Будні і неділя [Іван Керницький] (fb2)

Філософія творчости Івана Керницького, вповні зливається з його життєвою філософією. Він гуманіст в тому широкому розумінні, що утотожнює себе з людиною, яку обсервує і тому його гумор ніколи не вироджується у з’їздливу іронію, чи колючу сатиру. Хоч він виростав на літературі трійки покутян, (Стефаник-Мартович-Черемшина), які сильно підкреслювали свій політичний радикалізм, Керницький не думає робити революції ні в житті, ні в літературі- Свій погідний гумор він ніколи не вигострював, щоб стати в позицію нищівного критика суспільних, чи політичних порядків. Він радше віддавав свій талант гумориста на пожиток своїм співгромадянам, щоб допомогти їм побачити життя з усміхом на устах, бо усміх допомагає бачити і розуміти речі ширше і з перспективи.
Від часу, коли Іван Керницький записував недописаний у школі зошит каліграфічними рядками надуманих і пережитих історій у старій батьківській селянській хаті у Водниках — проминуло сорок років. Це довгий шлях письменницької праці і Керницький виповнив його постійною творчістю. Вже від двадцяти років пише він щотижня фейлетони до „Свободи”, намагаючись принести дещо розваги під неділю у наші доми. Він постійний співробітник і співредактор єдиного в нас гумористичного місячника „Лис Микита", що його дехто — з уваги на його ролю в нашому суспільстві — називає найповажнішим органом української журналістики. Ікер подібний в дечому до американського письменника Портера, що його всі знаємо під іменем О-Генрі. О-Генрі також довгі роки віддав праці фейлетоніста.
Чи роля фейлетоніста допомогла рости письменникові Керницькому? Думаю, що ні! Щотижнева продукція фейлетону не сприяє творчому розвиткові письменника. І О-Генрі мусів рахуватись із замовленням, думав радше про розвагу читача, ніж про мистецький рівень оповідання. часто просто намагався писати під смак читача — що мусить брати до уваги й Ікер, в якого ще й обов’язки відносно реклями. Одначе письменницький талант, вправність, що дійшла до рутини, повне опанування техніки короткого оповідання дають Керницькому змогу писати поправні, а то й літературно вартісні фейлетони. Це й заслуга його фейлетонів, що Керницький став чи не найбільш популярним письменником на нашій еміґрації — та не тільки популярним, але й загально любленим. Це єдина сатисфакція для нього з тої довгої і послідовної праці, що її віддав він своєму письменницькому ремеслу. Дк колись у сіру давнину його предки вгощали свіжою джерельною водою найвищу знать з самими князями включно, так він тепер угощає нас найкращими напоями з чистих криниць свого таланту.
Остап Тарнавський