгукнеться: — Кіт. Голос відповість: — Я чекав на твій дзвінок. І між ними зав'яжеться розмова. — Що? Є щось? — Так. Давай записуй. — Кажи. — «Гості прибувають чотири години після нічного обходу якщо бризи порядку». Кіт занотує повідомлення в записній книжечці. — Ще щось? — запитає. — Ні, — отримає відповідь. — Це все. — Але ж… Серафіне, чи до тебе не дійшло? — Я… А хіба що? І Кіт розсміється, а тоді пояснить: — Серафіне, це означає, що свято скоро. Слухай уважно. Залишайся вдома, чекай на мої вказівки. Відтепер я можу подзвонити в першу-ліпшу хвилину, а не лише о дванадцятій, як було досі. Зрозуміло? І, не чекаючи на відповідь, Кіт повісить трубку. А в п'ятницю, 22 березня, плановій операції виповниться дванадцять хвилин від народження. Ледве мине чотири години після розмови, як тишу над темними водами пляжу біля північного узбережжя Куби проріже звук мотора. Високо в небі потопатиме серед хмар місяць. Коли він вирине на мить, сяйво вихопить із темряви бліді обриси берега, скель, поодинокі сосни. На березі, за два метри від води, — дві тіні. Одна з них скаже: — Це вони. Подай сигнал. Інфрачервоним. Друга виконає наказ. Мине кілька хвилин — шум мотора поближчає, тіні на березі пересунуться до самих скель над водою. І темна пляма вирине біля берега — швидкохідний катер типу 20. — Де стануть на ніч гості? — долине з катера. — Нічліг чекає, — пролунає з берега. З катера спустять на воду гумового човна, і два чоловіки спрямують його до прибережних скель. Море битиметься об скелі, прибульці з валізами зіскочать на берег. — Нельсоне, — скаже один з них тому, хто залишиться на катері, — запам'ятай час і місце, щоб забрати нас. — Не бійся, Аренсібіє. Буду на місці, — запевнить чоловік на борту і додасть запобігливо: — Звичайно, якщо буде сигнал, — стовп диму. — Це вже я беру на себе, — скаже прибулий. — Відчалюй. Катер швидко зникне. Усі четверо — і гості, і ті, що зустрічали — рушать до «кадилаку», який стоятиме метрів за двадцять від берега. Інфільтрація пройде без ускладнень, і контрреволюція надасть обертів своїй машині. Так, 22 березня, в п'ятницю, на світанку розпочнеться операція «Покер». Так буде. Але до 22 березня ще два місяці, а зараз — січень. Ще треба щось підготувати, де з ким зустрітися, внести певні пропозиції, простежити за деякими об'єктами та людьми. Поки що «Покер» існує лише в голові одного-двох чоловік. Навіть саму операцію ще не назвали. Не дано остаточного дозволу на її проведення. Розділ цей — лише погляд у майбутнє. Згадка про те, що має відбутися.ДЯДЬКО ТАСУЄ КАРТИ…
14 січня. Бюро оперативного управління. Штаб-квартира Центрального розвідувального управління. Ленглі. Віргінія. Сполучені Штати. Чоловік за столом розігнав долонею дим від цигарки, муркнув: — Завжди ви мудруєте. Коротше, — тицьнув пальцем у співрозмовника. — Скільки у вас людей, хто вони? Чоловічок задріботів до шафи, покірно витяг кілька тек. Джеймс знав: хоча він і довірена особа у свого шефа, проте коли справа торкається «надзвичайних операцій», шеф скорий на розправу. — Ось тут усі матеріали. Шеф скинув чорні окуляри, глянув у розгорну п на столі теки і, не читаючи, відкинувся на спинку крісла. Схилив голову і запитав: — Висновок спеціалістів? — Пристали на мою пропозицію. Ось його досьє. Джеймс підсунув теку. Справа Пабло Аренсібія Роке. В минулому мафіозо з довгим переліком злочинів. Шеф швидко пробіг очима справу, час від часу ствердно киваючи головою. Згорнув теку, відсунув. — Дуже добре. Саме те, що треба. Ще що? — Минулого понеділка ми зробили йому пропозицію: п'ятдесят тисяч доларів і чисте досьє, щоб міг вільно в'їхати до Штатів. — І що? Джеймс потис плечима, розвів руками: — Згодився, звичайно. Шеф знову відкинувся на спинку крісла, на мить звів очі до стелі, зітхнув глибоко, тоді опустив голову, зустрівся очима з Джеймсом, промовив: — Гаразд. Давайте вказівку послати його до нашого учбового табору, та попередьте, що йдеться про роботу на Кубі, — кахикнув, прочищаючи горло. — Країну він знає, це полегшить справу. — Слухаю, — схилився Джеймс, не відриваючи очей від нотатника, в якому стенографував розпорядження. — Скажіть, що коли буде- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (45) »
Последние комментарии