Оценку не ставлю, но начало туповатое. ГГ пробило на чаёк и думать ГГ пока не в может. Потом запой. Идет тупой набор звуков и действий. То что у нормального человека на анализ обстановки тратится секунды или на минуты, тут полный ноль. ГГ только понял, что он обрезанный еврей. Дальше идет пустой трёп. ГГ всего боится и это основная тема. ГГ признал в себе опального и застреленного писателя, позже оправданного. В основном идёт
Господи)))
Вы когда воруете чужие книги с АТ: https://author.today/work/234524, вы хотя бы жанр указывайте правильный и прологи не удаляйте.
(Заходите к автору оригинала в профиль, раз понравилось!)
Какое же это фентези, или это эпоха возрождения в постапокалиптическом мире? -)
(Спасибо неизвестному за пиар, советую ознакомиться с автором оригинала по ссылке)
Ещё раз спасибо за бесплатный пиар! Жаль вы не всё произведение публикуете х)
Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...
ще недавно душила серед Парижа залізна рука злиднів, — і фізично і морально не дуже відрізнявся від найвитонченішого, найвихованішого з синів якого-небудь герцога або пера. Можливо, краса, молодість маскували в ньому глибокі безодні, як і в багатьох молодих людей, що бажають відігравати роль у Парижі, не маючи потрібного для своїх претензій капіталу, і щодня ризикують усім ради всього, приносячи жертви Випадкові — найбільш шанованому богові цього міста королів. А втім, його вбрання, його манери були бездоганні, він топтав класичні паркети фойє, як постійний відвідувач Опери. Хто ж не помічав, що тут, як і в усіх сферах Парижа, є така манера поводитись, яка виявляє, хто ви, що ви робите, звідки прийшли і чого хочете!
— Гарний юнак! Звідси зручніше повернутися, щоб подивитись на нього, — сказала маска, в якій постійні відвідувачі Опери вгадували світську даму.
— Хіба ви його не пригадуєте? — відповів їй її кавалер. — Адже пані дю Шатле рекомендувала його вам...
— Як! Це той самий син аптекаря, в якого вона закохалась і який став журналістом, коханець мадемуазель Коралі?
— Я гадав, що він надто низько впав, щоб колись знову піднятися; не розумію, як він може знову з’являтись у паризькому світі, — сказав граф Сікст дю Шатле.
— Він тримається, як князь, — сказала маска, — і навряд чи та актриса, з якою він жив, навчила його цього; моя кузина, що знайшла його, не зуміла його відшліфувати. Хотілося б мені знати, хто коханка цього Саржіна[4]. Розкажіть мені що-небудь з його життя, щоб я могла його заінтригувати.
У цей час широкоплеча маска особливо пильно приглядалась до цієї пари, що, пошепки розмовляючи, йшла за юнаком.
— Любий пане Шардон, — сказав префект Шаранти, беручи того денді під руку, — рекомендую вам особу, яка бажає поновити з вами знайомство...
— Любий граф Шатле, — відповів юнак, — ця особа відкрила мені, наскільки смішне те ім’я, що ви мені даєте. Королівський наказ повернув мені ім’я моїх предків з боку матері — Рюбампре. Хоч газети оголосили про цей факт, але він стосується такої незначної особи, що я не соромлюся нагадувати про нього моїм друзям, моїм ворогам і тим, хто байдужий до мене; ви можете зарахувати себе до якого хочете розряду, але я певен, що ви не засудите того заходу, якого я вжив за порадою вашої дружини, коли вона була ще тільки пані де Баржетон.
Цей тонкий дотеп викликав усмішку маркізи, але префекта Шаранти вій примусив нервово здригнутись.
— Скажіть їй, — додав Люсьєн, — що я тепер маю червоний герб з лютим биком зі срібла на зеленому полі...
— Лютим... зі срібла... — повторив Шатле.
— Пані маркіза пояснить вам, якщо ви не знаєте, чому цей старий герб кращий, ніж камергерський ключ і золоті бджоли Імперії на вашому гербі, що приводять у відчай пані Шатле, народжену Негрпеліс д’Еспар, — жваво промовив Люсьєн.
— Якщо ви мене впізнали, я вже не можу вас заінтригувати і не можу висловити, наскільки ви інтригуєте мене, — сказала йому пошепки маркіза д’Еспар, вражена зухвалістю й апломбом цього чоловіка, якого вона колись зневажала.
— Дозвольте мені в такому разі, пані, зберегти єдиний шанс на те, щоб бути предметом ваших думок, залишаючись у цьому таємничому сутінку, — сказав він, усміхаючись, як людина, що не хоче ризикувати забезпеченим щастям.
Маркіза не могла стримати ледве помітного сухого руху, відчувши себе “зрізаною”, як кажуть англійці, точним висловом Люсьєна.
— Вітаю вас зі зміною становища, — сказав граф де Шатле Люсьєнові.
— Приймаю ваше привітання з таким самим почуттям, — відповів Люсьєн, вклоняючись маркізі з безмежною елегантністю.
— Фат! — шепнув граф пані д’Еспар, — він таки нарешті завоював собі предків.
— Коли на нас спадає зухвалість таких юнаків, вона майже завжди свідчить про любовне щастя в дуже високих сферах; а серед осіб вашого віку вона є ознакою невдачі. Отже, мені хотілося б взнати, яка з наших подруг взяла цього красеня під свою опіку; тоді я, мабуть, змогла б розважитись сьогодні ввечері. Анонімна записка, яку я одержала, це, очевидно, злісна витівка якої-небудь суперниці, адже в ній йдеться про цього юнака; його зухвалість, мабуть, кимось йому продиктована; простежте за ним. Я візьму під руку герцога де Наваррена, ви мене легко знайдете.
У ту саму хвилину, коли пані д’Еспар підходила до свого родича, таємнича маска стала між нею та герцогом і сказала їй на вухо:
— Люсьєн вас любить, він автор записки; ваш префект — найгірший його ворог, чи міг він зізнатися при ньому?
Незнайомець пішов, залишивши пані д’Еспар ще більше здивованою. Маркіза не знала в товаристві нікого, хто міг би зіграти роль цієї маски, вона злякалася пастки, сіла в куточку і сховалась. Граф Сікст дю Шатле, якому Люсьєн урізав його гордовите “дю” з афектацією, що свідчила про давно вимріяну помсту, пішов віддалік слідом за цим дивним денді і скоро зустрів молодого чоловіка, з яким він наважився говорити відверто.
— Слухайте, Растіньяк,
Последние комментарии
12 часов 1 минута назад
14 часов 35 минут назад
15 часов 3 минут назад
15 часов 10 минут назад
9 часов 26 минут назад
18 часов 13 минут назад