Тут недавно, твои хозяева из НАСА написали, что первый человек в космосе - американец. А в играх у них Берлин тоже брали США. Так кто там историю переписывает? И да, Россия - великая страна, с великой историей. А вот у твоей неньки истории нет вообще. Только список военных преступлений. Да, потомок древних укров, согласно вашего учебника истории за 7 класс, появившихся 140 тыс. лет назад. Т.е. на 90 тыс. лет раньше всего остального
подробнее ...
человечества.
Поэтому заляпай п'ятачок, и бегом до военкомату. Время подыхать за неньку
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
представився він, — родом із Одеси”.
Цього письменника й редактора я знав по його сміливих статтях із найгостріших наукових проблем, у яких він не боявся захищати часом екстравагантних гіпотез. Згодом він був видавцем і редактором одного з популярних журналів.
Берж’є познайомив мене з елегантним чоловіком років на тридцять, котрий перекладав для “Юманіте” роман “Палаючий острів”. Одне слово, нас оточили французи, які чудово володіли російською мовою.
Невдовзі, злегка накульгуючи, підійшов ще один учасник нашої зустрічі, якому я зобов’язаний усім тим, що запропоную читачам у цих повістях. То був соратник Жака Берж’є по руху Опору, диктор паризького радіо Еме. По-французьки через перекладачів він почав розповідати про книгу, над якою саме працював. Пізніше він надіслав мені до Москви ту скрупульозну працю, що грунтувалася на статистичних даних про об’єкти НЛО, або УФО (за зарубіжною термінологією).
…Розмова незабаром перейшла на іншу тему, на спогади часів Опору.
Настала кульмінація нашої зустрічі.
І оттоді Еме, попросивши в присутніх особливої уваги, із внутрішньої кишені піджака дістав пакунок, загорнутий у стару, пожовклу газету.
— Ми дуже хотіли б, — урочисто виголосив Жак Берж’є, — щоб російські товариші передали цей пакунок у Кремль. Тут документи учасника французького Опору, бійця Червоної Армії, який зумів утекти з гітлерівського концтабору і героїчно віддав своє життя в боротьбі з фашизмом на нашій землі.
Жак Берж’є обережно розгорнув пакунок — і ми побачили червоноармійську книжку та партійний квиток, невідь-як збережені в умовах полону, Іванова Сергія Петровича, Сержа, як звали його французи.
Отоді-то ми засипали наших французьких друзів питаннями про радянського героя. Та, на превеликий жаль, Жак Берж’є скрушно мовив:
— Мушу засмутити радянських товаришів, але нам майже нічого не відомо про чудового Сержа. Нам лише передали його документи із скупим коментарем, що вони належать справжньому героєві. Тим, хто тут присутній, не довелося воювати в макі, хоча кожен тією чи іншою мірою допомагав Опору. Мені, скажімо, вдавалося чисто математично, знаючи кількість відправлених в усі кінці поїздів, установлювати напрямок гітлерівських військових перевезень і повідомляти про те через підпільну радіостанцію в Радянський Союз. І я тепер шкодую, що не боровся пліч-о-пліч із Сержем.
Шанобливо, з рук у руки передавали ми неоціненні документи з іржавими (може, від крові) плямами. Раптом мій погляд упав на газетний заголовок. Я був вражений:
“СІРАНО ДЕ БЕРЖЕРАК”.
Здивовано глянув на Жака Берж’є.
— Так, так! — усміхнувся він. — Сірано де Бержерак! Символ відваги і честі для багатьох учасників Опору. Його іменем називалася підпільна газета.
— Сірано де Бержерак, — повторив я, пригадуючи блискучу комедію Ростана, поставлену в Театрі імені Вахтангова.
Романтичний герой, поет із потворним обличчям, що передав слова любові тій, яку кохав, але не від самого себе, а од її обранця, котрий став другом Сірано. Вона покохала автора тих полум’яних рядків, надто пізно дізнавшись, хто він!..
Мовби вгадавши мої думки, Еме сказав:
— Якщо ви думаєте про п’єсу Ростана, то не його персонаж надихав борців Опору, а зовсім інший Сірано де Бержерак — легендарна, сповнена загадок людина, філософ, поет, який віртуозно володів шпагою. Я хочу зібрати про нього незаперечні відомості. У мене вже є документи про те, що він справді сам одержав перемогу над сотнею противників! Та головне, мабуть, у тих таємних знаннях, якими володів Сірано і які підтвердилися тільки в наш час. І це сучасник кардинала Рішельє і д’Артаньяна, уславленого в романах Дюма.
— Отже, і П’єра Ферма, — додав я.
— Ясна річ, і Рене Декарта…
— Ото б дізнатися про цю людину, ім’я якої — втілення французького патріотизму — взяла ваша підпільна газета.
— Я надішлю вам усе, що мені вдасться відкрити про Бержерака, — люб’язно пообіцяв Еме (і хай через чверть століття, але виконав свою обіцянку!). — Дуже примітною була зовнішність Сірано, що мінялася. Портрети, які надійшли до нас, написані після його військової служби. Саме при облозі Арраса він одержав шабельний удар в обличчя, від чого змінилися обриси його примітного носа, який до поранення був ще більшим. Про це, звісно, можна лише здогадуватися. Але ця обставина багато важила в житті Сірано.
У нашу розмову втрутився Жак Берж’є:
— Безперечно, Сірано де Бержерак — особа видатна і водночас загадкова. Але XVII століття багате й на інші цікаві загадки. Візьміть хоча б того ж всесильного правителя Франції, підступного і жорстокого кардинала Рішельє. Здавалося б, важко уявити похмурішу фігуру. Всі сили І незвичайний талант він віддав зміцненню абсолютизму, самодержавства, як кажуть у Росії, втілюючи у собі всю владу. Король Людовік XIII був слабким і цинічним. Я прочитаю вам його справжнього листа до губернатора Арраса. — І Берж’є відкрив блокнот із
Последние комментарии
33 минут 46 секунд назад
50 минут 26 секунд назад
1 час 2 минут назад
1 час 8 минут назад
3 часов 39 минут назад
3 часов 43 минут назад