Федір з Федора [Іван Адріанович Багмут] (fb2) читать постранично, страница - 3

Федько і кинувся назустріч батькові, а за кілька хвилин вів уже його до своєї знахідки.

Батько, побачивши бивень мамонта, витріщив очі:

— Оце так! І, здається, цілий! Ну, брат... — Він не знаходив слів для похвали синові, а той тільки всміхався. — Що ж ти з ним робитимеш? Куди подінеш?

— Якщо трухлявий, то віддамо у шкільний музей? Добре?

— А якщо ні? — примружив око тато.

— Може, в ньому всередині цвіль...

— А коли ні? — чомусь засміявся батько.

Федько помовчав, потім сказав, зітхнувши:

— У школі немає мамонтового бивня...

Батько йшов замислившись.

— А я теж учився в цій школі, — промовив він задумливо. — її відкрили в тисяча дев’ятсот сімнадцятому році. Революція відкрила цю школу. А в двадцять сьомому, коли я вступав до першого класу, святкували її десятилітній ювілей. І Радянській владі тоді десять років святкували.

— От ми й подаруємо нашій школі бивня! — захоплено про­мовив Федько, але батько промовчав.

Добравшись додому, він одразу ж узяв ножівку і почав від­пилювати товстий край бивня, що був поколений тріщинами.

— Сталь! Просто сталь! — упрівши над бивнем, час від часу кидав він, а Федько принишк, стежачи за пилкою, і обличчя в нього було чомусь сумне.

Нарешті ножівка диркнула, потрісканий шматок упав на зем­лю, і відпиляний торець засяяв тим неповторно ніжним блиском, що його дає лише слонова кістка.

— Ну! — вигукнув батько, обдуваючи відпиляний край і гла­дячи його долонею. — Цілий! Ось вона — дорогоцінна слонова кіст­ка! — потім лукаво глянув на невеселого Федька:— Ну, кажи, що ти з ним робитимеш?

— Як ви скажете, так і зроблю... — нахиливши голову, тихо промовив хлопчик.

— Чого ж так? Ти вирішуй. Він — твій!

— І я ж ваш... — похнюпився Федько.

Батько хвилину мовчав, дивлячись на сумне синове обличчя.

— А школа? Вона теж наша? Га?

Федько спочатку не второпав, куди веде батько, потім очі його заблищали так, наче він знайшов ще одного бивня. Йому хотілося сказати, що його тато найкращий у світі, але такі слова краще промовляються в думці, і він мовчав.

— І на бирці напишемо, — засміявся батько, — «Від Федька з Федора».

— Ні, — щасливим голосом промовив Федько, — на бирці напи­шемо: «Від Федора і його тата з Федора».

1959