Зоряні кораблі [Іван Єфремов] (fb2) читать постранично, страница - 3

Шатров заклопотано схилився над люком. Всередині танка повітря було задушливе, тхнуло прілим і ледь вчувався запах мастила. Для певності майор засвітив ліхтарика, хоча крізь пробоїни в машину проходило світло.

Він стояв зігнувшись і намагався в хаосі покрученого металу визначити, що було знищене вщент. Майор спробував поставити себе на місце командира танка, змушеного сховати в ньому цінну річ, і заходився послідовно оглядати всі кишені, гнізда й закутки. Сержант пробрався в моторне відділення, довго вовтузився і кректав там.

Раптом майор помітив на уцілілому сидінні планшетку, встромлену за подушку, біля перекладини спинки. Він хутко витяг її. Шкіра побіліла й здулася, але була непошкоджена; крізь каламутну целулоїдну сітку видно було карту, зіпсовану цвіллю. Майор насупився, передчуваючи розчарування, насилу відстебнув поржавілі кнопки. Шатров нетерпляче тупцювався нагорі. Під картою, згорненою кілька разів, був сірий зошит у твердій гранітолевій палітурці.

— Знайшов! — І майор подав у люк планшетку.

Шатров похапцем витягнув зошита, обе режно розгорнув злиплі аркуші, побачив ряди цифр, написані Вікторовою рукою, і радісно скрикнув.

Майор виліз із машини.

Легкий вітерець приніс медові пахощі квітів. Тонка береза шелестіла й схилялася над танком, наче невтішно сумувала. Вгорі повільно плинули густі білі хмари, і здаля раз у раз лунав сонний зойк зозулі…

…Шатров не помітив, як тихо прочинилися двері й увійшла дружина. Вона стурбовано глянула добрими голубими очима на чоловіка, що в задумі застиг над клавішами.

— Будемо обідати, Альошо? Шатров закрив фісгармонію.

— Ти знову щось надумав, правда ж? — тихо спитала жінка, виймаючи тарілки з буфета.

— Я їду післязавтра в обсерваторію, до Бєльського, на два-три дні.

— Не впізнаю тебе, Альошо. Ти такий домосід, день при дні я бачу тільки твою спину, схилену над столом, і раптом… Що з тобою сталося? Я в цьому бачу вплив…

— Звісно, Давидова? — засміявся Шатров. — Та ні ж бо, Оленько, він нічого не знає. Адже ми з ним не бачилися з сорок першого року.

— Але ж листувалися щотижня!

— Перебільшуєш, Оленько. Давидов тепер в Америці, на конгресі геологів… О, до речі нагадала — він цими днями повертається. Сьогодні ж напишу йому.

Обсерваторію, куди приїхав Шатров, варварськи зруйновану німцями, було тільки-но відбудовано.

Шатрова прийняли щиро й люб’язно. Притулок професорові дав сам директор, академік Бєльський, в одній кімнаті свого невеличкого будинку. Два дні Шатров придивлявся до обсерваторії, знайомився з приладами, зоряними каталогами й картами. На третю добу один з найпотужніших телескопів звільнився, до того ж і ніч видалася погожою для спостереження.

Бєльський взявся бути провідником Шатрова по тих частинах неба, про які згадувалось у Вік-торовому рукописі.

Приміщення великого телескопа швидше нагадувало цех чималого заводу, ніж наукову лабораторію. Байдужий до техніки Шатров не розумівся на складних металевих конструкціях, і йому спало на думку, що його друг, професор Давидов, який кохався в машинах, куди краще оцінив би все бачене.

У цій круглій башті було кілька пультів з електричними приладами. Помічник Бєльського впевнено і спритно орудував різними рубильниками та кнопками. Глухо заревли великі електродвигуни, башта повернулася, масивний телескоп, схожий на гармату з ажурними стінками, нахилився нижче до обрію. Далі двигуни вже не ревли, а тоненько вили. Рух телескопа став майже непомітний. Бєльський запросив Шатрова піднятися легенькою дюралевою драбиною нагору. На площадці стояло зручне крісло, пригвинчене до помосту і таке широке, що в ньому могли вміститися обоє вчених. Поруч — столик з якимись приладами. Бєльський висунув назад, до себе, металеву штангу з двома бінокулярами на кінцях, схожими на ті, що ними завжди користувався у 1 своїй лабораторії Шатров.

— Прилад для одночасного подвійного спостереження, — пояснив Бєльський. — Ми обидва дивитимемось на одне й те саме зображення в телескопі.

— Я знаю. Такі прилади застосовують і в нас, біологів, — відповів Шатров.

— Ми тепер рідко вдаємося до візуального спостереження, — вів далі Бєльський, — око швидко стомлюється і не утримує того, що побачило. Вся сучасна астрономічна робота провадиться на фотознімках, а надто зоряна астрономія, якою ви цікавитесь… Ну, ви хотіли подивитися для початку на яку-небудь зірку. Ось вам гарна подвійна зірка — голуба й жовта — в сузір’ї Лебедя. Регулюйте для своїх очей так, як звичайно… А втім, стривайте. Я краще зовсім вимкну світло — нехай ваші очі звикнуть…

Шатров припав до об’єктивів бінокуляра, вміло й швидко відрегулював їх. У центрі чорного кола яскраво сяяли дві зірки, дуже близькі одна до одної. Шатров одразу зрозумів, що телескоп неспроможний збільшити зірки, як збільшував планети чи Місяць, — надто великі