Звичайна прогулянка [Алексей Яковлевич Корепанов] (doc) читать постранично, страница - 5

Наконечник його списа черкнув у повітрі загрозливу дугу. - Тож я ні про що вас не запитую!
Нерви в Блакитного Лицаря вочевидь були підточені втомливими турнірами. Напевне, йому часто доводилося сурмити до бою.
- Вибачте мені, - миролюбно сказав Едгар.
- Приймається, - пробурчав Блакитний лицар.
- Я, мабуть, піду, - сказав Едгар.
- Ідіть, мабуть, - пробурчав Лицар.
І Едгар пішов.
Отакі бувають часом зустрічі. Наче й говорили, перемовлялися, а про що - хтозна. Проте в континуумі і не таке буває.
В місті панували стійкі сутінки: було не те, щоб дуже ясно, але й не так, щоб дуже темно. Джерело світла неозброєним оком не спостерігалося, а над головою в Едгара тяглася стеля із жовтуватими підпливами - певне, сусіди поверхом вище якось пішли, забувши закрити воду. Цілком звичайна для відповідальних квартиронаймачів історія.
Едгар зупинився на перехресті вулиць і закурив. Поки він стоїть, прихилившись до жовто-червоної будки міського телефона-автомата й випускає дим у напрямку непізнаного літаючого об’єкта, тобто пізнаного і нелітаючого, тобто вішалки, можна зауважити таке: неонова вивіска “Комбінат побутових послуг” засвітилася тремтливим синім світлом, причому букви “м” і “т” у слові “комбінат” та буква “л” у слові “послуг” не виявляли жодних ознак життя, а перше “о” у слові “побутових”, навпаки, було життєрадісне до стану безперервної пульсації, начебто воно уявило себе певною мірою пульсаром, що, зрештою, ніхто нікому заборонити не може. Адже можна видавати себе за будь-що, аби лишень це не вадило навколишнім.
Флюгери на всіх будиночках враз, начебто за командою, повернулися на сто вісімдесят градусів, і це збіглося в часі з собачим гавканням на сходах. Слід наголосити: “збіглося в часі”, а не повернулися через собаче гавкання, бо вищезгадане гавкання могло й не спричинитися до такої поведінки флюгерів.
На тлі шпалерного обрію у напрямку до кухні над містом пролетів літальний апарат у формі перевернутої догори дном тарілки. Але ми вже зверталися до цієї теми і намагатимемося надалі її не торкатися, хоча обіцяти нічого не будемо.
Едгар кинув недокурок в урну для сміття, глянув ліворуч, ступнув на бруківку, глянув праворуч і подавсь до будиночка з пульсаром у вигляді літери “о”. Він не даремно дивився ліворуч і праворуч - над бруківкою з обох боків тяглися тролейбусні дроти і що кожні кілька десятків метрів стояли бетонні стовпи, призначені для кріплення вищезгаданих дротів. Хоча наявність дротів і стовпів ще не засвідчувала безперечну наявність тролейбусів.
За скляними дверима висіла табличка “зачинено”, але двері були не замкнені, отож Едгар увійшов і опинивсь у звичайному, перегородженому бар’єром приймальному пункті служби побуту. Через бар’єр могли провадити дуель клієнти і обслуговуючий персонал.
На відвідувачів чекали обшарпані крісла і столик з трьома заяложеними журналами, а також перелік послуг у лакованій рамці під склом, косо розіп’ятий на гвіздку за два з половиною метри від покритої жовтим лінолеумом підлоги. За бар’єром стояв стіл із канцелярськими книгами і купою квитанцій, та кульковою ручкою, прив’язаною до гвіздочка в бар’єрі волосінню, що цілком згодилася б для полювання на кашалотів; на стіні висів календар Аерофлоту; в одному кутку стояла ще одна жовто-червона телефонна будка, а у другому- сейф, обклерний фотографіями кіноакторів, а поряд із сейфом - невеликий електрокамін на коліщатках. Прочинені двері вели в надра Комбінату побутових послуг.
Едгар поклав руки на бар’єр, потягнув волосінь, вивудив ручку й голосно постукав по сірому потрісканому пластику. Це скоро подіяло, бо за прочиненими дверима почулася легка хода, під стелею засвітилися лампи денного світла, і до приміщення зайшла Юдіф. Складалося враження, що вона нещодавно залишила рідну Ветулію й улаштувалася на роботу до Комбінату побутових послуг, бо на ній було те ж саме вбрання, в якому її зобразив Джорджоне, а жінки, як відомо, не довго носять одне й те ж убрання. Меч, котрим вона упокоїла Олоферна, напевне, залишивсь у підсобному приміщенні. Тут Юдіф устигла вже придбати червоні кімнатні капці з кокетливими пухнастими кульками.
- Читати вмієте? - нелюб’язно поцікавилась Юдіф, не дивлячись на Едгара й мимохіть підтверджуючи поширену думку про те, що там, де закінчується культура поведінки, починається культура обслуговування.
- Власне, я тільки... - почав Едгар, але Юдіфин палець невблаганно вказував на перелік послуг під стелею. Олоферну свого часу явно не поталанило.
Едгар мав досить добрий зір, щоб розібрати нижні рядки реєстру послуг, віддрукованого на машинці з поганющою стрічкою. “Прийом надій. Очищення душ. Охолодження сердець. Ремонт уяви. Розмова з Марсіянським Сфінксом”.
Остання послуга його зацікавила. Він, чарівно усміхнувшись, повернувся до Юдіф.
- Хотілося б порозмовляти зі Сфінксом.
Юдіф чомусь зніяковіла, але, подивившись на Едгара, теж усміхнулася й легко провела рукою по брунатному волоссі.