В целом средненько, я бы даже сказал скучная жвачка. ГГ отпрыск изгнанной мамки-целицельницы, у которого осталось куча влиятельных дедушек бабушек из великих семей. И вот он там и крутится вертится - зарабатывает себе репу среди дворянства. Особого негатива к нему нет. Сюжет логичен, мир проработан, герои выглядят живыми. Но тем не менее скучненько как то. Из 10 я бы поставил 5 баллов и рекомендовал почитать что то более энергичное.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
валізи, сови й візочка, і його аж розпирало від свіжих новин.
— Там Тедді, — повідомив він, задихаючись, і показав кудись у хмару пари. — Щойно його бачив! І знаєте, що він робить? Лижеться з Вікторією! — Він глянув на дорослих, явно розчарований відсутністю належної реакції.
— Наш Тедді! Тедді Люпин! Лижеться з нашою Вікторією! Нашою кузинкою! Я спитав Тедді, що він таке виробляє…
— Ти їм завадив? — не повірила Джіні. — Типовий Рон, яблучко від яблуні…
— …а він сказав, що прийшов її проводжати! А тоді сказав, щоб я йшов геть. Він лижеться з нею! — ще раз повторив Джеймс, наче боявся, що його не дуже добре зрозуміли.
— Ой, гарно було б, якби вони одружилися! — захоплено прошепотіла Лілі. — Тедді справді став би членом нашої родини!
— Та він і так уже чотири рази на тиждень приходить до нас вечеряти, — сказав Гаррі. — Запросимо його переселитися та й усе.
— Так! — радісно підтримав Джеймс. — Я б тоді перейшов до Ала… а Тедді жив би в моїй кімнаті!
— Ні, — рішуче заперечив Гаррі, — ви з Алом поселитеся в одній кімнаті лише тоді, як я вирішу, що наш будинок можна розвалити.
Він зиркнув на старий облуплений годинник, що належав колись Фабіанові Превету.
— Майже одинадцята, пора заходити в вагон.
— Не забудь передати привіт Невілу! — нагадала Джеймсові Джіні, обіймаючи його.
— Мамо! Я ж не можу передати привіт панові професору!
— Але ж ти знаєш Невіла…
Джеймс закотив очі.
— Поза школою так, а в школі він професор Лонґботом. Не можу ж я прийти на гербалогію і сказати йому: «Привіт!..»
Скрушно похитавши головою, наче дивуючись маминому невігластву, він розрядив енергію, хвицьнувши ногою Албуса.
— До зустрічі, Ал. Стережися тестралів!
— Я думав, вони невидимі? Ти ж сам казав, що вони невидимі!
Але Джеймс лише засміявся, дозволив матері себе поцілувати, поспіхом обійняв батька і заскочив у вагон, що швидко заповнювався учнями. Помахав усім рукою й побіг коридором шукати друзів.
— Тестралів не треба боятися, — заспокоїв Албуса Гаррі. — Це лагідні створіння, вони зовсім не страшні. Крім того, ви не поїдете в школу на диліжансах, а попливете на човнах.
Джіні поцілувала Албуса на прощання.
— Побачимося на Різдво.
— Бувай, Ал, — сказав Гаррі, обіймаючи сина. — Не забудь, що Геґрід запросив тебе наступної п’ятниці на чай. Не заводься з Півзом. Ніяких дуелей, поки не навчишся, як це робити. І не слухай Джеймса, якщо він почне тебе під’юджувати.
— А що, як я опинюся в Слизерині?
Він це прошепотів батькові на вухо, і Гаррі зрозумів, що лише ця мить розлуки змусила Албуса викрити всю глибину і щирість його страху.
Гаррі присів навпочіпки, і Албусове обличчя було тепер трохи вище за його власне. Албус єдиний з трьох дітей Гаррі успадкував Ліліні очі.
— Албусе Северусе, — сказав Гаррі тихенько, щоб не почув ніхто, крім Джіні, а вона була достатньо тактовна, аби вдати, ніби махає рукою Розі, яка давно вже була у вагоні, — тебе назвали на честь двох директорів Гоґвортсу. Один з них був слизеринцем, але я в житті не зустрічав відважнішої за нього людини.
— Але ж якщо…
— …тоді гуртожиток Слизерина поповниться чудовим учнем. Для нас це не має значення, Ал. Та якщо це для тебе має таке велике значення, то обери Ґрифіндор, а не Слизерин. Сортувальний Капелюх врахує твій вибір.
— Справді?
— Так було зі мною, — відповів Гаррі.
Він ще не розповідав про це дітям і побачив тепер, як здивувався Албус. Та двері вагонів уздовж поїзда вже зачинялися, розмиті постаті батьків юрмилися, востаннє цілуючи дітей і даючи їм останні поради. Албус застрибнув у вагон, і Джіні зачинила за ним двері. Учні повисовувалися з усіх сусідніх вікон. Безліч облич, на поїзді і на платформі, повернулися до Гаррі.
— Чого вони витріщаються? — здивувався Албус, разом з Розою дивлячись на учнів.
— Не турбуйся, — заспокоїв його Рон. — Це вони мене побачили. Я дуже популярний.
Албус, Розі, Х’юґо і Лілі засміялися. Поїзд зрушив з місця, і Гаррі пішов поряд з ним, дивлячись на худорляве обличчя сина, що аж світилося від радості й хвилювання. Гаррі всміхався і махав рукою, хоч і відчував втрату, дивлячись, як віддаляється від нього син…
Остання хмарка пари розчинилася в осінньому повітрі. Поїзд завернув за ріг. Гаррі стояв з прощально піднятою рукою.
— Усе з ним буде добре, — прошепотіла Джіні.
Гаррі глянув на неї, опустив руку й машинально торкнувся шраму-блискавки на своєму чолі.
— Я знаю.
Шрам не болів уже дев’ятнадцять років. Усе було добре.
Примітки
1
Перший епіграф узято з твору давньогрецького трагіка Есхіла «Узливальниці» (або «Хоефори») — другої частини трилогії «Орестея». Переклад з грецької В. Смоляра.
(обратно)
Последние комментарии
1 час 53 минут назад
2 часов 10 минут назад
2 часов 35 минут назад
3 часов 7 минут назад
4 часов 14 минут назад
5 часов 55 минут назад