Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
зараз запшикали:
— Тс-с-с!.. Аво, дивися, які мудрагелі...
— Витри си ніс наперед, шмаркачу один з другим.
— А то бий таке дрантя, пся кров...
Сонце колувало на полудень, променів хрест на церковній бані, ледве чутно шуміли хором крислаті смереки, цвіла черемха на зарослих хабазом могилках, і дивом дивувався задивлений в свою празничну вроду ласкавий день, золотом тканий, блакитом замаєний, пишними садами закосичений!
Празник був — гей! — празнику був ще й празничок, роковий храм, відпуст великий за всі гріхи — празник у Красній Долині!..
— Та ну!
— Та во!
— Стрию, я вас не пущу! Татуньо так вас просили!
— Гов, дівче, не сіпай мене, бо перевернуся на сміх людям... Таке то моцне, так вигналося... цуд!
— Митре, та ну, ходи!
— Чекай, а ти не знав, що в мене на Покрови празник?
— Е, десь ти такий...
— Тихо! А твоя Феська не знала?
— Ой-ой!
— А, гостоньки мої, косоньки мої, де вас посадити та чим вас приймати? Не цурайтеся, не чужайтеся, тож ми свої!..
— Та таки свої: цьотешне, вуєшне, дідько знає колишнє...
— О, бодай же га! То чому не свої? Пам’ятаєте, Настуню, яки-сьмо колись празникували, яки-сьмо виспівували!
— Гай, гай!..
... В Пилипа за потоком не празник — толокá, в Пилипа гостей гук! Гумно повне полукіпків, а полукіпки повні сонця й розбризканої малечі. Собаки рвуться на ланцах, кури горланять, коні поскидали нашийники, бо мушня присіла, розтряслася з баламутів молоденька конюшина, а гиляві ясени за оборогами стріляють у блакит, гей шибені дітиська з бичів...
Празник!
По великій хаті запашний холодець ходить з м’ятою попід боки. На помості — пісок і зелений лопух, святці в самозолоті й горіховому листю, почоломкались дві ковані скрині, а на віках празнична скатерть в мережки й стебнівки і та два книші, як два сонця.
Вуйни-стрийни, вивбирані, вив’язані, запишались, мов ячмінні пироги, позасідали побішниці, попідпирали ковбиці й гору сорокатих подушок, поправляли очіпки, дзвонили щирими коралями і відпустовими менталиками завбільшки добрих варениць та квітчастими запасками шморгали по бородах.
Вуйки-стрийки щойно входили, густо раз коло разу тупали в сінях обцасами, на порозі кожний харкав: «Хороба з такими порохами!», клав кримку на полицю та рукавом полотнянки розправляв стрипіхаті вусища. Сідали рядком на лавицю, як журавлі, той і той — сам собі — виймав капшук і побожно, щоб, сохрани Господи, не впав на землю клаптик махорки, крутив обрубкуватими пальцями тоненького червака.
За вікном горів синім полум’ям кущ бозу, чуділи ластівки під стріхою, а з вишень капали в буйну траву спаршивілі хруставки. Було в геть з полудня — випостилися люди в церкві, бо єгомості довго тримали... Кхм, кхм!.. Гості статечно покашлювали, але від запаху рум’яних книшів вертілися сверлики в носі й оскома лізла на язик...
— Кхм-кхм... Ахи-ахи!
Старий Гнатко таки не втерпів:
— Гей, де ж той Пилип? Спить, ци як?
Гості засуєтились, вуйки-стрийки доброзичливо та погідно кивнули лобами, вуйни-стрийни соромливо переморгнулись:
— Бодай того Гнатка!.. Така біда смішна... І я скажу: вам би то не пасувало... Аво, десь ви такі: християнин, не дитина ж... І я скажу: аби-м рік не їв... Аякже! Видите, а йому то ввійде. Ну, такому всьо ввійде! Така натура, ая... Умгу. Хе-хе — Гнатко! Хі-хі — Гнатко! То голова! — Знехотя перекидались то сим, то тим, то про те, яке було казанє, то про худобу, то про погоду; ґазди ґаздиням «тикали», а ґаздині ґаздам «викали» — як і велів стародавній звичай.
Стрий Гнатко мав мідяний вус по-козацьки й широке бундючне чоло. На всіх празниках сидів на покутті й ніколи не роздягався з кожуха. Був кметь-богатир, коні — гей кати, за дівкою нині давав дві тисячки, із самим графом їздив на рогачі — фірманував, — а лісничий завжди гостив його білою кавою і бухтами на маслі. А вже за патик, то стрий Гнатко не турбувався: ціле гумно мав завалене бучиною... Хо-хо, Гнатко! Хі-хі, Гнатко!
— Пилипе, або даєш ту оковитку, або нє?..
— Даю, даю.
Пилип розпускав у коморі «бунгу». Бабрався, ляпався, доливав воду, фарбував соком, пробував частенько, яке то, і крутив носом:
— Пся кров, ще моцна!
— А ти тілько не кушай, бо всьо викушаєш! Та й лиши краплю до зуба, щоб було закропити!
Пилипиха з донькою-відданицею увихалася коло драглів. Ложки рахувала.
— Дев’ять... десять... І пощо ти тую кривописку кликала?
— Мамуню, я не кликала, стрийна Марина сама присилилася.
— І штири бахори притягнула!.. Страх! Та то хмару зжерло би...
Через поріг перекабанився ще один гість — якийсь пізній, — парубій, мов грім, маківкою стелю підпирав, кудрява грива прилипла до чола, скропленого маєвим окропом, як житня полова до мокрого току. Парубій був якийсь неповороткий і нюнькуватий, місив кашкетину у ведмежих лапах, перевалювався з боку на бік і обгуркував лавицям ноги. Як добре розмахався, то, закрадаючись, якби йшов на заріз, зачав вітатися з гостями: як ся маєте, як ся маєте! — і так ген-ген,
Последние комментарии
1 час 48 минут назад
1 час 52 минут назад
7 часов 13 минут назад
1 день 18 часов назад
2 дней 2 часов назад
2 дней 17 часов назад